Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака - Річард Фейнман
Отже, настає час записуватися на курс, ми стоїмо в коридорі, чекаємо, поки можна буде зайти в аудиторію, а біля нас проходить ефектна грудаста блондинка. Ну, ви розумієте, із тих, що у всіх викликають ого-ефект. Вона мала потрясний вигляд. Я сказав собі: «От було б класно, якби вона вчила іспанську!». Але ні, вона йшла на заняття з португальської. Я подумав: «К чорту, з тим самим успіхом я можу вчити й португальську».
І пішов за нею. Але здоровий англосаксонський глузд сказав: «Ні, ефектна блондинка — не підстава обирати одну мову замість іншої». Тому, на жаль, довелося повернутися і записатися на курси іспанської.
Потім якось я поїхав на засідання Фізичного товариства у Нью-Йорк і сидів поруч із Жайме Тіомну з Бразилії. Він спитав:
— Які в тебе плани на наступне літо?
— Думаю відвідати Південну Америку.
— О! Чому б тобі не приїхати в Бразилію? Я знайду для тебе посаду в Центрі фізичних досліджень.
Тепер довелося перетворювати іспанську на португальську!
Я знайшов в університеті аспіранта-португальця, і двічі на тиждень він давав мені уроки, тож мені більш-менш вдалося поправити те, що я вже вивчив.
У літаку в Бразилію я сидів біля хлопця з Колумбії, який говорив тільки іспанською, тож я не говорив з ним, щоб знову не заплутатися. Але попереду сиділи два хлопці, які говорили португальською. Я ніколи не чув справжньої живої португальської — тільки з уст учителя, а він говорив дуже повільно й чітко. А тут сидять два хлопці й торохтять, мов кулемет, — бр-р-р-р-р-р-а-та-бр-р-р-р-р-а-та, я ані займенника «я» не розберу, ані артиклів — ані слова.
Врешті-решт, коли ми зупинилися на дозаправку на Тринідаді, я підійшов до них і дуже повільно кажу португальською (принаймні тим, що мені здається португальською):
— Вибачте… ви розумієте… те, що я зараз говорю?
— Pois não, porque não? (Звісно, чому ні?) — відповідають вони.
Як умію, я пояснюю, що кілька місяців учив португальську, але ніколи не чув її наживо, і от слухаю їх у літаку, але не розберу ні слова.
— А-а-а! — відповідають вони зі сміхом. — Não e Portugues! E Ladão! Judeo!
Вони говорили мовою, яка схожа на португальську не більше, ніж їдиш на німецьку; уявіть собі хлопця, який учив німецьку, а потім сидить у сусідстві людей, які говорять на їдиш, і намагається розібрати, що ж вони таке говорять. Ніби схоже на німецьку, а жодного слова не второпаєш, повний ніхтферштейн. Напевно, він погано вчив німецьку.
Коли ми повернулися в літак, вони показали мені чоловіка, який говорив таки португальською, тож я сів біля нього. Виявилося, що він вивчав нейрохірургію в Меріленді, тож говорити з ним було неважко — поки розмова крутилася довкола cirurgia neural, o cerebreu і всяких таких «складних» речей. Довгі слова дуже легко перекласти португальською, бо різниця тільки в закінченнях: англійське -tion — це португальське -ção; англійське -ly дорівнює португальському -mente і т. д. Але коли він подивився у вікно і сказав щось просте, я розгубився: не зміг розшифрувати фразу «небо — синє».
Я зійшов з літака в Ресіфі (бразильці оплачували мені дорогу з Ресіфі в Ріо), мене зустріли тесть Сезара Латеса, директора Центру фізичних досліджень у Ріо, його дружина і ще якийсь чоловік.
Чоловіки пішли по мій багаж, а леді почала говорити зі мною португальською:
— Ви говорите португальською? Як мило! Де ви вчили португальську?
Я відповів повільно, докладаючи зусиль.
— Спершу я почав учити іспанську… а потім виявилося, що я їду в Бразилію… (Я хотів сказати «тому я вивчив португальську», але не зміг згадати, як буде «тому». Але я знав, як утворювати ДОВГІ слова, і закінчив речення так: CONSEQUENTEMENTE, aprendi Portugues!).
Коли чоловіки прийшли, вона сказала:
— О, він говорить португальською! І такі красиві слова використовує: CONSEQUENTEMENTE!
Потім по гучномовцю сказали, що рейс на Ріо скасовано і наступний буде аж у вівторок, а мені треба бути в Ріо найпізніше в понеділок.
У мене пропав усякий настрій.
— Може, буде вантажний літак? Я готовий летіти вантажним літаком, — кажу.
— Професоре! — кажуть вони. — У Ресіфі дуже красиво. Ми покажемо вам місто. Розслабтеся, ви ж у Бразилії.
Увечері я вийшов прогулятися по місту і натрапив на невеличку юрбу людей, які скупчилися довкола прямокутної ями на дорозі — там прокладали труби або щось таке. І от у яму потрапив автомобіль, яма була йому точнісінько за розміром. Дивовижно: яма ідеально пасувала автомобілю, його дах був на рівні дороги. Робітники навіть не завдали собі клопоту виставити якийсь попереджувальний знак у кінці робочого дня, і водій заїхав прямо в яму. Так я спостеріг різницю: коли у нас копають яму, то скрізь виставляють попереджувальні знаки і ліхтарі-мигалки. Коли в них копають яму, то в кінці робочого дня просто кидають, як є, і розходяться по домах.
Хай там як, Ресіфі виявився дуже приємним містом, і я пробув там до наступного вівторка, поки чекав рейсу на Ріо.
У Ріо я зустрівся із Сезаром Латесом. Державне телебачення захотіло зняти нашу зустріч, але без звуку. Оператори сказали: «Зробіть вигляд, що ви розмовляєте. Кажіть що-небудь, неважливо що».
Латес спитав мене: «Ти вже знайшов словник, з яким можна переспати?».
Увечері бразильські глядачі побачили, як директор Центру фізичних досліджень зустрічає професора зі Сполучених Штатів, але й гадки не мали, що вони говорять про дівчат — з ким би провести ніч.
Коли я прийшов у центр, мене спитали, на який час поставити мої лекції — на ранок чи на день.
Латес сказав:
— Студенти більше люблять денні лекції.
— Добре, хай будуть удень.
— Але вдень дуже добре на пляжі. Може, краще прочитати лекцію вранці, а вдень повалятися на пляжі.
— Але ж ти кажеш, що студентам більше подобаються лекції вдень.
— Не
