Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака - Річард Фейнман
У той же вечір я був готовий перейти до практики. Прийшов у бар, як завжди, а мій приятель просто з порога каже:
— Привіт, Дік. Чекай, я покажу тобі дівчину, яку підчепив сьогодні. Вона пішла переодягнутися, але зараз повернеться.
— Так, так, — кажу (на мене це не справляє враження). Сідаю за інший столик, щоб подивитися на естраду. Дівчина мого приятеля повертається якраз коли шоу починається, а я сиджу думаю: «Начхати, наскільки вона красива; вона просто розводить його на халявну випивку, нічого він навзамін не отримає».
Після першого відділу приятель каже:
— Привіт, Дік! Познайомся, це Анна. Анна, це мій добрий приятель Дік Фейнман.
Я кажу:
— Привіт, — і дивлюся на естраду.
Через хвилину Анна каже мені:
— Не хочеш пересісти за наш столик?
Думаю про себе: «Типова сучка, він купує їй випивку, а вона запрошує за столик іншого». Кажу:
— Мені й звідси добре видно.
Невдовзі в бар приходить лейтенант із сусідньої військової бази у красивому мундирі. Не встигли ми озирнутися, як Анна сидить уже з ним в іншому кінці бару.
Далі я пересідаю за барну стійку і бачу, як Анна танцює з лейтенантом, а коли лейтенант повертається до мене спиною, мило мені всміхається і заграє. Ну, думаю, справжня сучка, тепер вона розводить лейтенанта.
І тут мені спадає на думку класна ідея: я дивлюся на неї, коли лейтенант мене бачить, і всміхаюся у відповідь, щоб лейтенант здогадався, що відбувається. Так що її фокуси довго не протривали.
Через кілька хвилин вона вже не з лейтенантом, просить бармена подати їй пальто і сумочку й каже з недвозначною інтонацією: «Піду прогуляюся, хто-небудь хоче зі мною?».
Я думаю про себе: «Можеш казати “ні” і відшивати всіх, але ж не постійно, бо інакше взагалі нічого не отримаєш. Усе одно прийде час, коли доведеться поступитися». І кажу холодно: «Я піду прогуляюся з тобою». Ми виходимо, проходимо кілька кварталів по вулиці і бачимо кафе. Вона каже: «У мене є ідея: давай купимо кави і сендвічів, підемо до мене і перекусимо там».
Хороша ідея. Ми заходимо в кафе, вона замовляє три кави і три сендвічі, я плачу за них.
Виходимо надвір, і я думаю: «Щось тут не те, якось багато сендвічів».
А по дорозі в мотель вона каже: «Знаєш, у мене не буде часу з’їсти сендвічі з тобою, бо прийде лейтенант…».
Кажу про себе: «Чорт, зірвалося. Мені показали, що робити, а я все провалив. Купив їй сендвічів на долар десять центів, нічого не попросивши наперед, а тепер нічого й не отримаю! Я мушу відшкодувати витрати, хоча б для того, щоб не зганьбити вчителя».
Зупиняюся і кажу:
— Ти… ти гірша за ШЛЬОНДРУ!
— Що ти верзеш?
— Ти змусила мене купити ці сендвічі, а що я отримаю взамін? Нічого!
— Скупердяй! — відповідає вона. — Раз на те пішло, я поверну тобі гроші за сендвічі!
Я зрозумів, що вона блефує, і кажу:
— Давай, повертай!
Вона була вражена. Полізла в гаманець, дістала гроші і віддала мені. Я беру свій сендвіч і каву і йду геть.
Перекусивши, я повернувся в бар доповісти вчителю. Пояснив, що відбулося, сказав, що мені шкода, але я хоч повернув витрачене.
— Усе в порядку, Дік, — каже він спокійно, — усе в порядку. Раз ти нічого їй не купив, вона переспить з тобою сьогодні.
— Що?
— Усе в порядку, — говорить він упевнено, — вона з тобою переспить. Я знаю, що кажу.
— Але її тут навіть нема! Вона у себе з лей…
— Усе в порядку.
Наближається друга година, бар закривається, Анни немає. Питаю конферансьє і його дружину, чи можна мені знову піти з ними. «Звісно», — кажуть вони.
І от ми виходимо з бару, а Шосе 66 перебігає Анна. Підходить до мене, бере мене за руку й каже:
— Ходімо до мене.
Учитель був правий. Прекрасний урок!
Повернувшись восени в Корнел, я пішов на танці і танцював із сестрою одного аспіранта, яка приїхала з Вірджинії. Вона була дуже мила, і раптом мені сяйнула ідея. «Ходімо в бар вип’ємо», — кажу.
По дорозі в бар я набрався сміливості й вирішив спробувати урок на звичайній дівчині. Зрештою, в тому, що ти не поважаєш дівчат із барів, у яких один клопіт розвести тебе на халявну випивку, немає нічого дивного, а що скажеш про милу звичайну дівчину з Півдня?
Ми зайшли в бар, і перед тим як сісти, я спитав:
— Слухай, перед тим як купити тобі випивку, я хочу знати одну річ: ти переспиш зі мною сьогодні?
— Так.
Це спрацювало навіть зі звичайною дівчиною! Але хай навіть урок виявився ефективним, більше я його не використовував. Мені не подобалося так поводитися. Однак було цікаво дізнатися, що світ влаштовано інакше, ніж мене вчили в дитинстві.
Щасливі числа
Якось у Принстоні я сидів у кімнаті відпочинку й почув, як математики говорять про ряд чисел для ex який виглядає так: 1 + x + x2/2! + x3/3! Кожен наступний член ряду виходить при множенні попереднього члена на x і діленні на наступне порядкове число. Наприклад, щоб отримати наступний член після x4/4!, треба помножити цей член на x і поділити на 5. Усе дуже просто.
У дитинстві мене заворожували ряди чисел, я багато грався з ними. За допомогою цього ряду я вичисляв e і бачив, як швидко зменшуються нові члени.
Я промимрив, що за допомогою цього ряду можна легко вирахувати будь-який степінь e (достатньо просто підставити його замість x).
— Так? — сказали вони. — Ну, тоді скільки буде e у степені 3,3? — спитав якийсь жартівник, по-моєму, це був Такі.
— Дуже просто, — кажу, — 27,11.
Такі знає, що в умі це вирахувати дуже непросто:
— Ей! Як тобі це вдалося?
Інший хлопець каже:
— А то ви Фейнмана не знаєте, він просто взяв зі стелі. Число неправильне.
Вони йдуть по таблицю, а тим часом я
