Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко
Одарка (во все время горько плакавшая). Свiта не бачу за горючими слiзоньками!.. Я ж кажу: коли б менi не Кандзюбова худоба, то я б i не подумала за того стидкого та бридкого Стецька вiддати таке золото, як моя Уляна; та ба! (Уходит).
Олексій (в горести задумался). Усе то грошi, усе то грошi! Таки куди не подивись, усе вони на свiтi орудують! З грiшми, що не задумай, так усе i уродиться! З грiшми, хоч лежiнь, кажуть трудящий; з грiшми дурня, невiгласа, i почитують i шанують лучче, чим доброго, розумного i роботящого. З грiшми можна i бездiльничать i других обдирать, та ще замiсть щоб такого у Сибiр, так такому ще i кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грiшми от i Стецько шанується, мов чоловiк; а вiн, по правдi сказавши… що вiн? - Стецько!
ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ
Олексии и Стецько.
Стецько (за кулисами еще отзывается). Га! Чого? Ось-ось де я! (Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит). Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе заво… ге! заводила лихоманка, як вiн мене за… ге!.. завiв! Одно те, що насилу дiйшов, а тут ще i не потрапив, замiсть Харкова та учистив аж у Григорiвку. Було б тобi сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж i додому швандяти не близько!
Олексій (в сторону). I ще з сим дурнем нiчого i не зробиш! Заслав було його, так-таки вернувся. (Стецьку). Чого ж ти вернувся? Де ти дiв свого тестя?
Стецько. А щоб вiн злиз! Знаєш: як пiшли ми, та усе iдемо, усе iдемо… а вiн поспiша, аж сопе, та усе поспiша; а далi став тюпати пiдбiгцем; а там вже - даром що старий - став i пiдплигувати, неначе панський пристяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю… та не дожену. От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв грошi, бо за що вiн питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорiвку просунувся, а вiдтiля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. - А ти чого так посупивсь, мов той кiт, що мишу упустив? Але не слуха, що йому i кажеш…
Олексій (все не слушая его). Пiду тепер до дядька-салдата. Не хочу нiякої поради. Нехай вчить муштри; iду охотою у салдати… (Скоро уходит).
Стецько (один). Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходiм, голубчику, ще до батька; може, вiн досi сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкаповi чобети з пiдковами, одягну нову свиту… та й мудра ж! Ходiм!.. Та не близько ж iти! Аж ген-ген! I не видно вiдсiля!.. (Поет).
Оцей свiт,
Такий свiт,
Який собi довгий!
Цiлий день проходиш,
Кiнця не знаходиш!
Коли б вiн,
Коли б вiн
Та був коротенький.
Щоб тут поле,
А тут лiс, -
Недалеко б дiдько нiс.
От тут дiвка, а тут батько,
А тут їх i хати,
Щоб недовго до них швандять,
А швидч дочухрати.
А то швандяй,
Швандяй, щвандяй,
Швандяй, швандяй…
(Уходя все поет).
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
Внутренность крестьянской избы; на правой стороне длинный стол, покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие скамейки. В углу, но на виду, печ.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Прокип лежит на скамейке за столом и спит.
Одарка (выходит и продолжает говорить за кулисы). Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов'язавши скиндячки, пришпили квiтку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь пiч колупати. Вже скоро i люди прийдуть… Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та був; а теперички iз-за свого та треба позичати. Де то вiн шляється?.. О, лиха моя година! (Поет).
Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п'яницю вiддала,
Щоб я, бiдна, пропала!
Була собi попiвна,
Меж дiвками королiвна;
Мудрi бублики пекла
I танок усiм вела.
Тепер куди гожуся?
З п'янюгою вожуся!
Нi з ким взяти поради
I совiту подати.
Краса моя зав'яла!
Худобонька пропала!
Гай, дiвочiї лiта!
Плачу, як та сирота!
(Прокип крепко всхрапнул).
Одарка (увидев его). Дивись!.. се вiн спить! - уставай! Скоро люди прийдуть, давай порядок. Устань-бо! (Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет). Та прочумайся, навiжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?
Прокіп (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був.
Одарка. Та вже нiгде бiльш, як на вольнiй.
Прокіп. А побiг би я та спитав. Чи я був там?
Одарка. Та годi тобi: уставай, давай порядок; адже ти батько.
Прокіп (вставая). А може, i справдi, що я батько?
Одарка. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не велiла?
Прокіп. Як чого? Пояса викупати. Хiба без пояса на сватаннi бути?
Одарка (скоро). А що ж, викупив?
Прокіп (вяло). Та еж!
О да р к а. Де ж ти грошi узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.
Прокіп. Де узяв? Зять дав.
Одарка. Зять? Бач, який добрий! Ще й нiчого, а вже i грошi дає. Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидче (ласкаясь к нему) та приберись любенько: умийся, щоб хмiль пройшов, та пiдпережись гарненько. Та ке лишень грошi сюди, я сховаю, а пiсля тобi i вiддам. Або ке пояс сюди, я тебе пiдпережу, як змолоду пiдперiзувала. Ти був тогдi такий бравий! Чи впам'ятку тобi, як колись раз, ще ти парубком був…
Прокіп (слушая ее, разнежился). Ге! як на току? - знаю, знаю. Згадав! (В большом духе). Що то тогдi гарно було!
Iще того не забув,
Як я парубком був.
З дiвчатами женихався,
Цо вулицям усе я щлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швидч забратись.
Ой жiнки ви, цокотухи!
Не смашнiш ви вiд сивухи!
Хоч як хочеш, так цiлуй;
А смашнiш. як: буль, буль, буль!
Одарка.
Давай же пояс сюди, мерщiй…
ДУЭТ
Одарка (ласково).
Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
Прокіп (нежась).
Озьми пояс, пiдв'яжи, та легесенько.
Одарка (с большою ласкою).
Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
Прокіп.
А що ж? скажу: голубочко! Нема пояса в мене.
Одарка.
Адже ти в шинок