Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Ти тільки подивися, якою вередливою та жадібною стала Василинка, – несхвально мовила тітка Уляна, коли за молодою княгинею Більською зачинилися двері. – А була ж такою лагідною та слухняною дівчинкою!..

  - Тітонько, Господь із нею. Я розумію, чому Василинка так поводиться. Вона так хотіла б бути королевою.

  - Але королева – ти. Бо така воля Божа, – тітка нашвидку перехрестилася по-католицькому і підвела очі до стелі. – Але Василинка таки нахабна! Вибрала товстелезний ланцюжок. Я б на її місці задовольнилася б скромним перстеником.

  - Вибери собі перстень, який тобі до вподоби, – зітхнула Сонька.

 - Виберу, виберу, – зраділа Вітовтиха. – Дякую тобі, Сонечко. А ти не жалкуй, бо король такий щасливий, що завалить тебе коштовностями. А щодо Василинки, то Бог із нею. Вона заздрісна, але не зашкодить тобі. Та й я буду насторожі. Ось хто тобі може завдати шкоди, так це королівна Ядвіга.

  - Так. Вона з першого дня зненавиділа мене.  

  - Мала паскуда! – пошепки вилаялася Вітовтиха. – Мало її вчили у дитинстві. Задерти б їй спідниці та добряче відлупити, щоб знала як поводитися... А не можна! Бо вона – королівна і спадкоємиця корони. Але нічого! Небагато їй залишилося. Якщо у тебе народиться син, то він буде королем, а на Ядвігу можна не зважати.

  - Так, тітонько, – посміхнулася Сонька. – Сподіваюся, що так і буде.   

  - Але ти не повинна спускати Ядвізі погану поведінку. Цю дівчину ніхто не виховував. Ти маєш стати для неї суровою матір’ю. Так, вона королівна. Але не забувай, що ти – королева. А королева стоїть вище від усіх жінок королівства. Зроби так, щоб Ядвіга поважала тебе і боялася сказати хоч слово супроти тебе! 

  - Так, тітонько, – сумно зітхнула Сонька.