Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Кандзюба.
Кандзюба. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.
Одарка. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся маєте?
Кандзюба. Та до якого часу, ще б то i не теє.
Одарка. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?
Кандзюба. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й сказати не можна.
Одарка. А що там за бiда?
Кандзюба. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома?
Одарка. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати.
Кандзюба. А куди ж то?
Одарка. Та ви знаєте його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки; усе б йому шваньдять по шинкам.
Кандзюба. Ось, знаєте, що я вам посовiтую: така була в мене перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я її i повiз до знахура; вiн i дав їй якоїсь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що ж? мабуть би, i перестала, та не до горiлки їй було; пробi кричала, що у животi пече, та до вечора i вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.
Одарка. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу їздила; так що ж? Усi ув один голос кажуть: "Починено та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не вiдбивала мужика. - Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже: "Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п'є. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу.
Кандзюба. Де ж вiн тепер?
Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.
Прокiп (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши…
Кандзюба. Бач, де обiзвався! - Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
Прокіп. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
Кандзюба (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.
Одарка. Ану вже iди сюди, iди!
(Прокип выходит).
ТЕРЦЕТ
Кандзюба.
Послухайте мене.
Ось будьмо ми сватами!
Одарка.
Кажiть, кажiть, у чiм?
Сьому ми радi сами.
Прокіп.
На вольну щоб сходить?
Горiлки принести?
Одарка.
Та годi тобi, дурню,
Не знать про що товкти!
(Кандзюбе).
Вiн, знай, своє.
Кажiть, а що таке?
Кандзюба. А що? Дочка в вас є?
Прокіп i Одарка. Є, є!
Кандзюба. Така, що треба годувати?
Одарка. Хоч сьогоднi вiддавати.
Кандзюба. Сина маю.
Прокіп i Одарка. Знаю.
Кандзюба. Так вiддайте!
Одарка. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?
Прокіп. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?
Одарка (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
Кандзюба.
Щоб то як?
Одарка.
Та так:
Прибитий на цвiту.
Кандзюба.
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (с насмешкою).
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
(Вместе).
Кандзюба.
А чому ж i не вiддати?
В нього всього є.
Прокіп.
Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п'є?
Одарка.
Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б'є.
Кандзюба. Гай, гай! Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий пiсля моєї смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi, господи! Є воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. Є й коров'ят з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з десяток, та при скотинi на бразi скiльки є. Буде чим орудувати; перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати…
Прокіп. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
Кандзюба. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
Одарка. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?
Прокіп. Ти думай, а я вже за тобою.
(Поют).
Кандзюба.
Так будьмо ж ми сватами!
Одарка.
Сьому ми радi сами.
(Вместе).
Кандзюба.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Отецька свого пришлю.
Прокіп.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
Одарка.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают).
Одарка. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки