Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
Але Володимир Давидович і брат його Ізяслав так відповіли Юрієві, кажучи: «Ти єси нам хреста був цілував, а Ізяслав, прийшовши, землю нашу спустошив і по Задесенню городи наші попалив. А нині цілували ми єсмо хреста Ізяславу Мстиславичу. З тими ж [клятвами] ми воліємо обоє бути, а душею не можемо грати». І відмовились вони обидва, і послали [послів] до Ізяслава, і розповіли йому, що Юрій іде на нього і [що] Святослав Ольгович прийде з ним.
Юрій же, почувши це, що відмовили йому Володимир та Ізяслав, пішов звідти на [город] Білу Вежу, на стару[179], і стояли вони коло Білої Вежі місяць[180], ждучи до себе половців, а од Ізяслава покори. Та побачивши, що від Ізяслава нема навіть вісті, вони звідти пішли до [ріки] Супою, і сюди [із Божського] приїхав до нього Святослав Всеволодович, — Святослав бо не хотів одступити од вуя свого Ізяслава [Мстиславича], але неволею поїхав стрия свого заради, Святослава Ольговича. І половці дикі прийшли до Юрія сюди на Супій, многе-множество.
Коли ж Ізяслав це почув, він послав [посла] по брата свого по Ростислава і сказав йому: «Ми ото домовились єсмо так: якщо Юрій промине Чернігів, то тобі прийти до мене. Нині ж, брате, Юрій уже проминув Чернігів. Піди-но, хай побачимо ми оба разом, що нам бог дасть». І Володимирові, [братові своєму], він послав війська [в Переяславль]. І тоді Ростислав, зібравши силу свою, пішов до брата свого Ізяслава.
Юрій же сказав: «Підем до Переяславля. Туди йому прийти, щоби там покоритися». І, прийшовши, стали вони коло Куднового сільця, перейшовши [річку] Стряків, тому що в Переяславлі був у залозі Володимир, брат Ізяславів, і Ярополк Мстиславич з порошанами.
Ізяслав же, почувши, що Юрій прийшов, [сказав киянам]: «Коли б він прийшов тільки з дітьми [своїми], то котра йому волость люба, ту він і взяв би. Але коли він на мене половців привів і ворогів моїх Ольговичів, то я волію битися». Оскільки ж кияни не хотіли [іти з ним], говорячи: «Мирися, княже, ми не йдемо», — то він сказав: «Підіте зо мною. Хай мені добре буде[181]миритися з ними, силу маючи». І пішли кияни за Ізяславом[182], і прибув до нього Ізяслав Давидович на поміч.
Ізяслав же став, прийшовши, коло [броду] Вітечева, і туди прибув до нього брат його Ростислав із силою великою. І тоді, порадившись, тут перебрели вони обидва Дніпро і звідти рушили на [ріку] Альту. Але тут прийшла до них вість, в полуднє, що стрільці [Юрія] вже переїхали через Стряків, а половці вже йдуть через Стряків до города. Ізяслав тоді й Ростислав приготували до бою воїв своїх і пішли удвох до Переяславля.
А в цей час примчали до них половчина дикого, захопивши [його] коло Переяславля, де ото вони стрілялися. І стали обидва [князі] його допитувати: «Од котрого становища ви приїхали єсте?» І він сказав: «Іздалека ми приїхали єсмо. Але Юрій через те вборзі їхав, що вважав, що до тебе здасться Переяславль».
Ізяслав же, це почувши, повелів перетяти половчина, так, як він був, з опоною А чорних клобуків і молодь свою пустили вони обидва наперед до Переяславля, а самі пішли удвох полками своїми за ними вслід. Стрільці ж, од Ізяслава і од Ростислава прийшовши, одбили противників од города і гнали їх аж до війська їхнього. А Ізяслав і Ростислав, прийшовши до Переяславля і переїхавши Альту, пішли за город полками своїми і стали оба по [ріці] Трубежу.
Юрій же стояв три дні коло Стрякова. А [на] четвертий день, по [вранішній] зорі, він пішов од Стрякова мимо города, приготувавшись до бою, і став межи двома валами. Став же він полками своїми по ту сторону Трубежа за звіринцем, коло зарості.
І стояли полки одні проти одних аж до вечора, а стрільці билися з обох військ. Коли ж прийшла ніч, Ізяслав і Ростислав тут і спішились вище города, по Трубежу. А Юрій там і став коло зарості, там же він і спішився.
На ту ж ніч Юрій прислав до нього, [Ізяслава, посла], так мовлячи: «Осе, брате, на мене ти приходив єси, і землю спустошив, і старшинство з мене зняв єси[183]. Нині ж, брате і сину, заради Руської землі і християн заради, не пролиймо крові християнської. Дай-но мені Переяславль, хай посаджу я сина свойого в Переяславлі, а. ти сиди, цесарствуючи[184] в Києві. А як не хочеш ти сього зробити, то за всім воля божа».
Ізяслав же цього не вподобав, навіть посла його [не] одпустив, а вирядився увесь із города і став на оболоні, а обоз [лишив] за городами.
І настав ранок. Ізяслав одслухав обідню у святім Михайлі і пішов із церкви, хоча ж Євфимій, єпископ, сльози проливав і молив його: «Княже! Помирися зі стриєм своїм! Многе спасіння дістанеш ти од бога і землю