💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Класика » Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко

Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко

Читаємо онлайн Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко
що хо­че­те; уже я не ту­теш­ня!.. (Ско­ро ухо­дит).

Одарка (во все вре­мя горько пла­кав­шая). Свi­та не ба­чу за го­рю­чи­ми слi­зонька­ми!.. Я ж ка­жу: ко­ли б ме­нi не Канд­зю­бо­ва ху­до­ба, то я б i не по­ду­ма­ла за то­го стид­ко­го та брид­ко­го Стецька вiд­да­ти та­ке зо­ло­то, як моя Уля­на; та ба! (Ухо­дит).


Олексій (в го­рес­ти за­ду­мал­ся). Усе то гро­шi, усе то гро­шi! Та­ки ку­ди не по­ди­вись, усе во­ни на свi­тi ору­ду­ють! З грiш­ми, що не за­ду­май, так усе i уро­диться! З грiш­ми, хоч ле­жiнь, ка­жуть тру­дя­щий; з грiш­ми дур­ня, не­вiг­ла­са, i по­чи­ту­ють i ша­ну­ють луч­че, чим доб­ро­го, ро­зум­но­го i ро­бо­тя­що­го. З грiш­ми мож­на i без­дiльни­чать i дру­гих об­ди­рать, та ще за­мiсть щоб та­ко­го у Си­бiр, так та­ко­му ще i кла­ня­ються. Та чо­го тут да­ле­ко хо­ди­ти? З грiш­ми от i Сте­цько ша­нується, мов чо­ло­вiк; а вiн, по прав­дi ска­зав­ши… що вiн? - Стецько!



ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ



Олексии и Стецько.


Стецько (за ку­ли­са­ми еще от­зы­ва­ет­ся). Га! Чо­го? Ось-ось де я! (Вы­хо­дит, ед­ва идя от ус­та­лос­ти, и пых­тит). Ге! ге!.. ге!.. Бо­дай те­бе за­во… ге! за­во­ди­ла ли­хо­ман­ка, як вiн ме­не за… ге!.. за­вiв! Од­но те, що на­си­лу дiй­шов, а тут ще i не пот­ра­пив, за­мiсть Хар­ко­ва та учис­тив аж у Гри­го­рiв­ку. Бу­ло б то­бi сва­тан­ня! З яко­го б чор­та руш­ни­ки да­ва­ти, як­би я не прий­шов? Ще ж i до­до­му шван­дя­ти не близько!


Олексій (в сто­ро­ну). I ще з сим дур­нем нi­чо­го i не зро­биш! Зас­лав бу­ло йо­го, так-та­ки вер­нув­ся. (Стецьку). Чо­го ж ти вер­нув­ся? Де ти дiв сво­го тес­тя?


Стецько. А щоб вiн злиз! Знаєш: як пiш­ли ми, та усе iде­мо, усе iде­мо… а вiн пос­пi­ша, аж со­пе, та усе пос­пi­ша; а да­лi став тю­па­ти пiд­бiг­цем; а там вже - да­ром що ста­рий - став i пiдп­ли­гу­ва­ти, не­на­че панський прис­тяж­ний; а я за ним тю­паю, усе тю­паю… та не до­же­ну. От як ба­чу, що не до­же­ну, гук­нув, щоб вер­нувсь та узяв гро­шi, бо за що вiн пи­ти­ме? Ки­нув йо­му зо жме­ню, та як по­тяг на­зад, та й не пот­ра­пив, та аж у Гри­го­рiв­ку про­су­нув­ся, а вiд­тi­ля вже сю­ди; та так уто­мивсь, що не­на­че у хре­щи­ка гравсь. - А ти чо­го так по­су­пивсь, мов той кiт, що ми­шу упус­тив? Але не слу­ха, що йо­му i ка­жеш…


Олексій (все не слу­шая его). Пi­ду те­пер до дядька-сал­да­та. Не хо­чу нi­якої по­ра­ди. Не­хай вчить мушт­ри; iду охо­тою у сал­да­ти… (Ско­ро ухо­дит).


Стецько (один). Ану, Стецько, чи вже спо­чив? Хо­дiм, го­луб­чи­ку, ще до батька; мо­же, вiн до­сi сер­диться, що я не йду. Прий­ду та обую шка­по­вi чо­бе­ти з пiд­ко­ва­ми, одяг­ну но­ву сви­ту… та й муд­ра ж! Хо­дiм!.. Та не близько ж iти! Аж ген-ген! I не вид­но вiд­сi­ля!.. (По­ет).


Оцей свiт,


Такий свiт,


Який со­бi дов­гий!


Цiлий день про­хо­диш,


Кiнця не зна­хо­диш!


Коли б вiн,


Коли б вiн


Та був ко­ро­тенький.


Щоб тут по­ле,


А тут лiс, -


Недалеко б дiдько нiс.


От тут дiв­ка, а тут батько,


А тут їх i ха­ти,


Щоб не­дов­го до них шван­дять,


А швидч до­чух­ра­ти.


А то шван­дяй,


Швандяй, щван­дяй,


Швандяй, шван­дяй…


(Уходя все по­ет).





ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ



Внутренность крестьянской из­бы; на пра­вой сто­ро­не дли­н­ный стол, пок­ры­тый ков­ром и свер­ху ска­тертью, на ней большой ржа­ной хлеб. По обе­им сто­ро­нам сто­ла длин­ные ска­мей­ки; на ле­вой сто­ро­не сце­ны три ма­ленькие ска­мей­ки. В уг­лу, но на ви­ду, печ.



ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ



Прокип ле­жит на ска­мей­ке за сто­лом и спит.


Одарка (вы­хо­дит и про­дол­жа­ет го­во­рить за ку­ли­сы). Гля­ди ж, Уля­сю-душ­ко, не ба­рись. Пов'язав­ши скин­дяч­ки, приш­пи­ли квiт­ку з пра­во­го бо­ку, щоб зна­ти бу­ло, що мо­ло­да, та й ви­ходь пiч ко­лу­па­ти. Вже ско­ро i лю­ди прий­дуть… Та що ми без батька бу­де­мо ро­би­ти? Хоч по­га­ненький, та був; а те­пе­рич­ки iз-за сво­го та тре­ба по­зи­ча­ти. Де то вiн шляється?.. О, ли­ха моя го­ди­на! (По­ет).


Та ли­ха ж моя го­ди­на!


Мене ма­ти вто­пи­ла:


За п'яни­цю вiд­да­ла,


Щоб я, бiд­на, про­па­ла!


Була со­бi по­пiв­на,


Меж дiв­ка­ми ко­ро­лiв­на;


Мудрi буб­ли­ки пек­ла


I та­нок усiм ве­ла.


Тепер ку­ди го­жу­ся?


З п'яню­гою во­жу­ся!


Нi з ким взя­ти по­ра­ди


I со­вi­ту по­да­ти.


Краса моя зав'яла!


Худобонька про­па­ла!


Гай, дi­во­чiї лi­та!


Плачу, як та си­ро­та!


(Прокип креп­ко всхрап­нул).


Одарка (уви­дев его). Ди­вись!.. се вiн спить! - ус­та­вай! Ско­ро лю­ди прий­дуть, да­вай по­ря­док. Ус­тань-бо! (Тол­ка­ет его, он привс­та­ет, зе­ва­ет, по­тя­ги­ва­ет­ся и си­дя дрем­лет). Та про­чу­май­ся, на­вi­же­ний! Та ка­жи ли­шень: де оце ти шля­в­ся?


Прокіп (все си­дя, зе­ва­ет). Щось нев­тям­ки, де я був.


Одарка. Та вже нiг­де бiльш, як на вольнiй.


Прокіп. А по­бiг би я та спи­тав. Чи я був там?


Одарка. Та го­дi то­бi: ус­та­вай, да­вай по­ря­док; ад­же ти батько.


Прокіп (вста­вая). А мо­же, i справ­дi, що я батько?


Одарка. Ну, те­пер ка­жи: чо­го ти на вольну хо­див, ко­ли я не ве­лi­ла?


Прокіп. Як чо­го? По­яса ви­ку­па­ти. Хi­ба без по­яса на сва­тан­нi бу­ти?


Одарка (ско­ро). А що ж, ви­ку­пив?


Прокіп (вя­ло). Та еж!


О да р к а. Де ж ти гро­шi узяв? Ма­буть, у те­бе є во­ни? Так ке сю­ди, на сва­тан­ня тре­ба.


Прокіп. Де узяв? Зять дав.


Одарка. Зять? Бач, який доб­рий! Ще й нi­чо­го, а вже i гро­шi дає. Зос­та­ло­ся ж в те­бе? Та ну-бо, про­чу­няй­ся швид­че (лас­ка­ясь к не­му) та при­бе­рись лю­бенько: умий­ся, щоб хмiль прой­шов, та пiд­пе­ре­жись гар­ненько. Та ке ли­шень гро­шi сю­ди, я схо­ваю, а пiс­ля то­бi i вiд­дам. Або ке по­яс сю­ди, я те­бе пiд­пе­ре­жу, як змо­ло­ду пiд­пе­рi­зу­ва­ла. Ти був тог­дi та­кий бра­вий! Чи впам'ятку то­бi, як ко­лись раз, ще ти па­руб­ком був…


Прокіп (слу­шая ее, раз­не­жил­ся). Ге! як на то­ку? - знаю, знаю. Зга­дав! (В большом ду­хе). Що то тог­дi гар­но бу­ло!


Iще то­го не за­був,


Як я па­руб­ком був.


З дiв­ча­та­ми же­ни­хав­ся,


Цо ву­ли­цям усе я щляв­ся.


А те­пер уже не так;


Вже не той у ме­не смак.


Цур йо­му вже же­ни­ха­тись.


От на вольну швидч заб­ра­тись.


Ой жiн­ки ви, цо­ко­ту­хи!


Не смаш­нiш ви вiд си­ву­хи!


Хоч як хо­чеш, так цi­луй;


А смаш­нiш. як: буль, буль, буль!


Одарка.


Давай же по­яс сю­ди, мер­щiй…



ДУЭТ



Одарка (лас­ко­во).


Ке лиш по­яс сю­ди, моє сер­денько!


Прокіп (не­жась).


Озьми по­яс, пiдв'яжи, та ле­ге­сенько.


Одарка (с большою лас­кою).


Давай, да­вай, го­луб­чи­ку, да­вай по­яс сю­ди.


Прокіп.


А що ж? ска­жу: го­лу­боч­ко! Не­ма по­яса в ме­не.


Одарка.


Адже ти в ши­нок

Відгуки про книгу Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: