Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака - Річард Фейнман

Через тиждень-другий я задумався на тим, як працює мозок у порівнянні з комп’ютером — зокрема, як він зберігає інформацію. Цікава проблема в цій галузі — як зберігаються спогади: людина може підійти до них з різних боків, на відміну від комп’ютера, їй не треба знати точну адресу в пам’яті. Наприклад, я розгадую кросворд і мені потрібне слово «оренда», шість букв, перша «о», остання «а»; я починаю думати про пасивний дохід, колишню квартирну хазяйку і всяке таке; це, своєю чергою, веде до відповідних спогадів та інформації. Я думав про те, як створити «наслідувальну машину», що вчила б мови так, як учить дитина: повторюючи, що їй кажуть. Але не зміг придумати, як організувати пам’ять так, щоб машина могла до неї самостійно звертатися.

Занурившись укотре в камеру і викликавши галюцинації, я спробував дістати найраніші спогади. Постійно казав собі: «Раніше, ще раніше», — кожен спогад здавався мені недостатньо раннім. Коли я добирався до дуже ранніх спогадів, наприклад, про рідний дім у Фар-Рокевей, одразу йшов цілий потік епізодів, пов’язаних із містом. А якщо я думав про яке-небудь інше містечко, скажімо, про Сідергерст, то йшли спогади звідти. Я зрозумів, що спогади прив’язані до місць, у яких відбувалася дія.

Я був дуже задоволений цим відкриттям, виліз із камери, прийняв душ, одягнувся і поїхав у «Г’юз ейркрафт» читати свою традиційну лекцію. І тільки хвилин через сорок п’ять після того, як я виліз із камери, до мене дійшло, що насправді я так нічого й не зрозумів про те, як мозок зберігає спогади. Усе це були галюцинації на тему пам’яті! Усе, що я «відкрив», стосувалося не роботи мозку зі спогадами, а моїх ігор із самим собою.

Ми часто говорили про галюцинації, і я намагався пояснити Лілі та іншим людям: те, що деякі речі здаються нам реальними, не конче робить їх такими. Якщо під час галюцинації ви кілька разів бачите золоті кульки або щось у цьому роді і вони розповідають вам, що становлять іншу форму життя, це означає не те, що вони становлять іншу форму життя, а те, що вони становлять вашу галюцинацію. От і я відчув піднесення, «відкривши», як мозок організує спогади, дивно тільки, що аж через сорок п’ять хвилин я усвідомив помилку, від якої застерігав інших.

Мене цікавило таке питання: чи впливає на галюцинації, як, наприклад, на сни, те, що з тобою сталося в минулому, або те, на що ти очікуєш у майбутньому. Я припускав, що мій позатілесний досвід був пов’язаний з розмовою про нього перед тим, як я заліз у камеру. А на галюцинацію про те, як мозок зберігає спогади, вплинуло те, що я весь тиждень про це думав.

Я багато говорив з різними людьми про «реальність» такого досвіду. Вони казали, що наука вважає реальним те, що можна повторити в експерименті. Тобто якщо багато людей час від часу бачать, як з ними розмовляють золоті кульки, то кульки мають бути реальними. А я доводив, що такі ситуації можуть бути «спроектовані» розмовою про золоті кульки перед тим, як людина залізе в камеру сенсорної депривації; її розум уже думає про золоті кульки, і якщо під час галюцинації явиться щось схоже, скажімо, срібні кульки, людина вважатиме, що «відтворила» досвід. Я вважав, що розумію різницю між «передустановленою» згодою людей і згодою, яка складається в результаті експерименту. Цікаво, що побачити цю різницю легко, а дати їй визначення важко.

Я впевнений, що в галюцинаціях немає нічого, не пов’язаного із внутрішнім або зовнішнім психологічним станом людини, яка їх відчуває. Однак багато людей, які відчували різного роду галюцинації, вважають, що за ними стоїть своя реальність. Схожі ідеї лежать в основі успіху тлумачів сновидінь. Наприклад, деякі психоаналітики тлумачать сновидіння, виділяючи в них різні символи. Немає нічого неймовірного в тому, що потім вам можуть наснитися ці символи. Мені ж здається, що інтерпретація сновидінь і галюцинацій — це «самовідтворюваний процес»: їх цілком успішно можна витлумачити, особливо якщо поговорити про них наперед.

Зазвичай галюцинація починалася хвилин через п’ятнадцять, але в кількох випадках, коли я перед тим курив марихуану, вона приходила дуже швидко. Проте і п’ятнадцять хвилин мене цілком влаштовували.

Досить часто галюцинації виявлялися, так би мовити, «сміттям»: просто хаотичний набір випадкових образів. Я намагався хоч щось із цієї маячні запам’ятати, щоб потім обдумати, але це було дуже важко. Це чимось схоже на процес засинання: логічні зв’язки у голові ще ніби працюють, але згадати, про що ти думав у той момент, уже не можеш. І швидко забуваєш усе. Мені вдавалося запам’ятати тільки різну дурню типу білого дорожнього знака з ум’ятиною, побаченого колись у Чикаго. І так постійно.

У містера Лілі було багато різних камер, і ми пробували багато різних експериментів. На хід галюцинацій різниця між камерами не надто впливала, і я дійшов висновку, що можна обійтися і без камери. Я вже знав, як викликати галюцинації, і вирішив, що для цього достатньо спокійно посидіти в тиші — навіщо тоді все це супер і пупер обладнання?

Я приходив додому, вимикав світло у вітальні, сідав у зручне крісло, старався, старався — а нічого не виходило. Я так і не зміг викликати галюцинацію поза камерою сенсорної депривації. Зручно ж гратися в галюцинації прямо вдома, і я впевнений, що при старанній практиці медитації все вийшло б, але я не практикувався.

У Середньовіччі ходило багато всяких божевільних ідей, наприклад, що шматочок рогу носорога збільшує потенцію. Потім люди відкрили метод сортування ідей і навчилися відділяти істинне від хибного. Із цього методу й виросла наука. І розвивалася цілком успішно, так що ми з вами живемо тепер в епоху науки. Тепер нам важко зрозуміти, як могли існувати різного роду шарлатани, коли те, що вони пропонували, ніколи не діяло, або майже не діяло.

Але навіть у наші дні я зустрічаю чимало людей, які рано чи пізно заводять розмову про НЛО, астрологію, містику, розширення свідомості, екстрасенсорику і всяке таке. І я доходжу висновку, що ми живемо не в епоху науки.

Більшість людей настільки вірить у різного роду чудеса, що я вирішив розібратися, звідки ця віра росте. Але допитливіть вилізла мені боком — я