Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

це землі, де колись сиділи варяги. ">[170]. І так домовились вони удвох про свій похід.

Ізяслав, отож, пішов з невеликою дружиною до Новгорода, щоб повести новгородців і з ними піти, а брату Ростиславу наказав полками своїми туди ж піти по Волзі [і] всім зібратися на усті [ріки] Медведиці. І от, коли новгородці почули, що Ізяслав іде до них, то возрадувалися вони радістю великою, і вийшли тоді новгородці назустріч йому за три дні путі, а інші всіма силами зустріли його за день путі од Новгорода.

Ярославове дворище і торговище у Новгороді. Сучасний вигляд.

І так у Новгород увійшов він із честю великою, і в день недільний його тут зустрів син його Ярослав із боярами новгородськими, і поїхали вони обидва до святої Софії на обідню.

Ізяслав тим часом із сином Ярославом послали підвойських[171]і биричів[172] по вулицях гукати, зовучи до князя на обід од малого і до великого. І тоді, обідавши, веселилися вони [з] радістю великою і [з] честю розійшлися у свої доми.

А на другий день послав Ізяслав [підвойських?] на Ярославів двір і повелів дзвонити [на] віче. І от новгородці і псковичі зійшлися на віче, і він сказав їм: «Осе, браття, син мій [і] ви прислали єсте до мене, що вас зобиджає стрий мій Юрій. На нього я прийшов сюди, зоставивши Руську землю, заради вас і задля ваших обид. Тож подумайте проти нього, браття, як на нього піти: чи мир ото з ним візьмемо, чи таки з ним війною покінчимо?» І вони сказали: «Ти — наш князь, ти — наш Володимир, ти — наш Мстислав![173]Ми радо з тобою ідем із-за своїх обид». І так вони розійшлися. І ще сказали новгородці: «Княже! Давай же підем! Бо кожна душа [в нас піде], навіть і дяк, якщо тім’я йому прострижено, а він не поставлений буде,і той піде. А хто поставлений — нехай бога молить».

І так рушили новгородці з Ізяславом усіма силами своїми, і псковичі, і корела. І прибув Ізяслав на Волгу з новгородцями, на устя Медведиці, і тут ждав брата свого Ростислава чотири дні. І прийшов до нього Ростислав з усіма руськими силами і з полками смоленськими, і тут з’єдналися вони і рушили удвох униз по Волзі.

Вони бо раніш послали були обидва із Смоленська послів своїх до Юрія, до стрия свого, але він до них ні посла їхнього назад [не] пуcтив, ні свого [не] послав. І прийшли вони до [города] Кснятина, і тут їм од Юрія вісті не було. І стали вони городи його палити і села, і всю землю його пустошити обаполи Волги. І пішли вони звідти на [город] Углече Поле, а звідтіля пішли на устя [ріки] Мологи. І тут прийшла до них обох вість, що Володимир Давидович і Святослав Ольгович стоять у своїх І Вятичах, ждучи і дивлячись, що там учиниться межи Юрієм І Ізяславом. А до них обох вони не пішли, як ото домовилися були між собою — усім зібратися на усті Медведиці.

Ізяслав тоді сказав братові своєму Ростиславу: «Хоча ті оба до нас не прийшли, як ото сказали, та аби з нами обома бог був». І звідтіля послали вони новгородців і русь пустошити до [города] Ярославля.

А в ту пору вже стало тепло, бо була вже вербна неділя, і вода по Волзі і по Молозі була на льоду коневі до черева. І в той час прийшли новгородці [і] русь, попустошивши, од Ярославля, і здобичі багато вони принесли, і багато лиха землі тій наробили. Ізяслав же з братом Ростиславом, [побачивши], що вже ріки рушають, [і] порадившись, надумали розійтися.

І тоді Ростислав пішов полками своїми до Смоленська, а Ізяслав, брат його, пішов до Новгорода Великого. А дружина руська — ті з Ростиславом пішли, а другі — кому куди завгодно. І так розійшлися вони до себе.

У РІК 1149

У РІК 6657 [1149].Прийшов Ізяслав із Новгорода в Київ, і стали йому говорити на Юрійовича на Ростислава, кажучи: «Багато зла він замислив був. Він підмовив на тебе людей, берендичів і киян. Тільки б бог отцю його поміг, то він би, в’їхавши в Київ, і добро твоє забрав би, і брата б твойого схопив, і жону твою, і сина твойого[174]. Одішли-но ти його до отця. Се твій ворог. Держиш ти його на свою голову». І, це почувши, Ізяслав і послав [мужів] по Ростислава по Юрійовича.

А в той час стояв Ізяслав навпроти [монастиря] святого Михайла, коло Видобича на острові. Ростислав теж приїхав туди. Ізяслав при цім послав насад[175]свій по нього і що [було] з ним дружини. Він увійшов у насад, і з ними й перевезли його. А поставили йому шатро особно, і там повелів Ізяслав Ростиславу висісти і йти в шатро.

Прикраси. 1–6 — персні; 7—11 —браслети; 12, 13 —голочники (футлярчики для голок); 14–16 — скляні браслети; 17–19 — скляні персні.

І послав [Ізяслав] до нього мужів своїх, і сказав йому: «Осе, брате, ти до мене од отця прийшов єси, бо отець тебе сильно обидив і волості тобі не дав. Я ж прийняв тебе щиро, як достойного брата свойого, і волость