Спогади про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
- Яке це вікно?
- Останнє ліворуч, біля батькового.
- У вас обох, звичайно, світилося?
- Зрозуміло, що так.
- Дивовижні речі,- усміхнувся Холмс.- Чи не дивина, що грабіжник, до того ж здійснивши вже одне пограбування, свідомо вдерся в дім саме тоді, коли побачив освітлені вікна й переконався, що двоє з членів родини ще не сплять?
- Це мав бути неабиякий зухвалець.
- Якби ця справа не була такою загадковою, ми не зверталися б до вас за якимись поясненнями,- мовив молодий містер Алек.- Хоча ця ваша думка про те, що злодій устиг пограбувати будинок, перш ніж Вільям заскочив його,- як на мене, чистісінька нісенітниця. Хіба ми не помітили б безладдя в домі й не похопилися речей, що пропали?
- Це залежить від того, що то були за речі,- сказав Холмс.- Пам’ятайте, що грабіжник - великий вигадник, який працює на свій власний розсуд. Пригадайте, наприклад, оту дивну купу речей, яку він поцупив в Ектона. Що там було? Моток мотузки, прес-пап’є та ще всякий дріб’язок!
- Добре, ми в ваших руках, містере Холмсе,- мовив старий Канінгем.- Усе, що запропонуєте ви або інспектор, ми не вагаючись виконаємо.
- Насамперед,- мовив Холмс,- я попросив би вас призначити винагороду за затримання злочинця,- саме вас, бо поки поліція домовиться там про суму, мине час, а тут що швидше, то краще. Я вже написав отут оголошення, а ви підпишіть, будь ласка. П’ятдесяти фунтів, як на мене, цілком досить.
- Я б навіть п’ятисот не пошкодував,- сказав мировий суддя, беручи з Холмсових рук клаптик паперу та олівець.- Отут тільки вкралася помилка,- додав він, перебігаючи очима написане.
- Я трохи поспішав, коли писав.
- Погляньте-но сюди, на початку: «Оскільки у вівторок, за чверть до першої години ночі, зроблено спробу...» і так далі. Насправді це сталося за чверть до дванадцятої.
Мене засмутила ця помилка, бо я знав, як боляче Холмс переживав за кожну таку похибку. Точність в усьому, що стосувалося фактів, була його пристрастю, але недавня хвороба підірвала його сили, і цей єдиний невеличкий випадок показав мені, що він ще й досі не одужав як слід. Цієї хвилини він помітно збентежився, інспектор звів брови, а Алек Канінгем зареготав. Старий джентльмен, однак, виправив помилку і повернув папір Холмсові.
- Віддайте це якнайшвидше до газети,- мовив він,- мені здається, що це чудова думка.
Холмс обережно поклав папірець до свого записника.
- А тепер,- сказав він,- добре було б піти нам усім разом до будинку й поглянути, чи не поцупив чого цей оригінальний грабіжник.
Перш ніж увійти, Холмс оглянув виламаний замок. Двері, мабуть, відімкнули міцним ножем або стамескою, силоміць відсунувши клямку. В тому місці, куди просунули лезо, на дереві залишилися подряпини.
- Ви не зачиняєте двері на засувку? - спитав він.
- Ні, в цьому ніколи не було потреби.
- А чи є у вас собака?
- Так, але його прив’язано з іншого боку будинку.
- Коли слуги йдуть спати?
- Близько десятої.
- Як я розумію, Вільям теж о цій порі звичайно вже спав?
- Так.
- Дивно, що саме цієї ночі йому не захотілося спати. А тепер я буду вам щиро вдячний, коли ви проведете нас по кімнатах.
З вистеленого кам’яними плитами передпокою, обабіч якого були кухні, дерев’яні сходи вели на другий поверх будинку. Вони виходили на площадку навпроти інших, парадних різьблених сходів, які вели нагору з нижньої зали. Від цієї площадки коридор вів до вітальні й спалень - зокрема до спалень містера Канінгема та його сина. Холмс ступав повільно, уважно до всього придивляючись. Напруження його свідчило про те, що він натрапив на гарячий слід, але я й гадки не мав, куди той слід приведе.
- Любий сер,- трохи нетерпляче мовив містер Канінгем,- це справді зайве. Он моя кімната, перша біля сходів, а за нею - синова. Поміркуйте-но самі, хіба таке можливе, щоб злодій піднявся нагору, не потривоживши нас?
- Краще походіть коло будинку й пошукайте там свіжі сліди,- докинув його син із зловтішною посмішкою.
- І все-таки дозвольте мені ще трохи випробувати ваше терпіння. Я хотів би, наприклад, подивитися, наскільки добре видно двір з вікон спалень. Це, як я зрозумів, кімната вашого сина,- він штовхнув двері,- а там, мабуть, туалетна кімната, де він сидів і курив, коли здійнялася тривога. Куди виходить її вікно?
Він пройшов спальню, відчинив двері й оглянув кімнату.
- Тепер, сподіваюся, ви задоволені? - роздратовано спитав містер Канінгем.
- Дякую, я, здається, побачив усе, що хотів.
- У такому разі, якщо це справді так потрібно, ходімо до моєї кімнати.
- Якщо вам буде неважко.
Мировий суддя знизав плечима й повів нас до своєї спальні, що була простенькою кімнатою зі скромними меблями. Коли ми рушили до вікна, Холмс затримався, й ми з ним опинилися позаду всіх. Біля ліжка, на столику, стояли тарілка з помаранчами й карафка з водою. Проходячи повз ліжко, Холмс, на мій невимовний подив, раптом нахилився й навмисне перекинув усе це на підлогу. Скло розлетілося на тисячу друзок, а помаранчі порозкочувались по всіх кутках.
- Ну й наробили ви шкоди, Ватсоне,- незворушно сказав він.- Погляньте, на що схожий тепер килим!
Я розгублено присів і став підбирати помаранчі, здогадавшися, що мій друг із якоїсь причини забажав, щоб я перебрав вину на себе. Інші приєдналися до мене, й столик знову поставили на ніжки.
- Отакої! - скрикнув інспектор.- Куди він подівся?!
Холмс зник.
- Почекайте-но хвилинку,- сказав молодий Алек Канінгем.- Цей чолов’яга, напевно, з’їхав з глузду. Ходімо зі мною, тату, погляньмо, куди він справді подівся!
Вони кинулися з кімнати, залишивши нас з інспектором та полковником, і ми здивовано перезирнулися.
- Правду кажучи, я ладен погодитися з молодим містером Алеком,- мовив детектив.- Може, це через хворобу, але мені здається, що...
Його слова несподівано перервав крик: «Рятуйте! Пробі! Вбивають!» Я здригнувся, впізнавши голос свого друга. Я миттю кинувся в коридор. Крик перейшов у хрипкий, здушений стогін, що долітав з кімнати, куди ми заходили напочатку. Я ввірвався туди,
