Спогади про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

- Ви чули, що сталося? - видихнув він.- У Канінгемів, сер!

- Знов пограбування?! - скрикнув полковник, і його рука з чашкою кави завмерла в повітрі.

- Убивство!

Полковник присвиснув.

- О Боже! - вигукнув він.- Кого ж убито? Мирового суддю чи його сина?

- Ні того, ні того, сер. Убито Вільяма, візника. Йому пустили кулю просто в серце.

- Хто це зробив?

- Грабіжник, сер. Застрелив насмерть, і тільки його й бачили. Він устиг лише розбити вікно в коморі, коли Вільям кинувся на нього, рятуючи хазяйське добро.

- Коли це сталося?

- Уночі, сер, близько дванадцятої.

- Тоді ми завітаємо туди пізніше,- мовив полковник, знову спокійнісінько беручись до сніданку.- Кепські справи,- додав він, коли ключник пішов.- Цей старий Канінгем - найповажніший чоловік у цих краях і найдобріший теж. Це його приголомшить, адже візник служив у нього багато років і був добрим слугою. Це, мабуть, ті самі негідники, що побували в Ектона.

- І викрали оту прецікаву колекцію,- замислено зауважив Холмс.

- Саме так.

- Он як! Може, це звичайнісінька дурниця, але як на мене, тут є певний курйоз, хіба не так? Сільська банда грабіжників мала б міняти місце своїх дій, а не коїти два викрадення в тій самій окрузі за кілька днів. Коли учора ввечері ви говорили про тривогу, мені, пам’ятаю, спало на думку, що злодій - або злодії - обрали б цю округу в останню чергу,- з чого виходить, що мені ще треба добре вчитися.

- Я гадаю, що то був хтось із тутешніх,- мовив полковник.- Тоді зрозуміло, чому його привабили садиби Ектона й Канінгемів: у цих краях вони найбільші.

- І найбагатші?

- Мали б бути, але Ектон і Канінгеми вже кілька років судяться, й це виссало кров з обох. Старий Ектон подав позов на половину майна Канінгемів, і адвокати добре заробили на їхній справі.

- Якщо злодій тутешній, спіймати його буде неважко,- позіхаючи, сказав Холмс.- Не бійтеся, Ватсоне, я не втручатимусь у цю справу.

- Інспектор Форестер, сер,- оголосив ключник, прочинивши двері.

Інспектор, жвавий молодик із бадьорим обличчям, увійшов до кімнати.

- Доброго ранку, полковнику,- сказав він.- Сподіваюся, я вам не завадив, але нам сказали, що містер Холмс із Бейкер-стріт зараз у вас.

Полковник показав рукою в бік мого друга, й інспектор уклонився:

- Ми подумали, що ви, можливо, захочете взяти в цьому участь, містере Холмсе.

- Доля проти вас, Ватсоне,- засміявшись, мовив Холмс.- Ми саме гомоніли про цю справу, інспекторе, коли ви ввійшли. Розкажіть нам, будь ласка, подробиці.

Коли він за звичкою сів глибше в крісло, я зрозумів, що всі мої надії були надаремні.

- Ми не мали жодного ключа до Ектонової справи. Але тут є досить фактів для того, щоб розпочати її, і в нас немає сумніву, що тут обидва рази діяла одна й та сама особа. Її, до речі, бачили.

- Он як!

- Так, сер. Але грабіжник майнув, як олень, тільки-но пролунав постріл, що вбив бідолашного Вільяма Кервана. Містер Канінгем бачив його з вікна своєї спальні, а молодий містер Алек Канінгем - з бічних сходів. Тривога знялася за чверть до дванадцятої. Містер Канінгем саме пішов спати, а містер Алек сидів у халаті й курив люльку. Вони обидва чули, як Вільям, візник, волав рятунку, й містер Алек кинувся вниз подивитися, що сталося. Двері було відчинено, й коли він збіг сходами, то побачив двох чоловіків, що боролися один з одним. Перший з них вистрелив, другий тут же впав, і вбивця кинувся навтікача через садок, продерся крізь живопліт і щез. Містер Канінгем з вікна своєї спальні бачив, як він вискочив на дорогу й миттю зник. Містер Алек кинувся до пораненого, тож лиходій устиг втекти. Відомо лише, що то був невисокий чоловік, убраний у щось темне. Інших його прикмет ми не маємо, але розшук ведемо наполегливо, тож коли він не з тутешніх, то ми його швидко знайдемо.

- А що там робив цей Вільям? Чи сказав він що-небудь перед смертю?

- Ані слова. Він жив у хижці з матір’ю; як вірний слуга, він підійшов до будинку, щоб глянути, чи там усе гаразд. Звичайно ж, ота пригода з пограбуванням в Ектона всіх насторожила. Грабіжник, напевно, тільки-но відчинив двері,- замок у них було зламано,- як Вільям кинувся на нього.

- Чи сказав щось Вільям своїй матері перед тим, як вийти?

- Вона дуже стара й глуха, тож ми нічого з неї не витягли. Трохи не збожеволіла з горя, хоч мені здається, що вона й раніше була трохи недоумкувата. Погляньте-но сюди!

Він дістав із свого записника клаптик паперу й розгорнув його на коліні.

- Це було затиснуте в пальцях убитого. Схоже на краєчок списаного паперу. Зверніть увагу, що тут зазначено час - той самий, коли бідолаху настигла його смерть. Чи то вбивця видер у нього той папірець, чи він у вбивці. Ішлося начебто про якесь побачення.

Холмс узяв папірець, на якому було написано:

за чверть до дванадцятої

довідатись про те

може

- Якщо це справді так,- провадив далі інспектор,- то, звичайно, виникає думка, що цей Вільям Керван попри славу чесної людини був у спілці зі злодієм. Вони могли зустрітися в призначеному місці, удвох зламати двері, а тоді посваритися.

- Записка таки справді цікава,- мовив Холмс, якнайпильніше її оглядаючи.- Все це набагато глибше, ніж я думав.- Він обхопив руками голову, вражений почутим, а інспектор промовисто посміхався, спостерігаючи за славетним лондонським фахівцем.

- Ваше останнє зауваження,- сказав нарешті Холмс,- щодо того, ніби грабіжник був у змові з слугою й щодо листа, в якому йшлося про зустріч, не позбавлене дотепності й глузду. Але ця записка розкриває...- Він знов обхопив руками голову й кілька хвилин просидів у найглибшій задумі.

Коли мій друг нарешті підвів обличчя, я здивовано побачив, що його щоки порожевіли, а очі