Королева Сонька - Ірина Звонок

  А Ягайло тим часом поїхав з Кракова, і лише час від часу надсилав Соньці короткі звістки про себе. Він знаходився поблизу західних кордонів. Пильнував, щоб недобиті тевтонські лицарі не надумали ще раз напасти на його володіння.

  Соньці без нього було тільки легше.

  Вона сиділа у галереї біля високого готичного вікна. За візерунками, майстерно вирізьбленими з сірого каменю, світило лагідне осіннє сонце. Листя на деревах фарбувалося у яскраві багряні або золотисті кольори. Стояли останні теплі дні перед дощами. Сонька умлівала та грілася під сонячними променями, як кицька.

  Взагалі, королева гаптувала покривало на вівтар собору Святих Станіслава та Вацлава. Принаймі, так вважалося. Насправді за гаптуванням сиділи її пані двору: княгиня Уляна Вітовтова, сестра Василинка, сестри Катаржина та Ельжбета Щуковські, та ще кілька шляхтянок. Сонька лише ліниво слідкувала за тим, як вони роблять стьобки, та радилася, яким кольором вишити ту чи іншу квітку.

  До жінок, що схилилися над п’яльцями, підійшов один з лицарів, що охороняли королеву. Сонька подивилася на нього. Вона вже й раніше помічала цього юнака зі смаглявим обличчям, на якому виразно блищали сірі очі, не такі холодні як у короля Ягайла, а напрочуд теплі та променисті. Густе каштанове волосся хлопця падало на чоло непокірними хвилями і було трохи підголене на скронях та на потилиці.

  - Кажи, – дозволила вона, бо молодий лицар терпляче чекав і не смів звернутися до королеви, поки вона не заговорить першою.

  - Ваша королівська милість, король Владислав надсилає вам листа.

І простягнув Соньці Ягайлове послання, скручене у сувій.

  Сонька зламала печатку і піднесла листа до очей. Їй було важко читати польською мовою. До того ж, кострубаті літери, виведені нетвердою Ягайловою рукою, стрибали перед очима. А тітка Вітовтиха вже витягла зацікавлено товсту шию, намагаючись заглянути у листа.

  Сонька рішуче відійшла від жінок до сусіднього вікна.

  - Продовжуйте працювати, – звеліла вона.

  Жінки слухняно схилилися над п’яльцями. Хоча час від часу то одна, то інша підводили погляд, щоб подивитися на королеву. 

  -  Нехай пан лицар сам прочитає мені листа. Я сьогодні чогось погано бачу, – вона торкнулася долонею до лоба.

  Лицар вклонився, прийняв листа з королевиних рук і почав повільно читати. Сонька уважно слухала його.

  Ягайло сухо писав про військові справи, які затримували його на кордоні. Питав у Соньки про її здоров’я. Сповіщав, що йому холодними вітрами надуло поясницю, і тепер йому важко згинатися. І що його лікують монахи-бенедиктинці з місцевого монастиря. Мастять йому на ніч спину якоюсь гидотою, від якої він смердить як дикий кабан, що цілий день провалявся у багнюці. І наостанок повідомляв, що повернеться у Краків через місяць.  

  Сонька аж посумнішала, як почула останнє. Ось і настає кінець її вільному життю. Втім, вона змусила себе посміхнутися і промовила:

  - Дякую, лицарю. Я напишу відповідь трохи пізніше.

  Юнак похилив голову. Буйна каштанова хвиля впала на його чоло, а у Соньки солодко здригнулося серце. Як же ж добре, що він тримає шолома у руці! Шолом придає лицарю мужності, але не дозволяє роздивитися як слід чоловіче обличчя.

  - Як твоє ім’я? – запитала вона, уникаючи дивитися у променисті сірі очі хлопця.

  Вона все ще плутала імена лицарів, яких приставив до неї єпископ Олесницький. Вдягнені в однакові біло-червоні котти поверх кольчуги, вони здавалися їй на одне обличчя.

  - Гінча з Рогова, – поклонився юнак, відступаючи на крок.

  - Гінча? – повторила Сонька. – Яке чудернацьке ім’я.

  - Мене охрестили під ім’ям Ян Генрік. Але вдома завжди називали Гінчею, як і мого батька, коронного підскарбія, – пояснив юнак.

  - Добре, – засміялася королева. – Я теж буду називати тебе Гінчею.

Гінча з Рогова знову вклонився, прикладаючи руку до грудей. 

  Соньці не хотілося відпускати його. Стояти б отак та дивитися у його сірі очі. Але не можна. Бо за поведінкою королеви слідкує увесь замок на Вавелі. Он як блимають очима її придворні пані, щохвилини підводячи погляди від гаптування!

  - Пане Гінчо! Коли прибуде наступний лист від його милості короля, я хочу отримати його з твоїх рук. Ні з чиїх інших.

  - Як накаже пані королева, – вклонився Гінча.