Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Зараз? – здивувалася Сонька.

  - А коли ж?

  - Вночі, як усі порядні християни, – сором’язливо відповіла вона.

Ягайло хрипко засміявся:

  - Вночі я захочу спати. Якби ти знала, як у моєму віці втомлюють подорожі. Тож давай, слухайся свого чоловіка і короля, і лягай у ліжко.

  Сонька послухалася.

  Ягайло виконав подружній обов’язок з усією старанністю, на яку був спроможний. Потім відвернувся і захропів. А Сонька лежала поруч з королем і думала, що їй робити: вставати, чи залишатися у ліжку. Сонце ще не закотилося за обрій, тому перебування у ліжку здавалося дівчині, щонайменше, дивним. Але вона не сміла покидати Ягайла без його дозволу.  

  У наступні тижні Ягайло часто ночував у королеви. Вдень він був зайнятий державними справами, а вона проводила дні так само, як і під час його відсутності. Іноді сиділа за гаптуванням у оточенні придворних пань та панянок. Іноді прогулювалася по галереям або у садку.

  Одного разу під час прогулянки, вона побачила Ядвігу та Фрідріха. Юні наречені весело гралися між молодими деревцями, що вже втратили листя. Спочатку малий Фрідріх доганяв Ядвігу, а вона, регочучи, втікала. Але коли принц наздогнав дівчинку і торкнувся її, то вони поміняли місцями. І тепер вже Ядвіга бігла за Фрідріхом. Їх молодий сміх відбивався дзвінкою луною від суворих замкових стін.

  Ядвіга наздогнала Фрідріха і з реготом ляснула хлопчика по спині. Мабуть, вона не розрахувала силу удару, бо Фрідріх впав і з розгону проїхав обличчям по землі. Скривився і заплакав уголос, як плачуть малі діти. Ядвіга розгублено нахилилася над ним.     

  - Що з тобою? Вставай! – промовила вона.

Фрідріх і далі валявся на землі, захлинаючись риданнями.

  Сонька, що здалеку спостерігала за сценою, звеліла сестрам Щуковським, щоб вони допомогли хлопчику підвестися і привели у порядок його забруднений одяг. Ельжбета та Катаржина послухалися і кинулися до принца. Вони швиденько підхопили принца, обтрусили його одяг, кінчиком покривала почистили обличчя від бруду та шмарклів.

  Несподівано у хлопчика полилася з носа кров. Сонька, що тим часом вже встигла підійти поближче, помітила, що Ядвіга пополотніла.

  - Відведіть принца до його опочивальні, вкладіть на ліжко і покличте лікаря, – звеліла вона паннам Щуковським. А потім лагідно звернулася до дівчини: – А ми з тобою присядемо тут, на скамничці, і трохи побалакаємо. Згода?

  Ядвіга потиснула плечима, але на скамничку все ж таки присіла. Правда, відсунулася від Соньки якнайдалі.

  - Ми з тобою майже не спілкуємося, а могли б стати подругами, – заговорила королева.

  - Ваша милість – моя мачуха. А мачухи не бувають подругами, – відповіла Ядвіга, уникаючи дивитися на Соньку.

  - Чом би й ні? Я старша від тебе лише на чотири роки. І знаєш, я розумію тебе. Твій наречений – ще зовсім мале дитя. А ти вже майже доросла. Тобі з нам не цікаво. Ти б хотіла одружитися з юнаком твоїх років, у якого можна закохатися. Я знаю, що до тебе сватався принц Люксембургський. Якщо хочеш, я попрошу твого батька, щоб він видав тебе за нього.

Сонька взяла Ядвігу за руку, але дівчина різко висмикнула свою долоню. 

  - Не хочу! – вигукнувала вона. – Навіщо? Фрідріх скоро виросте, але все одно слухатиметься мене як зараз. Краще мені піти за того, хто молодше на кілька років, ніж за старого діда, який старше на цілих сорок!

Соньці здалося, нібито її сильно вдарили по обличчю.

  - Це ти свого батька називаєш старим дідом? – ображено запитала вона. – Як ти можеш?!

  - Можу! Бо він, дійсно, старий, хоч і мій батько. Такий старий, що скоро помре. А знаєш що буде після його смерті?! Я! Я стану королевою! – Ядвіга майже верещала. – А тобі доведеться повертатися у Гольшани, чи Друцьк, чи Київ. Чи звідки ти там приїхала?

Сонька аж знетямилася від обурення.

  - Якщо у мене народиться син, то королем стане він! – теж вигукнула вона.

  Ядвіга презирливо подивилася на мачуху. І промовила з притиском, звужуючи очі по-зміїному:  

  - Я молитиму Господа Бога, щоб у тебе ніколи... Чуєш? Ніколи не було б дітей!