Лицем до села - Вишня Остап

А зачіска?! Ще краща, як тоді була!.. Пишнапишна і не водою, видно, помочена, а не інакше, як регальним маслом…

— Та де ж ти взявся, Васько? І що ти тепер робиш? Та ти, Васька, денді?!

— Спрашуєш?! Живу, брат, як ніколи не жив… І манети ось поки, і робота, і не важка, і інтересна… З любові живу…

— Одружився?

— Смійошся, щоб я одружився?! Не з своєї любові живу, а з чужої…

— Не розумію!

— Фраєр ти, як бачу, й досі… Інші люблять, а я живу…

— Тебе люблять?

— І який же ти непонятной… І не мене люблять, а самі себе люблять, а я живу…

— Як це?

— Ну, слухай! Тільки "ша"! Тобі одному розкажу… І щоб ніякої конкуренції, бо я тепер строгий… У парку тут один одного люблять… Розумієш?

— Не дуже розумію…

— Ех, ти! От ти сидиш тут у парку… І смотриш… От подходіт тринвай… Ідуть у парк парочки… Тулять вроді… Ти й смотриш, какі такі в них намірення… Тут треба нюх… Я вже нюх етой маю… Мене вже не одуриш… От парочка в бокову алею, і один до одного дуже близько… Я вроді без уніманія за ними… І назирцем — де сядуть… От примітив, де сіли… Зразу не йди… Хвилин так через десятьп'ятнадцять на те саме місце гуляєш… Гуляєш і натикаєшся… А вони якраз цілуються… Зразу до їх…

"Ааа! Так отакоє безобразіє?! І в обчественному мєсті? Та як вам не стидно?! Тут люди ходять, свєжим воздухом, можна сказать, дишуть?! Отакая, можна сказать, нравствінность?! Ходім! Ходім у контору!.. Притикол надо составить! Пажалуйте!"

Ну тут вони, канєшно, в смущенії:

"Та товаришу, та що ви?! Та ми нічого!"

А я їм:

"Який я вам товариш, коли ви такії безнравствінні? Ходім у контору!.."

Тут нада характер строгой видержать… Ну, тут вони, розуміється, просять: "Та незручно… Та…" "А робить це зручно?! Ходім! Ходім…" "Та гражданін…"

Тут уже можна немного попустить:

"Можна, положим, і тут оштрахувать… Квитанції зо мною… Штраху десять рублів заплатите, квитанцію одержите… І щоб єтого болі я не видав!"

Здебільша дають, бо вибираєш підходящих… Береш десятку й пишеш квитанцію… Квитанцій я купив… Пишеш: "ГІолучено за безобразіє у парку десять рублей…"

"Прізвище?"

"Та не треба прізвища…"

"Як не треба? Мінє,— говорю, — для відчиту треба…" На понт беру…

"Та ви, — просять, — щось напишіть там…"

"Ку, я вас жалєю… Напишу какоєсьнебудь прізвище! Получайте, — говорю, — квитанцію… І щоб єтого болі,— говорю, — не було! Ідіть…"

Вони — ходу… А я собі гуляю далі…

Так за день, смотриш, до п'ять черв'яків і наштрахуєш… Жиеється, як бачиш, непогано… І, зновутаки, й робота нравствінная…

Васька встав і пильно кудись задивився…

— Ну будь! Клюнуло, здається… Безпокойная робота! Бувай!..

І побіг Васька… А я дививсь йому вслід і думав: "От тобі й Васька! Мораліст, сукин кот!"

БЕРДЯНСЬК

Такий собі маленький, такий собі чистенький, такий собі — Бердянськ. Місто… Отак собі на березі Азовського моря притулився й сидить. Спереду в нього море, ззаду в нього невеличкі гори, колишній крутуватий берег моря Суражського, а він між морем та горою вдень зеленими кучерями акацій шумить, а вночі електрикою виблискує… Тихий такий, невеличкий…

Отакий… А йому сто років уже… Вік уже цілий Бердянськ провікував… Уже й моря Суражського немає, вже замість його Азовське, а Бердянськ як був, так і є…

Текла собі (і досі тече) річка Берда до Суражського моря, а в морі риби багато було, рибалки халуп понабудовували, селище заснували, і росло те селище потроху, а 1826 року його помітили, Бердянськом охрестили, й на мапу маленьку чорну крапку поставили… А воно — море, а воно — гаяань, а воно — навкруги земля чорна степова, що соками буйними пшеницю добре поїть. І пішло рости селище, і виросло скоро…

Тоді записали по календарях:

"1826 года стараннями князя Воронцова возник Бердянськ…"

Будували халупи рибалки, селилися переселенці, а "старався", виходить, князь Воронцов… Так і народився Бердянськ.

А до того, як на річці Берді рибалки халупок понастровдвали, тут і скіфи були, бо могили скіфські біля Бердянська є, і ногайці були…

Скіфи пішли давно, ногайці пішли двома "виходами" 1812 й 1855 року, а натомість прийшли на місця на бердянські курці, орловці, полтавці та чернігівці, отаборилися тут і наплодили, дай боже їм здоров'я, населення краю Бердянського…

І не видко вже тут і отакісінького ногайця… Нема…

Є тут особливий тип населення бердянського, що, кажуть, од ногайців пішов. Звуться ті нащадки ногайські "шахаями"… В Харкові вони звуться "раклами", в Києві "босяками", а взагалі в УРСР — "шахраями"… Ніхто їх тут з історичного боку не вивчає, а піклується ними бердянська міліція, і то більше з боку дактилоскопічного…

А так взагалі населення мішане: українці, русьхі, євреї, німці, болгари, греки.

Азовська рибка й степова пшениця — речі інтернаціональні й притягли, й притягають сюди людність різної віри й різної національності.

Так-так, значить. 1826 року народився Бердянськ. І вже 1835 року охрестили його містом… А 1842 року Бердянськ уже повітове міто. Кар'єра, як бачите, блискуча… І пішоз після того Бердянськ рости та розвиватися… І торг з закордоном, і порт, і фінанси, й консули держав усіх — все було в Бердянську… Виросли колонії, виросли рибальські селища, пішли заводи, гімназії, банки, експортові контори, крамниці, проспекти, театри й інші атрибути культурного міста, що в нього бряжчать у кишені грошики… Припливали до порту кораблі, забирали пшеницю, привозили крам… Так і ріс Бердянськ… Так і виріс…

Зазирав, кажуть, сюди Пугач Омелько, на широкий на шлях чумацький з Дону потрапивши. Був, розповідала одна баба старезна, він у корчмі на Кобезівській горі, що тут, у Бердянську, вважається за страшне місце… Чого був, як був — ніхто не знає, тільки живе отой переказ, що Омелько Пугач завітав у Бердянськ…

А потім, пізніше, п'ятдесятих років минулого століття, гуляв у Бердянську уславлений серед бердянської голоти розбійник Астраїл.

Ще й тепер старі баби, з кописткою за безштанними рибальчатами ганяючись, сичать старечими губами:

— Астраїл ти анахтемущий!..

Потрошив Астраїл купців, що на рибі тут грубі гроші наживали, полохав їх, а іноді й туди посилав, "ідеже нєсть ні болість, ні печаль і ні воздиханіє"… Брав Астраїл гроші і роздавав їх бідноті. Біднота любила заступника свого, ховала його, переховувала… І довго гуляз Астраїл, різким посвистом холодний піт на купецькі лоби наганяючи…

Це од степів, од вітрів степових.

А од капіталу й свого, й закордонного — "благоустройство й процвєтаніє": електрична станція, артезіанські колодязі, знаменитий своїми жатками "Ідеал", завод сільськогосподарських машин, тепер ім. І Травня (колись Грієвза), курорт з цілющими бердянськими грязями та солодким бердянським виноградом…

А потім — революція… Окружне місто. А потім Для Бердянська "образа" — на район перевернули. Але й в "районнім становищі" Бердянськ є Бердянськ. Такий же чистенький, такий же привітненький і такий же з грошима…

— Ні в кого грошей не позичаємо, дефіциту не знаємо і драних штанів не носимо… І музика щодня в міському садку грає… От!

Та ще й додають:

— Хазяїн у нас путящий! Голова наш — хазяїн добрий… І живемо та хліб жуємо… А що район — так то нам без уніманія!..

Населяє Бердянськ 25 000 люду трудящого й нетрудящого… Ділиться те населення на робітників, на службовців та на інших…

Робітники — роблять, службовці — служать, а інші — "іншають".

Що робітники роблять? Як що? Жатки "Ідеал" роблять, шкіру чинять, рибалять, виноградарствують, в порту пшеницю та різне там збіжжя навантажують, пароплави лагодять, "Рудзутака" клепають… "Рудзутака" не живого, а того, що пісок з моря вичерпує…

Службовці? Взагалі… Як скрізь… Пишуть, торгують і на радянській платформі стоять…

Інші? Тут уже "взагалі" не скажеш… Ті "інші" в кожнім місті інші… Вони, сказать би, певного кольору кожному шматочкові землі нашої радянської надають… Що в Бердянську "інші" роблять? Багато чого роблять… А багато вони роблять, бо й їх самих багато.

Найбільше в Бердянську, помоєму, ті "інші" фотографуються. Серйозно… Така сила в Бердянському фотографій, що просто очі розбігаються… Треба кожному мешканцеві не менш, як принаймні по двічі на день фотографуватися, щоб тим фотографіям робота була… А які фотографії? Думаєте, прості? Зовсім не прості… Там такі фотографії, що хочнехоч, а зайдеш, щоб тебе на "клішу" взяли. Ну як ви, приміром, встоїте, коли тобі плакат отакео кричить:

ГРАЖДАНЕ РОДИТЕЛИ!

Показалось солпышко! Несите своих птеїічиков в фотографию Ямпольского! Все єсть для дсток: Лошадь — велосипед, лошадь — "форд"!

Смикаю бистро и без долгой возни! Великолепію обставленная фотографи я!

І що ви собі гадасте? "Граждане родители" несуть своїх "птенчиков" до фотографії Ямпольського. Сидять у вітрині "птенчики" і на коні, і на велосипеді, і на "форді". "Форд" нової конструкції: простий собі дитячий возик, а на ньому великими літерами написано "ФОРД"…

Це для "итепчикоя".

А єсть і для солідних "птахів"…

КУРОРТНЫЕ И ПРИЕЗЖИЕ!

Что вы увезете на память о Бердянске?

Нужно зайти к Ямпольскому.

Свой пляж никого не обжигает, своя лодка на 15 чел. Декораций сколько — вибирайте любую, кака я по душе: украинцам украинская,

для учащихся своя декорация,

для пик ник ов своя декорация.

Все! Все! Все!

Доведеться піти… Хоч раз у житті сфотографуватися на тлі "української декорації"… Не можна інакше: жижка національна бринить же жі Чи як, повашому?!

І сидять… І в "своїй лодці" сидить компанія, і на тлі "деко рації" сидять… Лежать і на пляжі, бо "никого не обжи гает"…

А друга фотографія — та бере вище…

ПОРТРЕТЫ ВСЕХ ВЕЛИКИХ ВОЖДЕЙ РЕВОЛЮЦИИ!!!

Тільки великих… Маленьких ні… А на вітрині портрет дівчинки з кицькою… Не подібно до "великого вождя"?.. То нічого. А може ж, із тої дівчинки найбільший "вождь" виросте? Хто знає?!

Фотографуватись, одне слово, єсть де… І бердянці фотографуються…

Що ще роблять "інші"?

Морожене їдять, бо мороженщиків повне місто… Щоб труїлися, не чуть…

На музику в садок ходять…

Пристрастей емоціальних особливих таких не помітно. Це я на підставі (прости мені, доле!) підслуханої розмови:

— Ви говорите: любов?! Ніякої любові нема! От сьогодні мені докладчик поправився, а назавтра він мені "рознаравився"… А ви говорите: "любов — сила"! Яка ж вона сила?

— Так, Марія Андрєєвна, я ж не про ту вам любов, а про ту, которая тут от… І здесь… Близенько біля нас… Так та любов — большая сила… Бо, їйбогу, можу оцю тумбу вивернуть, коли схочете…

— Нєт, не вєрю я з любов, що вона сила!..

Не вірить, що ви їй зробите: людина для неї тумби вивертати збирається, а вона не вірить…

Які ж іще "занятія" мають бердянські "інші"?

Ага… От що захоплює їх найдужче… Бичків ловлять у морі… Ловлять, і ловлять, і ловлять, і ніяк їх виловити не можуть… Та як іще ловлять:

— Сів я на оцю одну вудочку… Тягну, й тягну, й тягну… Вісім чоловік позад мене стоять та з гачка знімають, а я тягну… Тисяч зо дві натягав!

Отак ловлять…

Бачив одну з "інших", що особливу має професію: чекає на денаціоналізацію будинків… І не в Бердянську, а в Харкові…

— Ви часом не з Харкова?

— З Харкова…

— Чи вже пройшов той закон, що будинки повертає?

— Не знаю.

— Хоч би, господи…

— А вам що, бабусю?

— Та в мене на Пушкінській два будинки, так той… Я ото сюди до сестри ще 1919 року переїхала, а там, кажуть, повертатимуть…

Насінням бабуся торгує…

У футбола бердянці грають.