Королева Сонька - Ірина Звонок

Сонька злякано підвелася на ліктях:  

  -  Що саме?

  - Завагітніти сама ти, дійсно, не могла. А ось польську мову могла вивчити! – Ягайло метнув на неї погляд, яким звик лякати непокірних підданих. – У тебе був цілий рік, щоб вчитися. І я попередив тебе. А що я бачу? Ти тільки й знаєш, що белькочеш кілька завчених фраз. І майже нічого не розумієш, коли тобі відповідають.

  - Я розумію майже все, – спробувала захиститися Сонька. – Просто я розгубилася. Тут усе таке незвичне...

  - То звикай! – відрубав Ягайло. – Мені теж довелося навчитися і мові, і звичаям. І відразу ж проявити себе сильним правителем, бо інакше поляки мені б на голову всілися. Тобі легше, бо я поруч. А у мене зовсім не було підтримки... Не вважати ж підтримкою королеву Ядвігу, яка з першого ж дня зненавиділа мене.

  На очах у Соньки забриніли сльози. Вона відвернулася, щоб Ягайло не помітив, як вона плаче. Але Ягайло, звісно, помітив. Він був досвідченим та спостережливим.

  - Ти образилася? – здивовано запитав він. – Не ображайся. Я ж правду кажу. Ну, добре. Я даю тобі рік. За цей рік ти повинна завагітнити та вивчитися розмовляти польською.

Сонька покірно кивнула і ледве спромоглася вимовити:

  - Я прикладу усіх зусиль.

  - Хто вчив тебе польській мові?

  - Тітка Уляна.

  - Вітовтиха? От стара тупа жаба! – вигукнув Ягайло. – Вона ж сама ледве-ледве спроможна два слова без помилок стулити. Не дивно, що від неї ти нічому не навчилася. То я сам винен. Не додивився. Довірився твоїм родичам. Ну що ж, приставлю до тебе справжніх учителів. Ти вже відпочила?

  Сонька кивнула, хоча ще почувалася стомленою. Тиждень подорожі по грунтових шляхах з вибоїнами та слідами від попередніх візків та возів, то вам не жарти!

  - Тоді вставай і ходімо до собору. Хай шляхта бачить, що ти стала доброю католичкою. – І додав довірливо: – Не забувай, що для поляків ми завжди залишимося чужинцями. Треба докласти зусиль, щоб завоювати їх повагу.