Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Ах, друже! – зрадів король.

  Вільною рукою він обійняв єпископа за повну шию і притягнув до себе. Тепер уся вага королівського тіла перейшла на невисокого, схильного до повноти єпископа, і Сонька могла полегшено зітхнути.

  - Дозволь мені представити тобі славного лицаря, який колись бився поруч зі мною при Грюнвальді, а потім вирішив посвятити себе Господу Богу. Пан Збігнєв з Олесниць. Один з найрозумніших людей, кого я знаю. Зараз він єпископ, але скоро стане кардиналом, ось побачиш. А може й самим папою!

Рум’яний єпископ Збігнєв почервонів ще сильніше.  

  - Радий вітати пані королеву, – промовив він.

  Але замість того, щоб вклонитися Соньці, як робили усі шляхтичі, він простягнув їй руку, на якій блищав величезний перстень у вигляді хреста. Сонька здивовано витріщилася на той перстень. А Ягайло нахилився до її вуха і сердито зашепотів:

  - Цілуй.

  У Києві, та й у Друцьку, тільки простий люд цілував руку священникам. Князі були звільнені від того обов’язку. Але крижаний погляд Ягайла був таким промовистим, що Сонька знову підкорилася і приклалася вустами до єпископського перстня. Пан Збігнєв задоволено посміхнувся і благословив королеву великою рукою з товстими м’ясистими пальцями, які раніше тримали меч, а тепер – хрест.

  Після розмашистого благословіння, єпископ невимушено заговорив:

  - Кардиналом я, може, й стану. Якщо королівська милість напише листа до Папи...

  - Напишу, напишу – кивнув король. – Мені потрібні свої люди у Римі. А хто ж, як не ти, будеш просувати там інтереси нашого королівства?    

  - О! – вигукнув пан єпископ. – За королівство Польське я у Римі буду битися так само, як на Грюнвальдському полі! – і майже відразу трохи посумнішав: – Але навряд чи сам колись стану папою. Голову церкви найчастіше вибирають серед італійців. Іноді – серед французів. Були папи німці. Але жодного поляка. На жаль...

  - Ну, то нічого. Колись і поляк стане папою, – посміхнувся Ягайло. – А поки що покажи собор новій королеві. Я стомився, мені треба відпочити... 

  - Так, ваша королівська милість, – похилив голову єпископ.

  - Розкажи їй усе, що вона повинна знати. Я цілком довіряю тобі.

  - Так, ваша королівська милість.

Король Ягайло вже сіпнувся, щоб піти, але пригадав дещо важливе:

  - І навчи її польській мові. Бо княгиня Вітовтова, на яку я покладав надію, не впоралася з цим завданням.

  - Так, ваша королівська милість. Я зроблю усе, чого від мене чекають.

  Єпископ Збігнєв промовив це з такою силою, якої Сонька не чекала від чоловіка, зовні схожого на м’яке тісто, яке замісили у діжці, щоб напекти хліба. Такий він був м’який та пухкий, та ще й довге волосся, що витикалося з-під єписькопської митри, було кольору пшениці.

  Король Ягайло, надкульгуючи, вийшов з собора. Сонька провела його поглядом.

  - Ваша королівська милість! – покликав її єпископ. – Ходімо до могили королеви Ядвіги.

  Перед могилою королеви єпископ Збігнєв кілька разів перехрестився, став на одне коліно і схилив лоба на складені для молитви руки. Сонька теж перехрестилася. Вона дивилася на могилу своєї попередниці.

  Кам’яна Ядвіга лежала долі, на кам’яному ліжку. Очі її були заплющені, руки складені у молитовному жесті, а на голові – висока корона. Молода прекрасна жінка, чиї тонкі, вишукані риси обличчя начебто ожили у мармурі. А десь там, у середині саркофагу, справжня Ядвіга давно перетворилася на поїдений хробаками скелет.   

  - Вона була не королевою, вона була справжнім королем, – захоплено прошепотів єпископ Збігнєв. – Вона завжди охоче допомагала бідним та нужденним. І перед самою смертю звеліла продати усі свої коштовності, серед них – навіть королівський скіпетр та державу, для того, щоб передати виручені гроші на розбудову Краківської Академії. Який величний вчинок! Не зважаючи на те, що довелося поховати її з дерев’яним скіпетром. Але від цього її велич не стала меншою. Навпаки! – зітхнув він.

  Єпископ замовк і вичікувально подивився на Соньку. Певно, чекав що нова королева скаже якийсь панегірик на честь покійниці. Але Сонька не змогла вичавити з себе ані слова, наче її заціпило.

  - Сподіваюся, ваша королівська милість братиме приклад з королеви Ядвіги, – незадоволено пробурмотів він. – Завтра ж почну вчити вас польській мові.

«І поведінці, що пристала королеві», – подумав він.