Королева Сонька - Ірина Звонок

  Сонька провела у ліжку два тижні. Її постійно нудило. Вона могла їсти лише хліб, сир та варені яйця. Від м’яса та молока гидливо відверталася. Король відвідував її щоденно, приносив подарунки, але вже не залишався на ніч. Щоправда, це не засмучувало Соньку. Навпаки, вона раділа.

  Через деякий час їй стало краще. Вона могла виходити у садок і дихати свіжим повітрям. Її перестало нудити так само зненацька, як і почало.   

  Поки Сонька нездужала, йшли приготування до коронації. У кінці березня у соборі Святих Станіслава та Вацлава відбулася церемонія. Сонька була вдягнена у сукню, щедро гаптовану золотом. Вона сиділа на позолоченому троні разом з Ягайлом. Ягайло мав на голові корону, зубці якої нагадували квітки лілеї, і яка увінчувалася хрестом, прикрашеним перлами. У правій руці він тримав золотий скіпетр, а у лівій – державу. До пояса короля був причеплений отой самий славетний меч Щербець.

  На Соньку чекала «корона королев». Вона була схожою по формі, але меншою за розміром та не так рясно прикрашена перлами, сапфірами, рубінами і смарагдами, як корона Ягайла. До речі, коли коронувався сам Ягайло, для нього зробили нову корону. Бо стара, так звана «корона Хороброго», знаходилася на той час в Угорському королівстві. Колись Людовік Угорський, який по матері був племінником польського короля Казиміра ІІІ, володів обома країнами. Після його смерті королівства знову розділилися: Угорщину успадкувала старша донька, Марія, а Польщу – Ядвіга, та сама з якою був одружений Ягайло. Але угорці віддали полякам молоду королеву, а корону віддавати на захотіли. Тримали її у себе в Буді, як почесний трофей. Ягайло лише кілька років тому, через переговори, спромігся таки повернути старовинну корону. І тепер вона сяяла у нього на голові, а сам Ягайло радів, коли думав, що відтепер його ніколи не кликатимуть «королем-приблудою».

  Він подбав про те, щоб у очах поляків Сонька також виглядала законною королевою. Щоб ніхто не cумнівався у правах дитини, що мала народитися. Щоб гордовиті шляхтичі не кликали його сина (а Ягайло не сумнівався, що цього разу у нього нарешті народиться син) дитям двох приблуд. Ягайло покликав на церемонію усіх сусідніх монархів. Для них у першому ряду були встановлені стільці схожі на трони. Там сиділи король угорський Сигізмунд зі своєю королевою Барбарою, король Данії, Норвегії та Швеції Ерік Померанський, герцог Людвіг Баварський, князь Вітовт, князь Новгорода-Сіверського Сигізмунд Корибутович та усі нащадки П’ястів, старовинних польських королів. А над ними тріпотіли, звисаючи зі стелі, різнобарвні хоругви лицарів Тевтонського ордена, яких Ягайло переміг у битві при Грюнвальді.  

  Сонька стала на коліна перед вівтарем. Архиєпископ гнєзненський, Войцех Ястржембець, намалював їй священним миром хрест на чолі, а потім урочисто поклав корону на її схилену голову. По обидві руки архиєпископа стояли папський легат, кардинал Кастильоне, та старий Соньчин знайомий єпископ Збігнєв Олесницький. Сонька, яка спочатку побоювалася єпископа, тепер була вдячна йому за підтримку.

  Настільки вдячна, що на банкеті, який відбувся після коронування, відвела для нього місце неподалік від себе. Відразу після усіх тих королів, князів та найясніших герцогів, що з’їхалися на свято.    

  Папський легат, як почесний гість, сидів за столом поруч з королем. Сонька, що сиділа з іншого боку, їла смажене качине стегенце і прислухалася до розмови, яку король вів з кардиналом Кастильоне. Спочатку Сонька нічого не розуміла, бо розмова велася латиною, мовою вчених та церковників. Але, видно, Ягайлові самому було важко і він покликав на допомогу єпископа Збігнєва. Пан єпископ став між королем та кардиналом і вигнувся, щоб його краще чули. І через товстий живіт став схожим на шахового коня у фіолетовій єпископській сутані.

  Сонька подумала, що буде добрим знаком, якщо першим діянням коронованої королеви стане милостивий вчинок. Наприклад – віддячити по-королівському свого вчителя. Вона поклала обгризену кістку на тарілку і, усміхаючись, звернулася до короля.

  - Ваша королівська милість, пан єпископ Олесницький – вірний служитель як корони, так і церкви. Він заслуговує на нагороду. Чом би нам не попросити у пана кардинала, щоб він замовив за нашого друга кілька слів перед Його Святійшиством папою? Я маю на увазі, щоб пана єпископа зробили кардиналом.

Ягайло здивовано подивився на Соньку.

  - Так, – промовив він. – Я й сам збирався поговорити про це. Переклади кардиналові слова королеви, – звелів він єпископу Збігнєву.

  Той зашарівся від задоволення, вдячно глянув на Соньку і переклав. Кардинал Кастильоне, сухий смаглявий чолов’яга з великим носом, замислився.

  - Королівство Польське заслуговує на те, щоб нарешті мати власних кардиналів. Ми здавна – ревні католики і вірні сини пресвятої матері церкви, – зауважив король, уважно дивлячись на кардинала. І додав після вагомої паузи: – Я прийняв католицтво, коли став королем Польщі. І не став, як то робили деякі інші правителі, навертати країну до моєї старої віри.

  Ягайло замовк. Він не пояснив, яка була його віра. Одні вважали його православним, інші – язичником, перевертнем, вовкулакою з диких литовських лісів. А він мовчав, не вважаючи за потрібне давати пояснення щодо свого минулого.  

  Єпископ Збігнєв тим часом перекладав королівські слова. І пояснив від себе:

  - Імператор Юліан Відступник намагався повернути східну Римську імперію, що вже прийняла християнство, до старих богів.