Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко

чу­хай.

Жених твiй кре­пак

(Нехай йо­му бо­ляч­ка!),

Через нього i ти ста­ла

Не хто, як кре­пач­ка.

Крепачка, кре­пач­ка,

Крепачка, кре­пач­ка,

Крепачка…

(Собирает шап­ку и тык­ву, пря­чет ее и вы­хо­дит, все про­дол­жая петь: кре­пач­ка! Зат­во­рив дверь, опять выг­ля­ды­ва­ет и кри­чит: кре­пач­ка! и опять по вре­ме­нам выг­ля­ды­ва­ет и то же кри­чит).

(Между тем Одар­ка вы­но­сит та­рел­ки и дру­гие при­над­ле­ж­нос­ти; рас­ста­вив все по по­ряд­ку, по­да­ет на стол мис­ку и проч.).

Скорик (меж­ду тем на­ре­зал хле­ба). Вот те­пер па тру­дах мож­но i пор­цiю по­да­вать.

Прокіп. На­си­лу за увесь ве­чiр ро­зум­не сло­во ска­за­ли. (На­ли­ва­ет вод­ку и под­но­сит к Ско­ри­ку). По­жа­луй­те, па­не ста­рос­то!

Скорик (ти­хо от­во­дит его ру­ку). По­жа­луй­те, па­не сва­те, ви вперьод ви­ку­шай­те. Мо­жет, на­мi­ша­ли фран­цузької бур­ди, што i на сте­ну на­дерьомся. Да i у Ту­реч­чи­нi зав­сiг­да при­го­во­рю­ють: у ка­во у ру­ках, у та­во i в ус­тах.

Прокіп. Будьте ж здо­ро­вi! (Вы­пи­ва­ет пос­пеш­но). А!.. ка­бацька!.. роз­ве­де­на! Що б то на вольнiй узя­ти! (Пот­чи­ва­ет Ско­ри­ка).

Скорик (взяв рюм­ку, го­во­рит ско­ро). Єщо п'ю за здравьє, вам ска­жу ка­кое: ча­роч­ка моя круг­ленька, на­ли­та з кра­ями ров­ненько; тим, тим ти мне ми­ла, што очен­но пол­на. Каг­да втоп­лю в те­бя свої ус­та, так вам ска­жу: мно­гая ле­та! Не бойсь, чар­ка, я те­бя не стру­шу, лей­ся в гор­ло, воз­ве­се­ли сал­дац­кую ду­шу; а штоб мне не су­хо пить, так при чар­ке вот што ста­ну га­ва­рить: здравст­вуй, батька с мат­кой, ве­се­лi­те­ся своєю ди­тят­кой; ра­дость ва­шу ве­ли­чай­те i нас не за­бу­вай­те. Здравст­вуй, князь с кня­ги­нею, з мо­ло­дою гос­по­ди­нею. Лю­бi­тесь, пий­те, гу­ляй­те i чо­ловєчест­во розп­ло­жай­те. А, на­ко­нец, вот мой па­роль: зда­ров'я всей кам­па­ниї чес­ной! (Вы­пи­ва­ет и брыз­жет вверх). Штоб так на­шi ма­ла­диї виб­ри­ки­ва­ли!

Одарка. Ку­шай­те ж стра­ву, про­си­мо. От же i дру­жеч­ки iдуть. (Прокип пот­чу­ет вод­кою при­шед­ших де­вок; они не пьют, он все вы­пи­ва­ет).

Хор дєвок (на­чи­на­ют петь за ку­ли­са­ми).

Та ти, ду­шеч­ко, на­ша Улян­ко!

Обмiтайте дво­ри,

Обмiтайте дво­ри,

Застилайте сто­ли,

Кладiте ло­жеч­ки,

Срiбнi блю­деч­ки,

Золотиї ми­соч­ки,

От iдуть дру­жеч­ки!

1-я дєвка (кла­няяь, и все за нею). Дай бо­же ве­чiр доб­рий! По­ма­гай­бi вам на усе доб­ре. (Олек­сий и Уля­на, привс­тав, кла­ня­ют­ся).

Одарка. Спа­си­бi, дру­жеч­ки! Про­си­мо на хлiб, на сiль i на сва­тан­ня. Сi­дай­те сю­ди, дiв­ча­та. (Уса­жи­ва­ет их под­ле Уля­ны). От же вам i ло­жеч­ки; бру­суй­те, дру­женьки, бру­суй­те…

Скорик (про­дол­жая есть). Вот едак i у Фран­цiї: спер­ва по­ку­ша­ют стра­ву, а там i яло­ви­чи­ну пок­ришать.

2-я дєвка. Та нам же при лю­дях їсти не по­до­ба!

3-я дєвка. Луч­че ми вам зас­пi­ваємо та ва­ших мо­ло­дих воз­ве­ли­чаємо.

Скорик (оста­вив есть). Ех, де­вуш­ки! па­теш­те нас, па­теш­те пi­сенька­ми.

Хор дєвок

Ой чо­му, чо­му

В сiм но­вiм до­му

Так ра­но зас­вi­че­но?

Улянка ра­но вста­ва­ла,

Русу ко­су че­са­ла,

Матiнку пи­та­ла.

Одарка (во все вре­мя сей пес­ни пла­ка­ла). Ох, дру­жеч­ки, си­зi го­лу­боч­ки! Не роз­ри­вай­те мо­го сер­денька жа­лоб­ни­ми пi­сенька­ми. Як зду­маю та зга­даю, як ме­нi без Уля­ни зос­та­ва­тись, так за слi­зонька­ми свi­та не ба­чу! Зос­та­ну­ся з п'яни­цею, i вже доб­ра не жда­ти.

Скорик. Нєче­во пла­кать; вот тут-то i пай­дьот те­бе даб­ро.

Одарка. Де вже доб­ра ська­ти!

Прокіп. Доб­ра? Осьде доб­ро.

ВОДЕВИЛЬ

Прокіп.

Хто доб­ре п'є, той знай все спить;

А хто все спить, той не грi­шить.

Чого ж нам тут ве­ре­ду­ва­ти?

Приньмiмось ли­шень ку­ли­ка­ти,

То й вро­диться доб­ро той час.

Не бу­ло свар­ки,

Не бу­де лай­ки,

Горiлочка зу­пи­нить нас.

Як нап'ємось та по­ля­гаєм,

Прокинувшись, да­вай знов пи­ти;

Та так со­бi i про­гу­ляєм.

А що, Ти­мi­ше, як?

Тиміш.

Так-таки, так.

Прокіп.

Коли ж тут ла­ятись i би­тись?

З го­рiл­кою доб­ро нам жи­ти!

(Вместе).

Прокіп.

Коли ж тут ла­ятись i би­тись?

З го­рiл­кою доб­ро нам жить!

Всі.

От тут-то ла­ятись i би­тись!

З го­рiл­кою нам ли­хо жи­ти!

Одарка.

Як жiн­ка ста­не му­жи­ка

Товкти i вчи­ти, час­то би­ти,

Тогдi нам доб­ре бу­де жи­ти.

Тепер же прав­да в нас яка?

Куди нi по­вер­нись, стар­шi во­ни.

Мужик ду­рiє,

На все вiн смiє,

Не слу­хає нi в чiм жо­ни.

Ось ну­те ли­шень нам пiд­дай­тесь,

Пiд на­шу дуд­ку го­па­ка

Скачiть, мов­чiть i не бри­кай­тесь.

А що, Ти­мi­ше, як?

Тиміш.

Так-таки, так.

Одарка.

Нехай вчить жiн­ка му­жи­ка!

То й прав­да бу­де не та­ка.

(Вместе).

Одарка.

Нехай вчить жiн­ка му­жи­ка!

То й прав­да бу­де не та­ка.

Всі.

Не вчи­ти жiн­цi му­жи­ка;

На свi­тi прав­да не та­ка.

Олексій i Уляна.

Тогдi на свi­тi прав­да ста­не,

Тогдi доб­ро меж нас прог­ля­не,

Як щи­ра бу­де в нас лю­бов,

Не бу­де лай­ки, нi роз­мов,

А що, Ти­мi­ше, як?

Тиміш.

Так-таки, так.

Олексій i Уляна.

Як ста­не­мо усi лю­би­тись,

За що нам бу­де вже сва­ри­тись?

Всі.

Як ста­не­мо усi лю­би­тись,

За що нам бу­де вже сва­ри­тись?

Скорик.

В па­хо­дах всю­ди па­бу­вав,

Каких зе­мель не па­ви­дав!

Так знаю всьо, i вот по­ра­да:

Вперьод всєво так тре­ба-на­да

Увесь на­род ва фрунт пас­та­вiть,

Меня фельдфе­бе­лем нас­та­вiть.

"Муницу бе­ре­жи

Аль пряж­ку падв'яжи".

Кагда ж судьям тут брать взят­ки?

I лєка­рям на­род мо­рить?

Кагда ма­тать нам без аг­ляд­ки?

На зло не бу­дет ча­су, вiр­но.

Чуть што не так, ка­ман­да "смiр­но"!

I фук­тель па­ка­зал їм бра­вой,

I "с мес­та марш все: ле­вой, пра­вой!"

I в но­гу бу­дуть все ха­дiть,

Кагда ж тут есе­ри за­ва­дiть?

А што, та­ва­риш, как?

Тиміш.

Так-таки, так.

Скорик.

Ах, ма­туш­ка воєнна служ­ба!

В те­бе ад­ной лю­бов i друж­ба!

Всі.

Ах, ма­туш­ка воєнна служ­ба!

В те­бе ад­ной лю­бов i друж­ба!

Стецько (пе­ред тем возв­ра­тив­ший­ся).

Ось i я до вас вер­нув­ся,

Ось i я вже сха­ме­нув­ся;

I же­ни­ти­ся не бу­ду

Нi до вi­ку, нi до су­ду.

Своїм дi­тям за­ка­жу:

Не же­нi­тесь, не ка­зi­тесь,

Так i батько­вi ска­жу:

А чо­му вiн оже­нив­ся?

Я б без нього на­ро­див­ся.

Всяк про щас­тя все пи­тає,

А то­го нiх­то не знає,

Що тог­дi б прий­шло доб­ро,

Якби не же­нивсь нiх­то.

А що, Ти­мi­ше, як?

Тиміш.

Так-таки, так.

Стецько.

От тог­дi б прий­шло доб­ро,

Якби не же­нивсь нiх­то.

Всі.

От i зги­ну­ло б доб­ро,

Якби не же­нивсь нiх­то.

Тиміш.

Гай, гай, тов­куєте об чiм!

Тогдi доб­ро ми бу­дем зна­ти,

Як що-не­будь не так зов­сiм, -

А нам не спо­рить, а ка­за­ти:

Та так-та­ки, так.

Хоч луп­лять во­лость пи­са­рi;

Жiнки у греч­ку знай все ска­чуть;

В го­рiл­ку во­ду шин­ка­рi

Знай ллють; та що ро­бить? всi ка­жуть;

Та так-та­ки, так.

Багатий дметься, мов шку­рат,

I ча­сом бре­ше, пальцi зна­ти!

Сам ба­чиш? - вiн чор­тя­цi брат,

Не тре­ба спо­рить, а ка­за­ти:

Та так-та­ки, так.

(К зри­те­лям).

А що, чи мож­на