т. 3 - Оповідання - Винниченко В. К.

- Позволь, милый человек, так нельзя... Как чин полиции, ты должен объяснить людям, почему останавливаешь их. Это во первых. Далее: исполняя ответственную обязанность охранения порядка и тишины, и при том, будучи е... е... конфиденциально приставлен к исполнению существующих законов Российской Империи, ты должен не нарушать оные, а наоборот, поощрять и подавать пример. Понял?

І Антип навіть витягнув перед своїм довгим блідим носом палець і хитнув повчаюче головою.

Лице Данила стало виявляти наплив, очевидно, несподіваних переживань. Очі йому поширились і забігали то на нас, то на стражника. Губи ще більш одвисли.

Але я був також здивований: при наших мужицьких штанях, свитках, чоботях і т. і. російська мова якраз було те, що могло нас цілком затокмачить у «калошу».

На стражника це, дійсно, зробило відповідне вражіння. Він озирнув нас, потім хитнув до Антипа головою й коротко сказав:

- Покажи пашпорт!

Я понуро стис губи й одвернувся. З цього йому й треба було почати.

- Паспорт? Вот это - правильный твой вопрос,- похвалив Антип.- Да... так именно следовало и начать. Но без грубостей, вежливо, строго. Да... Но тебе мы все таки не покажем... Тебе нельзя. Исправнику, становому еще можна, но нижние чины не могут смотреть…

Тим часом надбігла друга частина погоні: дядьки й дітвора. Дітвора зараз же поховалась за ноги дядьків і визирала з-за них, як із-за дерев.

Дядьки шепотілись і поглядали на нас. Всі сопли від швидкої ходи.

- Ну, када так, так марш! Нічого тут! - хитнув рішуче стражник головою..- Рушайте, Данило!

- Подожди, не торопись...- поважно простягнув руку до Данила Антип і повернувся до стражника: - еще раз спрашиваю: по какому поводу ты позволяешь себе останавливать прохожих на дороге?

- Семенюк! - раптом підняв голову стражник до дядьків.- Ето вони?

Серед голів одна посміхнулась, хитнулась і промовила:

- Вони самі... Отой, нижчий, кидав до мене, а вищий у церкву…

- Что «кидав?» - здивовано спитав Антип.

Я теж непорозуміло дивився навкруги.

- Уже забули? - добродушно посміхнулась голова Семенюка.- Бамажечки... З красними печатями... Прокламації…

Всі гостро дивились на нас.

Але якби ці дядьки разом із стражником раптом перевернулись в Китайську депутацію, що нас закликала б на царство до них - на лиці Антипа не виявилось би більшого здивовання, ніж тепер. Ні страху, ні ніяковости, а тільки здивовання. Видно, що чоловік усього сподівався, але проклямацій…

Він глянув на мене, на стражника, на дядьків. Я теж глянув на нього, на стражника, на дядьків.

- Как ты сказал, мужичок? - нарешті вимовив Антип до Семенюкової голови.

- А так, як чув…

- Прокламации??

- Атож…

Антип глянув на мене, я на нього.

- Ви что-нибудь понимаете, Ксенофонт Сократович?

Чого йому спало на думку так історично прозвати мене, я не мав часу ні думати, ні дивуватись, але стиснув плечима і промовив:

- Нічего не понимаю... Диоген Эмпедоклович!

- Странно... Очень странно... Так, значит, в вашей деревне эту ночь были разбросаны прокламации?

Стражник пильно дивився на нього. Але Антипові ніколи було займатись переглядуванням з якимось нам стражником.

- Отвечай же, когда тебя спрашивают? - нетерпляче й строго крикнув він.

- Та ти што кричиш? Диви, сволоч. Лазить тут, приставляє всякі манєри та ще й... Ступай січас! Данило, тягніть того!

Данило несміло взяв мене за руку. Я строго глянув на нього й він пустив її.

Стражник чогось почував себе страшенно розсердженим, навіть ображеним. Але Антип мовчки строго дивився на нього й не рушавсь. Потім помалу повернувся до здивованих голів дядьків і, найшовши гостреньке, добродушно-іронічне лице Семенюка, уважно і строго спитав:

- И ти, значит, утверждаешь, что мы разбрасывали прокламации?

- Атож... Утверждаю...- насмішкувато хитнув Семенюк головою.

- Своими глазами видел?

- Своїми. Не позиченими.

Говорив він упевнено, але на нас чекаюче-пильно дивилось декілька пар серйозних очей.

- Хорошо. Твоя фамилия Семенюк? Ксенофонт Сократович,- поважно і строго повернувся до мене Антип,- запомните: вот этот крестьянин с пепельной бородкой и...- він знов пильно озирнув Семенюка,- и серыми глазами называется Семенюком.

- Ну, то що буде? - посміхнувся Семенюк, але по лиці йому пробігло щось тривожне. Він глянув на стражника, на Данила, на нас.

- То будет,- різко і сторго повернувся до нього Антип,- что бывает тем, кто дает фальшивые показання. Ты этим отвлекаешь начальство от настоящих преступников. Ты - укрываешь их! Понял? Ну, идем в деревню.

Більше об’яснятись він не хотів. Справа виявлялась настільки серйозною, що він мусів поспішати в село.

Він пішов. Потім несподівано повернувся до стражника і сказав:

- Ты хоть и груб, но службу свою исполняешь хорошо. Молодчина... Ксенофонт Сократович, у вас єсть папиросы?

Я вийняв цигарки, ми зупинились і закурили.

Погоня наша переглядалась. Стражник пильно й похмуро позирав на нас. Похвалу Антипову він вислухав мовчки, не посміхаючись, тільки скоса подивляючись то на мене, то на Антипа.

Власне кажучи, я стільки ж розумів тепер Антипа, як і вся погоня. Хіба що одні хлопчики ні в чому не сумнівались і твердо були переконані, що спіймано щось страшне. Тому радісно бігли поперед нас, підтягували нашвидку штанці і кричали:

- Піймали! Піймали!

Йшли всі мовчки. Часом Антип повертав до мене своє виточене, суховате лице з блідим носом і говорив щонебудь заплутане, де часто попадалось ім’я губернатора або поліцмейстера. Говорив заклопотано, щось міркуючи про них, турбуючись, що не зможе сповістить їх про щось.

Сторожа наша прислухалась до наших слів і Семенюк шептався з дядьками, йдучи позаду.

Степ хвилями біг до краю неба й тихо шелестів зелено-сивим колосом. Часом поважно й ліниво, ледве ріжучи повітря, пропливав над нами ворон і зникав у блідо-синій далині. На нас не звертав ніякої уваги - мало чого люди між собою не виробляють, у нього своя мета. Я довго проводжав його очима.

В селі нас ждали. Біля воріт, на порогах хат, на перелазах стирчали людські голови і, не зводячи очей, повертались за нами. Часом перегукувались з погонею й робили деякі уваги, які торкались більше деталів нашого арешту, ніж провини.

Так,