Господарі охотських гір - Багмут Іван

Зуб подав голку.

— Тепер усе. А більше брати, то вже буде борг. Я знаю.

Як не сперечався Чидор, відмовляючися ще брати крам, Зуб дав йому півпуда цукру, новеньку дрібнокаліберну рушницю, кілька метрів мануфактури, сокиру, патронів.

— Бери, бери, — сміялися Гаврило, Чакар та Ілля. — Це ж не спекулянт, а радянський кооператив торгує. Боргу не буде.

Та тривога не залишала старого наймита. Він виніс увесь свій крам надвір і знову повернувся до юрти, щоб подивитися, що і скільки братимуть інші орочі. Тільки переконавшися, що і другому мисливцеві за таку саму кількість хутра Зуб дав багато товару, старий, нарешті, заспокоївся.

— О, ти щедрий, — сказав він Зубові. — У нас ніколи ще в горах не було такого щедрого продавця.

— То не я, а радянська влада щедра, — відповів Зуб. Чидор пішов до своєї юрти, але через годину повернувся знову.

— Ось, на, — сказав він і поклав пуд борошна і кирпичину чаю. —Ти ж учора дав без грошей.

— Ну і неспокійний старий,—засміявся Зуб.—У мене все записано. Я вже вирахував з тебе вартість того, що дав учора.

— Вирахував? — радісно промовив Чидор. — А я так перетривожився. Аж злякався. Може, ти подумаєш, що я навмисне тобі не нагадав, коли торгувався...

— Ти не дивуйся, — сказав Чакар Зубові. — Чидор брав чай у Істапа. А той дешевше як по тридцять білок за кілограм не продавав. А борошна зовсім не привозив. Старий боїться, щоб ти не подумав, що він за твою добрість тебе ж обманув.

— Все гаразд. Розрахунок повний, — ще раз запевнив Зуб старого. — Пий чай, їж коржі, пали тютюн. Боргу в тебе нема ніякого.

Чидор посидів трохи, подумав, тоді вийняв з торбини п'ятдесят білок і подав Зубові.

— Товаришу, — сказав він урочисто.—Це хутро я залишив для того, щоб поторгуватися влітку. А тепер у мене чаю вистачить і на літо. Я хочу подарувати ці білки на школу. Візьми. Я хочу, щоб школа була в нас хороша і щоб орочі були такі письменні, як ти.

ЧЕРВОНІ ГАЛСТУКИ

Юра попрохав у батька червоного ситцю і викроїв собі піонерський галстук.

— ОІ І я зроблю собі такий!— заявив зразу ж Мача. Але Юра не підтримав свого друга, як це бувало

ліиіч.імікі. Він зніяковів і невпевнено промовив:

— Я не знаю, чи тобі можна носити такий галстук...

— А чому не можна? — здивувався Мача. — Мені м.'іін ДЛІІІІ червоної матерії.

— Справа не в матерії... а в тому, що такий галстук носять тільки піонери. А ти ж ще не піонер...

Юра часто розповідав Мачі про піонерський загін і про те, що таке піонери. В душі віл визнавав, що Мача заслуговує на те, щоб носити червоний галстук, адже він завжди поводився як піонер, але... Але ж Мачу ніхто не приймав до піонерської організації, і, значить, Мача не має права носити піонерського галстука. Про це Юра повинен чесно сказати своєму другові.

— Так, я не піонер, — сумно промовив Мача. — Але я хочу бути піонером.

Юра мовчав. У піонери може прийняти загін. Хго ж тут прийме Мачу? Адже тут нема загону. А Юрі дуже хотілося, щоб Мача носив піонерський галстук.

— Щось придумаємо. Почекай, — спробував він заспокоїти не так Мачу, як себе.

Та скільки не думав Юра, нічого не міг придумати. Нарешті в нього з'явилася щаслива думка: спитати у батька.

— Тату, — сказав він, — у районі є піонерська організація?

— Напевно, — відповів батько. _ — А чийого імені?

— Не знаю, — розвів руками Зуб.

— Ти ж був у районі... Як же ти не знаєш?

— Пробач, — усміхнувся Зуб, — не запам'ятав.

— Ну, раз ти не знаєш, чийого імені піонерська дружина в районі, то ти не знаєш, як і організувати тут загін, — зробив висновок Юра і відвернувся від батька.

— Ні, тут ти помилився, — сказав Зуб. — Це я знаю.

— А як? — зрадів Юра і ближче підсів до батька.

— Дуже просто. Зібрати дітей, які хочуть стати піонерами, і утворити загін.

Юра подивився на батька недовірливо:

— А хто ж прийматиме? Виходить, що в піонерський загін прийматимуть ті, що самі ще не піонери?

— Ви організуєте загін, а район затвердить його. От і все, — заспокоїв Зуб сина.

— І можна зразу ж понадівати піонерські галстуки? — продовжував запитувати Юра.

— Можна.

— До затвердження районом?

— До затвердження районом.

—

Та недовірливий вираз не сходив з Юриного обличчя, хоч відповіді батька йому дуже подобалися.

— Це ти кажеш просто як тато чи як член партії?— спитав Юра і, примруживши око, глянув на батька

— Як член партії, — не посміхаючись, відповів Зуб.

Юра полегшено зітхнув:

— Ну, тоді добре.

— Ти хочеш організувати загін? — спитав його •батько. — Коли ж ви збираєтесь?

— Це не так просто, — поважно відповів Юра. — Треба підготуватися...

— Правильно, — підтримав його Зуб.

Кожен, хто вступає до піонерського загону, повинен насамперед дати урочисту піонерську обіцянку. А як даватиме орочський хлопчик обіцянку, коли він не знає російської мови? І Юра з Мачею в першу чергу переклали текст обіцянки на орочську мову. Мача вивчив її напам'ять і дав вивчити ще кільком дітям, які хотіли носити червоні галстуки. Він об'їхав усі юрти, проказував обіцянку, розповідав про створення піонерського загону, і незабаром всі діти взялися кроїти червоні галстуки, чекаючи дня, коли Юра і Мача оголосять про збори.

Напередодні зборів Юра сидів з олівцем і аркушем паперу і тер лоба, складаючи план роботи майбутнього загону.

"Що повинен робити піонерський загін?" питав він сам себе, дивлячись на чистий папір. Проходили хвилини, а він не написав ще й одного пункта. Справді, що можна робити загонові в горах? Не вчитися ж грати в шашки? На лижах тутешні діти бігають краще, ніж перші лижники в них у загоні. Походи? Але тут діти в поході щодня. Розшуки корисних копалин? Немає ж геолога. Що робити піонерському загонові? От коли б тут був його шкільний загін, Юра знав би, що запропонувати до плану! Полювання на куріпок, дослідження місцевості, лижні змагання!

— Ну, як план? — усміхнувся до нього батько, помітивши, що папірець досі чистий.

— Не виходить, — розчаровано промовив Юра.

— А чому вам не влаштувати змагання на кращого лижника, на кращого мисливця?

і М

— Справді! — зрадів Юра. — Можна ще змагання на краще кидання аркана.

— Правильно!—згодився батько. — Або взяти шефство над оленятами, організувати догляд за ними.

— О! — повеселішав Юра, записуючи батькові пропозиції на папірець.— А ще що?

— Вивчити азбуку, — продовжував Зуб. — Це значно полегшить роботу вчителям, які приїдуть сюди восени.

— Читати книжки! — додав Юра, але, згадавши, що тут немає жодної книжки, охолонув.

— Пиши і це. Влітку багато дітей поїдуть на узбережжя рибалити і там виконають цей пункт. А от ще хороший пункт: скоро олені почнуть линяти, скидатимуть своє старе хутро. Оленяча шерсть дуже потрібна нашому господарству, а тут вона гине марно. Нехай піонери візьмуться за збирання шерсті.

Скоро в Юри невистачило паперу, щоб записувати все, що йому диктував батько. Хлопчик був задоволений" — піонерському загонові роботи було багато.

Чрез кілька днів Юра і Мача об'їхали всю округу і знайшли хороше, затишне місце—перший збір загону вони вирішили влаштувати біля піонерського вогнища. На збори запросили Зуба і Кузьму.

Кілька десятків юних орочів зібралися в густому лісі на березі ріки. В місячному сяйві високі модрини, обсипані снігом, стояли непорушно, ніби на урочистій варті. Спалахнуло вогнище, і все навколо раптом заграло червоними фарбами. Діти з напруженою увагою чекали початку зборів. Раніше тільки дорослі збиралися для вирішення своїх справ. А тепер і вони, орочські хлопчики і дівчатка, теж прийшли на збори, щоб вирішити свої важливі справи.

На середину кола вийшов Кузьма і сказав: — Діти! Вперше за багато років ви і ваші батьки забули про голод. Голод примушував ваших батьків працювати безплатно на куркуля. Куркуль тримав нас у темряві. Але і до нас дійшло світло з Москви! Це світло принесли нам у гори більшовики. Ленін і Сталін запалили велике вогнище Революції, що знищила все темне, все погане і освітила нам, трудящим, шлях до щасливого життя. Сьогодні ви зібралися тут, щоб стати піонерами. Що таке піонер? Піонер — це той, хто хоче стати більшовиком. Піонер — це той, хто змалку готує себе до боротьби за щастя свого народу. Діти всього Радянського Союзу об'єднані в піонерські загони. Настав час, коли і орочські діти підуть нога в ногу з дітьми всього Союзу.

Після виступу Кузьми Юра розповів про план роботи загону. Присутні охоче підносили руки, голосуючи за кожен пункт. Далі взяв слово Мача і прочитав уголос урочисту піонерську обіцянку.

— Ти будеш у нас першим піонером, — сказав Кузьма і надів Мачі на шию червоний галстук.

Один за одним діти читали піонерську обіцянку, і Кузьма надівав кожному галстук.

Веселі й радісні, діти розходилися по домівках, умовившися завтра зустрінутися, щоб почати вивчення азбуки.

Мача йшов додому мовчки особливо поважний, його обрали головою ради нового загону.

— Тепер ти великий гирбилкан, — усміхнувся Кузьма, спостерігаючи зосереджене обличчя хлопчика.

Мача промовчав, потім поважно звернувся до Зуба:

— У магазині є олівці?

— Є, — відповів Зуб.

— А то я вже думав перерізати свій надвоє, щоб' учити азбуки зразу двох, — пояснив Мача і наліг на лижі.

ДОДОМУ

Основна робота, яку намітив для Зуба Уяган, закінчувалася.

— Треба повертатися до району,— сказав одного разу Зуб до Кузьми і Гаврила.

Обидва орочі з жалем зітхнули. Зуб допомагав їм у щоденній роботі, давав поради, з'ясовував те, що було їм незрозуміло. Після його від'їзду їм ні до кого буде звернутися в складних справах.

— Залишайся у нас до весни. Скоро табуни повернуть до моря, а з ними і орочі. Покочуємо разом. Хіба в нас погано? — говорили голова кочової ради і голова колгоспу.

Зуб охоче залишився б, та в райцентрі теж людей нсвистачало. Уяган просив Зуба ■ не затримуватися в горах.

— У вас мені дуже подобається, — відповів Зуб,— але треба їхати...

Колгоспники зробили для Зуба кілька нарт, щоб скласти на них хутра, зарізали для нього найситішого оленя, подарували йому і Юрі по парі хороших лиж, підбитих камасом — хутром з ніг оленя. На таких лижах можна легко йти вгору навіть стрімкими схилами, бо шерсть, яка стирчить у один бік, не дає лижам сковзати назад.

Призначили день від'їзду. Ввечері Зуб допоміг Гаврилові підрахувати зарубки на паличках, що їх здавали голові колгоспу пастухи.