Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Не знаю... – прошепотіла вона.

  - Треба покликати повитух, – авторитетно заявила Вітовтиха. – Вони оглянуть королеву і скажуть напевне. Соню, донечко, скажи, коли у тебе останній раз були жіночі справи?

  - Не пам’ятаю... – прошепотіла Сонька. – Давно... У цьому місяці не було.

Княгиня Уляна зраділа:

  - Я так і знала!  Ваша королівська милість, дозвольте мені бути першою, хто привітає вас з майбутнім спадкоємцем.

  Уляна вчепилася в короля, як стерв’ятник у здобич, і дзвінко розцілувала його у обидві щоки. Ягайло злякано відсахнувся від огрядної жінки, і ніяково посміхнувся:

  - Дякую!

  Королівна Ядвіга, яка мовчки стежила за усіма, не витримала. Вона перекинула келих з вином, який знервовано крутила у руках. Вино пролилося на гаптовану скатертину. Ядвіга вибігла з зали, намагаючись здійняти підборами якомога більше шуму, щоб на неї звернули увагу. Але король не дивився на доньку. Він схилився над Сонькою і турботливо питав її, як вона почувається. Лише малий принц зліз зі стільця і побіг за нареченою.  

  Соньку перенесли у опочивальню. Чекати довелося недовго, три повивальні бабки прибігли до королеви, як тільки їм сповістили. Вони ретельно обмацали Соньку, порадилися між собою, і сповістили королю радісну звістку. Так, королева була вагітною.

  Ягайло зрадів. Від підступив до ліжка, на якому лежала Сонька у одній сорочці. Її русяве волосся сплуталося, на чолі виступили краплі поту. Вона важко дихала і просила води, бо про їжу було огидно навіть думати. Ягайло взяв дружину за руку.     

  - Ти зробила мене щасливим, – промовив він. – Сподіваюся, що народиться хлопчик. Ну що ж, тоді і я зроблю тобі подарунок. Я негайно віддам розпорядження, щоб у соборі готувалися до церемонії твого коронування. Нехай мій син народиться від коронованого батька і коронованої матері. Так ніхто не посміє оскаржити його права на польський престол.

  - Яка честь! Яке щастя! Подякуй його королівській милості, – зашепотіла тітка Уляна у вухо Соньці.

  - Дякую, – промовила Сонька.

  Ягайло ще кілька хвилин потупцявся біля її ліжка і сказав, що на нього чекають державні справи. 

  - Ти відпочивай. А княгиня Уляна догляне за тобою. Вона знає що робити.

Перш ніж вийти з опочивальні, король підкликав Вітовтиху і сказав їй:

  - Княгине, подякуй від мого імені князеві Вітовту. Це за його порадою я вибрав Соньку. І ледве не пошкодував, коли думав, що вона ніколи не народить дитину. Яке щастя, що вона таки завагітніла.

І вийшов, не слухаючи, як Вітовтиха розсипається у подяках.

  Княгиня Уляна раділа, бо все склалося так, як мріяли вони з Вітовтом. А Василинка ледве не корчилася від заздрощів. Хоча вона була зовсім не схожа на бідну родичку. Вона тепер теж носила німецькі сукні, які щільно облягали її стан та груди. Лицарі аж шиї скручували, коли вона проходила повз них. А один освічений пан, який читав латинських авторів, назвав її Венерою. Правда, Василинка не зрозуміла, що він хотів сказати. Із книг вона читала хіба що Псалтир.  

  Василинка присіла на ліжко, у ногах Соньки. Подивилася на сестру з жалістю. Змучена нудотою, з мокрими пасмами волосся, що налипло на чоло, вона зараз мала жалюгідний вигляд. А все ж таки, Сонька була королевою. І король Ягайло клопотався біля неї, а на вродливу Василинку навіть не дивився.         

  - Ось воно як склалося, сестричко, – промовила Василинка з нещирою посмішкою. – Вже вдруге ти обігнала мене, хоча я старша від тебе. Спочатку король вибрав тебе. А тепер ти ще й дитину народиш раніше ніж я.

  - Мовчи, не надокучай Соньці, – замахала руками Вітовтиха. – Хіба вона винна? Така була воля короля. А ти, якщо хочеш народити дитину, то повертайся до князя Більського замість того, щоб ходити по замку вихляючи задом на потіху місцевим шляхтичам. Що це за шлюб такий? Ти у Кракові, а твій чоловік – у Литві. 

  - Ось такий шлюб! – огризнулася Василинка. – Ви ж самі видали мене заміж якнайшвидше. Я й отямитися не встигла, не те що – познайомитися з нареченим поближче.

  - Сестро, тітонько, перестаньте лаятися, – простогнала Сонька. – Василинко, я хочу зробити тобі подарунок. Тільки заспокойся...

  - Який подарунок? – насторожилася Василинка.

  - Вибери собі будь-яку коштовну прикрасу. Ось у цій скриньці, на столику, – Сонька кивнула на столик, що стояв біля ліжка.

  Василинка відразу заспокоїлася. Підскочила до скриньки і почала перебирати коштовності. Милувалася ними, надягала перстні, прикладала до вух сережки. І, врешті-решт, спинилася на товстому золотому ланцюжку, прикрашеному смарагдами.   

  - Вибрала? – уїдливо запитала тітка Уляна, яка незадоволено спостерігала за нею.

  - Так.

  - Тепер залиш нас. Повертайся до своїх покоїв. Королеві треба відпочити.

  Василинка приладнала ланцюжок на шию і вийшла, задоволена. Вітовтиха провела її недобрим поглядом. Якщо раніше княгиня Уляна намагалася ставитися до обох племінниць однаково, то тепер вона вирішила завжди бути на стороні королеви. Так вигідніше.