Розгін - Загребельний Павло
Здавалося, навіть не дихає. І страшенно переживає за свою тяжкість, через яку ніколи не дано йому зрівнятися з отим жилавим веселим дияволом, що заповнив уже весь простір, відіпхнувши всіх танцювальників на далекі периферії залу.
— Він тут завжди отак... Для всіх гостей танцює... І робота його не бере...
Говорив той, що поряд. Анастасія повела оком убік. Коло неї стояв Совинський.
4
Є слова мовлені і слова писані. Для тих і для тих існує властивий час, означуваний і визначуваний чи то законами людської поведінки, а чи й законами самого буття. Карналь якось навіть не уявляв, якими недоречними, болісними, іноді обурливо-нетактовними можуть бути слова мовлені. Коли вийшов з гнаної розшалілим вітром машини і сховався за скляними дверима конструкторського корпусу, підсвідомо сподівався бодай на короткий час у своїх звичних клопотах сховатися від болючих думок уже про дві смерті — Айгюль і батькову,— ішов до людей, які ще не знали про його нове горе, а коли й довідаються, то намагатимуться порятувати тебе не пустими співчуттями, а передовсім невразливістю мислі, що приходить як милостивий дар за тривалі й уперті труди самоусвідомлюючого розуму.
Він привітався з секретаркою Діною Лаврентіївною, яка все знала, але знала й те, якими недоречними можуть бути нині слова, і тому тільки сумно глянула на Карналя, і він був вдячний їй за ту сумовиту мовчанку. По відеоселекторному зв'язку він привітався з головним інженером, з ведучими конструкторами, з виробничими дільницями, тоді провів коротеньку нараду з керівниками, так ніби відсутній був лише день-два, а не кілька тижнів. Власне, кожна справа, належно й розумно налагоджена, продовжується навіть тоді, коли тебе немає, навіть по твоїй смерті. Бо робиш не сам, роблять усе люди, помічники, співробітники, соратники, висловлюючись урочисто. Можна було навіть наперед вгадати, хто скаржитиметься, хто бурчатиме, хто вихвалятиметься. Головний інженер поскаржився на неполадки в новому цеху логарифмічних лінійок, де змонтували імпортне обладнання, але представники зарубіжної фірми заявили, що їхні машини в такому режимі не працюватимуть, і почали вимагати умов мало не санаторних. Заступник по кооперації спробував був перелічити всі ті з п'ятисот під-приємств-постачальників, які вчасно не дали деталей для обчислювальних машин. Заступник по капітальному будівництву метав громи на фінансистів, які цілими пригорщами сиплють кошти для тих, хто їх неспроможен освоїти, натомість вічно затримують асигнування для людей справді оперативних і ділових. Шість мільйонів бухгалтерів підраховують зарплату, вишукують економію, щоб одержати за це премію, планують сировину, матеріали, всі різновиди благодаті й навіть божі милості, а ти сиди і жди.
Карналь терпляче вислухав усе, співчував, де треба, обіцяв допомогти, нотував, радив, тоді, мовби забувши, що Гальцев був разом з ним у селі, переключився на відділ нових розробок і з запізнілим каяттям пригадав усе і вже хотів, перепросивши конструкторів, закінчити відеолітучку, але Гальцев був на місці й спокійно доповів, що в них усе йде за графіком і за місяць вони сподіваються разом з наладчиками довести до кінця роботу над машиною 1030. М-1030 була нова обчислювальна машина, над якою відділ Гальцева працював уже рік. У Гальцева були зібрані всі такі, як і він сам. Худорляві мислителі, вилицюваті таланти з хижими очима зарозумілих студентів-відмінників, сором'язливі генії, унікальні юнаки, в яких дивним чином поєднувалося мислення суто наукове з технічною обдарованістю. Карналь, який, власне, так і лишився на все життя тільки теоретиком, часто відчував свою цілковиту безпорадність поряд з Гальцевим та його "командою", яка буквально щороку видавала нову конструкцію машини, "пробивала" її в серію і "фірму". Карналя щоразу хвалили за це, а він сам тільки ніяковів і ждав того дня, коли зможе нарешті знов стати тільки вченим, передавши все це безмежно складне господарство лобатому сором'язливому Гальцеву.
"Це ж він кинув усе і поїхав за півтисячі кілометрів",— лише тепер збагнув Карналь, здивувавшись не так самому вчинкові Гальцева, як новій несподіваній якості його характеру, що відкрилася завдяки цьому випадкові. Бо досі на Гальцева всі, в їх числі й сам Карналь, дивилися мовби на якусь розумну машину, абсолютно позбавлену людських почуттів. Але от з одинадцяти заступників саме цей, наймолодший, здавалося б, найвідірваніший від буденних житейських пристрастей, кидає все і їде, щоб поховати Карналевого батька, сказати людям, якого сина виростив цей батько. І це чоловік, який давно вже став над народженнями й смертями, який, не лякаючись хаосу й безнадії життя, сміливо кинувся на змагання з невпорядкованістю світу, зухвало замахнувся на майже неможливе: підкорити, організувати, математично й технічно згармоніювати несамовитий хаос буття, поширити можливості людини, піднести її. Обчислювальна машина 1030. Власне, скромна машина, всього сто тисяч операцій на секунду (а є вже такі, що дають мільйон!), зате надзвичайна надійність у роботі, головне ж: максимально скорочені втрати часу на вводі й виводі інформації, бо скільки ще сьогодні випускається обчислювальних пристроїв, у яких весь ефект знищується саме через недосконалість наших засобів спілкування з ними. Нагадує годинний політ на реактивному лайнері, коли до аеродрому доводиться добиратися три години.
На машину Гальцева, ще навіть недокінчену, вже надійшли заявки від зарубіжних фірм, ще місяць-два, і перші акуратні блоки, дбайливо запаковані, покинуть склади готової продукції, а лиш подумати: скільки вмістили в себе оті блоки людського думання, людської праці, вміння, обдарованості, довершеності, технічного артистизму. Двадцять п'ять тисяч конструкторських форматок, сотні тисяч робочих креслень, праця тисяч людей, допомога розумних електронних пристроїв, автоматики, чудеса техніки, останнє слово, останній крик, найвищі досягнення... І все це з усвідомленням того, що відразу треба братися за розробку конструкції нової машини, бо ніщо так швидко не старіє сьогодні, як найновіша техніка і передовсім електронно-обчислювальна. Покликана максимально пришвидшити темп життя і діяння, вона мовби скорочує вік власного тривання, прямує ніби до рівня метеликів, з їхнім одноденним життям, і люди свідомо йдуть на це, не маючи іншого виходу, а покликання конструкторів обчислювальної техніки стає водночас і найвищим призначенням на землі, і найтяжчим прокляттям, і ще й не знати, чи не буде занесено їхній фах до найшкідли-віших і найнебезпечніших поряд з уже відомими.
Всі ці думки мали б промайнути в голові Карналя, щойно він почув заклопотано-діловий голос Гальцева, але вони не промайнули: просто давно вже були в нього, думалося й пе-редумувалося безліч разів, а сьогодні він хотів подякувати Гальцеву за все, що той уже зробив тут і ще зробить, а також за велику людяність, яку він виявив і за яку слід було б подякувати ще вчора там, у селі, або сьогодні, коли сідали в машини.
І несподівано зазнав дивного відчуття, коли слова безсилі. Бути з людиною поряд, доторкуватися до її руки, бачити блиск очей, чути її голос, теплий голос з теплого горла і не сказати нічого, а лише тепер, коли відокремлений холодною відстанню, гарячково шукати слова, які б кинув електричним сигналам, аби вони понесли їх і донесли... Яке блюзнірство.
— Я буду у вас згодом,— сказав він Гальцеву.
— Не турбуйтесь, Петре Андрійовичу,— заспокоїв той,— у нас усе йде нормально.
— Ile хочеш, щоб я подивився?
— Та ні... Але ж...
— Жалієш мене? Не треба.
— Просто в нас усе гаразд.
— А директор це ніби аварійна команда? Для свят не годиться?
Гальцев тактовно промовчав.
— Ну, пробач,— буркнув Карналь, знаючи, що всі учасники відеолітучки спостерігають цю сцену.— Навідаюсь у зручний час. Для себе і для вас.
— Дякую, Петре Андрійовичу,— стримано мовив Гальцев.
— Дякую тобі, Гальцев. При всіх і за все.
Без попередження Карналь закінчив директорську літучку, знеможено відкинувся на спинку крісла. Невже все те, що він пережив учора, сталося насправді? І чому людині судилося переживати стільки смертей? Невже не досить смерті власної, яка неминуче жде тебе і про яку не думаєш ніколи у великому розгоні життя, де місце твоє визначається зусиллями, здібностями й чесністю, але де, виходить, не існує міри страждань? Невпорядкованість життя? Ні, це слово не пасує. Мимоволі доведеться вжити інших слів: ірраціональність, сліпа стихія. Відкривається тобі так само, як справи остаточні, перед якими все безсиле, і який же високий дух треба мати, щоб не зламатися, не вжахнутися перед тими нездоланними силами. Що всі електронні машини світу супроти дикого хаосу випадковостей, хто може визначити шляхи кожної людини, і кому дано впізнати майбуття? Десь, може, вмирають з голоду ймовірні генії, нерозгадані світлі таланти, скинуті на саме дно існування, сіра буденність пожирає здібності людські, ковтає їх невситимо й невпинно, дріб'язок, метушня, підступність, злочинна байдужість, прибираючи личини благопристойності, щосили видряпуються на поверхню буття, мільйони лікарів, сотні лауреатів Нобелівської премії, а людина хворіє більше, ніж будь-яка з живих істот на землі, ми замахуємося на конструювання цілих світів, знетерпеливлено ждемо того дня, коли матимемо (чи ж матимемо насправді?) штучний інтелект, а тим часом неспроможні створити навіть найпримітивніший одноклітинний організм і ніколи його не створимо. Його думки не відзначаються бадьорістю? Згода. Та вже нічого тут не вдієш. Так усе складається. А може, то його характер. Або надмірна освіченість, яка іноді шкодить у щоденному житті, примушуючи тебе на .кожному кроці до пошуків мало не абсолюту. Як то в Бекона: "Стосовно ж низьких або навіть відворотних речей, що про них, як сказав Пліній, можна говорити, лише попередньо попросивши дозволу, то й вони повинні бути прийняті в історії не менше, ніж иайпрекрасніші й найкоштовніші. Бо те, що гідне буття, гідне також знання, яке є зображенням буття".
Те, що гідне буття, гідне також знання. Може, тоді, по війні, після випробувань майже інфернальних і він несвідомо запрагнув порятуватися від болю й переживань у мертвих полях математичних абстракцій, обираючи собі фах і призначення? Справді-бо, невтаемниченим завжди видається, ніби абстракція абсолютно пуста: в ній ні болю, ні урази, ні захвату.
