Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко
Прокіп.
Коли ж грошей не було, знов заставив його.
Одарка.
Бодай тебе заставляла лихая година!
Прокіп.
А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!
Одарка (засучивая рукава).
Та хоч грiх, хоч i два, поб'ю, я п'янюгу.
Ох, був колись чоловiк, тепер спився з кругу!
Одарка.
Поб'ю тобi морду всю,
(Вместе).
Хоч я тобi й жiнка,
Бодай лучше iсказивсь!
Ох, бiдна я жiнка!
Прокіп.
Та чим би я похмеливсь,
Якби не горiлка?
Та чим же я винуват,
Дорога горiлка.
Одарка (в большом сердце). Так оце у тебе i грошей нема? О, гаспидський чоловiк! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасувала, що б тебе i чорт не пiзнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опiсля серце вiдiйде. (Бросаясь к нему с кулаками). Я тобi, стара собако!.. Я тобi сивi патли пообриваю!.. (Стук в дверь). Ох, менi лихо… Сiдай швидше… Цур тобi! нехай опiсля… (Садится с мужем и отдыхает).
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Олексий входит с покойным духом.
Одарка. Е! се Олексiй.
Олексій. Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре!
Прокіп (очень важно). Спасибi.
Одарка. Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть, старости сiдали. Ти таки прийшов до нас?
Олексій. Прийшов, тiтко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiддаєте Уляни? так i бить, бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам сеє слово. Є дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Улянi - найду собi другу. А менi подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi.
Одарка. Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки i вона, побачивши твоє роздум'я, i сама схаменеться i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата -прийдуть на сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцюєш i Улянi розвадиш.
Олексій. А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би її на розум.
Одарка. От там у кiмнатi убирається. - Уляно! Уляно! А ходи вже сюди! (Стучит три раза крепко в дверь). Ох, менi лихо! Оце вже старости! (Суетится). Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола). Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Опять тот же стук). Та iди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). От тут стiй, та соромся, та почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай.
Уляна (с горькими слезами). Ох, боже мiй - i Олексiй тут!
Олексій (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему месту и садится).
(Опять так же стучат за дверью)
Одарка (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсiм. Починай, старий!
Прокіп (громко и важно). Коли добрi люди, та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собi, то вибачайте.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.
Скорик (тихо Тымишу). Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал, света не видал и нечаво не знаєш, так у речах не суйся за умiлими, а ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо). Та снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оправившись, подходят).
Прокіп (очень важно). А що ви за люди, i вiдкiля бог принiс?
Скорик (так же важно). Прежде усєво позвольте во фрунт стать i без темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет теє, так ми i онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося i проч пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб). Пожалуйте.
Тиміш (кланяясь). Так-таки, так.
Прокіп (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хлiб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старосты садятся насаживают Стецька подле себя). А вiдкiля ви, панове, з якої землi?
Скорик. Ми з землi дальної. Кали слихали, аж з Францiї.
Стецько. Вже й видно - москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за Харкова (Тымиш его удерживает).
Прокіп. Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля?
Скорик. Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто.
Тиміш. Так-таки, так.
Прокіп. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон нашої костi не занесе! - Хороша ж сторона?
Скорик. Старана важная! Туда i за всєво свєту господство з'єзжаєца пажить, пагулять…
Прокіп. Чи там же кабаки, чи вольна?
Скорик. Там об кабаках i не слишно; усе п'ють без заказу.
Прокіп. А горiлка дешева?
Скорик. Нiпочому. Там горiльчанi каладiзя.
Прокіп. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапiвки. Тим-то i господство туди унажа. Е, якби нам, жiнко, туди на слободу перейти, та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?
Скорик (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми у паходi, у диком народi. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А У евтом городi как раз сидел вот евтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует, паднiмает угору плечi i гаворит такiї речi: з городом вам атдамся завсєм, толькi патєште менє тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю Туреччину iзхадил i в Рассєю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди, iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцать