Лицем до села - Вишня Остап

Так ми ж народ тьомни й!..

— Тьомний ви народ?! Так ви (трах! трах! трах!) Гальперинові на перину заробляти "не тьомний", а для себе "тьомний"?!

— Та воно (трах! трахі трахі) так! Правильно!

— А потім скиглите, що "жисть чижолая"?!

— Ну що ви з нами зробите, коли отакі ми. Ех (трах! трах! трах!) "жисть"!..

— Ото тільки й нашого: я на вас — "трах", а ви на "жисть" — "трах", а Гальперини на перинах сплять…

Іще одно. На Денисовій косі, кажуть, комки щороку збирають щось 40 000 пудів… Підрахуйте, скільки Гальперини можуть перин придбати, бо: "так ми ж народ тьомний". І не забувайте, що для того, щоб тую комку збирати, не треба навіть "світла" особливого: комка собі росте, сама на березі лягає, а ти тільки згрібай та пресуй…

Так навіть і для цього "ми народ тьомний" (трах! трах! трах!).

"БЕЗ ГОЛОСУ ВОВНА"

Щось ізнову з "правдою" непорядок…

Що вона за знак такий, що за тою "правдою" до Харкова почав народ частенько навідуватись?..

З гречкою, чи що, повикошували "правд}'" ту на ланах на широких на українських?

І виходить якась нісенітниця: щоб знайти "правду" на Харківщині, треба їхати аж до Харкова.

Хіба "праЕда" здалеку видніша, чи що?..

На Харківщині, в селі Ковалюхах, одібрали у селянина Соколовського "голос"…

Була людина з "голосом", а потім з ласки райвиборкому "охрипла"… На виборах тепер тільки сипить…

А через віщо його "охрипли"? Сказать, і людина ніби для "голосу" підходяща, а "голосувати" права не має…

Соколовський — бідняк… До шістнадцяти років — наймит… На початку революції — член Київської Ради депутатів. До 1920 року — інструктор Полтавського земвідділу. Хвороба… Тяжка праця… Торік — хліборобство в с. Ковалюхах, на наділеній землі… 1922 року проводить селянство Соколовського в сільраду… Декому з місцевих царків (так пише Соколовський), це не до вподоби, і його позбавляють права голосу. ВУЦВК відновлює його в правах. Біжучого року бідняцькосередняцькі лави висувають кандидатуру Соколовського в сільраду. На перевиборах виступає він і трохи проти гладить РВК, вказуючи на дефекти в роботі…

Через кілька часу нема в Соколовського "голосу"!

Нема…

Тиць сюди, тиць туди — нема. Має Соколовський вовночіску. Чеше вовну… Кустар, одне слово. Так от:

— Експлуататор. Фабрикант.

— Та помилуйте, я сам чешу, з найманої праці не користуюсь!

— Еее!

І нема в Соколовського "голосу"…

І запитує з сумом Соколовський (а за ним і ми):

— Чи всіх вовночосів позбавлено на Вкраїні голосу, чи тільки самого Соколовського?

Як же тепер бути? Раз я схочу чесать вовну, так, значить, бери свій "голос", загортай у папірець, неси до Хорольського РВК і кажи:

— Нате голос. Вовну збираюсь чесати. Так чи ні?

Соколовський має одну конячину… І пишуть:

"Соколовський дає в експлуатацію коня…"

Угу… Це значить, як повезе мене Йосип Явдокимович з роз'їзду до Лиману качки стріляти, так його "голосу" за це слід позбавити.

Експлуатує ж він коня!

Не їздитиму, хай вибирає Йосип Явдокимович раду, бо людина він усіма сторонами хороша… Ходитиму тільки…

Щось воно не те… Десь, щось, когось, комусь, чогось не тогось…

А Соколовський уже просить:

— Якщо на світі нема правди, вибийте з моєї голови міцну віру в силу революційної законності.

Бачите, що виходить?..

Таке, хоч кидай печене й варене та вибивай з голови віру… Давайте краще так робитимемо, щоб віра сама в голову влазила…

Для всіх краще буде…

ЩЕ ПРО ХВОРОБИ ЖИТЛОКООПЕРАЦІЇ

Согласний, товаришочки, согласний, що житлокооперація наша перебуває в статиці, а не в динаміці…

Согласний, товаришочки, согласний, що маса житлокооперативна малоактивна і дуже пасивна.

І з тим, товаришочки, согласний, що правління житлокоопів виконують свої обов'язки показьонному…

Обома руками підписуюсь і я під отаким діагнозом хвороби нашої житлокооперації…

Прааавильно!

Тільки ж дозвольте й мені, на підставі власного досвіду, поділитись з вами й своїми спостереженнями й додати дещицю до синодика житлокооперативних хвороб…

* * *

Дуже тяжка, затяжна й дуже болюча хвороба (просто житлокооперативний рак!) в житлокооперації— це ват е р… Спільний ватер в житлокооперативній квартирі…

Він, ватер, він валить житлову кооперацію, він точить її, як шашель могутнього дуба, рве її на шмаття, пускає їй кров і кидає її, знесилену, на поталу ворогів колективного життя радянського.

Він із тихого, спокійного вихованого члена житлової кооперації робить буйного опозиціонера, крикучого, шипучого, лютого, що потім сам говорить:

— Почуваю, що валю кооперацію! Але не можу! Зрозумійте, що не можу! Я їй говорю:

"Чи довго ви там сидітимете?" А вона мені:

"Сидітиму, — говорить, — до побєдного конца!.. Я вам не качка!"

Я тигрою налітаю на двері й б'ю їх коліньми. Вона в крик:

"Не лякайте женщину в такім положенію!.. Я жінка голови правління!"

"Гражданка, — кричу, — не я вас лякаю, а фізіологія моя вас просить!.. Пустіть, пожалуста!"

Сидить…

Тоді я біжу з дому… Я сварюсь з кондуктором на автобусі, я розштовхую по дорозі публіку… Я… я не можу так!

Я визнаватиму житлокооперацію тільки тоді, коли на кожного члена буде окремий ватер…

* * *

Друга тяжка хвороба житлової кооперації — це к у х н я. Кухня — це житлокооперативна саркома…

— Може б, ви, Маріє Петрівно, не ставили отут своєї каструлі, бо давно вже ж вам сказано, що це місце моє?

— А що вашому тому місцеві зробиться, коли моя на ньому каструля постоїть? Полиняє од того хіба ваше місце?

— Я ще раз прошу вас, Маріє Петрівно, заберіть ви звідси вашу каструлю, і взагалі хай ваш Петька не мочиться в коридорі… За дітьми доглядати треба.

— Я б прохала вас, Катерино Михайлівно, не вчити мене виховувати дітей, бо ще вопрос, хто мочиться…

— Хто мочиться?! Я мочусь?!

— Я не сказала, Катерино Михайлівно, що іменно ви мочитесь, я тільки говорю, що єсть такі, що мочаться.

— Подумаєш — муж бюстгалтер, так я вже й мочусь?!

— Прошу вас, Катерино Михайлівно, мене в ці справи не мішать… Я бухгалтер, це правда, я відповідальний робітник, це правда, але це ще не значить, що жінка всякого шофера може жмакать моє ім'я…

— Ааа?! Так я жінка "всякого шофера"?! …Тррррах!

— За що б'єш?! Ой! 1і!

— Граждане! Та будьте ж сознательні! Граждане!

— Пущай вона, стерва, будеть сознательна! Як у мене чоловік шофер, так я повинна буть сознательна, а як у неї бюстгалтер, так вона ні?!

Я визнаватиму житлобудівництво тільки тоді, коли на кожного члена буде окрема кухня…

* * *

Тяжка хвороба, товаришочки, в житлокооперації ще й ванн а…

— Це хто води у ванну напустив?

— Я напустила! Купаться буду.

— Ви напустили?

— Я напустила!

— Вона води напустила! Бачили?!

— Я напустила!

— Хіба ви не знали, що я сьогодні думала купатись?

— Чому ви?

— А чому ви?

— Ні, ви скажіть, чому ви, а не я?

— Ні, ви скажіть, чому ви, а не я?

— Купатимусь я!

— Ви?

— Я!

— Ну так купайся ж, купайся ж, купайся!..

— Граждане! Рятуйте! Топлять!

— Граждане! Та будьте ж сознательні! Граждане!..

Я визнаватиму житлобудівництво тільки тоді, коли на кожного члена буде окрема ванна…

Це основні три хвороби житлової кооперації.

Але патологія, товаришочки, нашого житлобудівництва і багатогранна, і різнобарвна…

І сила-силенна в ній таких хвороб є, що не придумаєш, як їх кваліфікувати…

Я знаю житлокооп, що його розвалило манісіньке кошеня…

Одного тихого вечора страшенний крик пролунав у житло. коопівськім дворі. Серед двору бігала гражданка — член житлокоопу. В правій руці вона держала за хвоста мокре як хлющ кошеня…

Гражданка кричала:

— Утопили! Мою бідну кицьку втопили! Он він, буржуй, которий в першім номері, кошеня втопив! Товариші! Та доки ж це буде, що ті, которі в двох кімнатах живуть, кошенята наші топитимуть?!

Одні "за", другі "проти"…

Житлокооп розвалився…

А я на власні очі бачив, що та гражданка сама вмочила своє кошеня в діжку з водою і побігла з криком по двору…

* * *

Буде нам тяжко "перші триста літ" з житловою кооперацією, коли ми не вигадаємо апарата, щоб поглиблювати моральні борозни у мешканців наших житлових кооперативів.

"ГУМОРИСТИ"

Їй же богу, помирати не хочеться!

Ну, кої його лихої години помирати, коли жити весело, коли на кожному тобі кроці падаєш та регочешся!..

Життя — воно таки чуднувата штуковина: йдеш отак, напапужишся, такий ото ніби серйозний, а тут тобі життя щось як підтаскає — просто на кольки тебе бере…

Думалося, що оце, як режим економії завели, так не так смішно буде, приборкають, думалося, життєві всякі витівки…

А воно ще смішніше…

Зайшов оце якось до Наркомзему… Серйозна така справа була. Обговорювати хотіли, як звірину од людини захистити, бо сильно людина на звіра насідати почала. Зайшов… Дивлюсь, Наркомзем заливаєтся… Та як заливається?! Зупинитись не може… Хочуть мені щось сказати, — не можуть: давить сміх.

— Торкніть, кажу ж, і мене, й я буду сміятися. Торкнули… Так і досі регочусь…

Була в їх бюджетна нарада… Обмірковувалися рибальські справи… Був і представник Наркомфіну… Вимагалися кошти на риборозвідники, вимагалися кошти й на рибну ловлю в морях і т. ін.

Слухав-слухав представник Наркомфіну, встав і заявив:

— Що це, — говорить, — за установа така? В однім місті розводять рибу — давай гроші! В другім місці виловлюють рибу — давай гроші!.. Я протестую!

Пропала наша нарада: прореготали…

Оце вже трохи почав був заспокоюватись, так понесло ж мене в Наркомос, до Головнауки… Зайшов, а там гомеричний сміх…

— Невже, питаю, й у вас представник од Наркомфіну був, що так смієтесь?..

— Не був, — кажуть, — а листа прислав… Я так і впав…

— Пропало, кажу, тижнів три! Сміятимусь. Коли так і є… Показують мені "відношення":

До Народного комісаріату освіти

При перевірці відчитності за березень завважено, що на Всерадянський з'їзд ґрунтознавців (ботаніків) у Москві були відряджені з Харкова т. т. (ім'ярек)… Таким чином, одночасно в однім місці по одній і тій же справі приймали уділ(? — О. В.) дев'ять представників НКОСу. Таку кількість співробітників, що були зайняті одною справою, фінансовоконтрольне упр. НКФ вважає прибільшеною взагалі, а маючи на увазі режим економії,— і зовсім хибною, через що, звертаючи увагу НКО на вищевказане, ФКУ прохає НКО висловити свої міркування.

Нач ФКУ НКФ (Маламедовський) Кер. контр. відд. (Руднів)

Ой, товариші з Нархомфіну! Ой, пожалійте! Не можна ж так народ смішити… Сміх — штука хороша, але ж коли тебе вже на кольки бере, — хай йому грець!

Тож професори на з'їзд на всесоюзний поїхали, кожен з собою доклада повіз, радіти нам з того треба, а ви їм "справу" припаяли!..

Ой, помилуйте!

Ви ще такої хоч штуки не встругніть…

Незабаром оце буде Всесоюзний з'їзд Рад… Чоловіка, мабуть, 400 виїде "одночасно в одне місце по одній і тій же справі уділ приймати"…

Ну що буде, як ви настрочите до ВУЦВКу:

"…Маючи на увазі режим економії, можна було б просто собі збігати до Москви самому Григорію Івановичу… Та так, щоб і не барився… Та хай уже за одним рипом і ґудзиків для ХЦРК захопить вагонів зо два… Прохаємо ВУЦВК з приводу цього висловити свої міркування…"

Помремо! їйбогу, помремо! Зо сміху!..

НЕ ПІДГАДЬТЕ, ПРАВОСЛАВНІ!

Часи веселі оце якраз на селах понаставали… Храми скрізь пішли…

І воздвиження, й роздвиження, й усіх пречистих, і покрови, й Семена, й Михайлів, і Андрія, й Митрофана, й Кузьми з Дем'яном, й Казанської, й Астраханської…

Гуляй — не хочу!

Святі знали, коли й "воздвигнутись", коли й "успіти", коли й "омофором покрити", коли й іконі якій чудотворній із'явитися…

У жнива ніхто з них не з'являвся… Ніколи було… Воно, мабуть, і на небі якраз жнива, де там тоді про "покрову" дбати, коли треба снопи в'язати…

Оджнивувавсь, одмолотивсь, одсіявсь — отоді можна й за чудеса…

Народ ото відпочиває потроху після трудів праведних, воно тоді чудо саме раз ізробити.