Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

свою ізбавиш од великої біди». Але він не захотів, надіючись на безліч вої'в [і] кажучи: «Я добув головою своєю Київ і Переяславль». І пішов він проти Юрія.

Юрій же стояв за Янчиним сільцем, і стояли вони одні проти одних аж до вечерні. Ізяслав тим часом із братом своїм Ростиславом та Володимиром, і з сином своїм Мстиславом,і з Ярополком [Мстиславичем] скликали бояр своїх і всю дружину свою і стали радитися з ними, маючи намір поїхати на Юрія на ту сторону, за Трубіж. При цім одні мужі йому говорили: «Княже! Не їздь услід за ним! [Щоб город] одняти, він перейшов землі і трудився, а сюди прийшовши, не досягнув нічого. А се вже повернув звідси, а на ніч він зовсім звідси піде. І ти, княже, не їздь услід за ним». Другі ж підбивали його, кажучи: «Поїдь, княже! Привів тобі бог — не упустимо його звідси».

Ізяслав же, вислухавши це від одних і других, зволів поїхати вслід за ними. І так, приготувавши до бою вої'в своїх, він перейшов услід за ним, [Юрієм], на ту сторону, за Трубіж. Перейшовши полками своїми [і] не сходячи на гору, він став на лузі, навпроти Кузнечих воріт.

І настало полуднє, і побіг перебіжчик од Юрія з війська, і вони погналися вслід за ним. А сторожі Ізяславові, це побачивши, пополошились, кричачи: «Рать!» Ізяслав же, це почувши, приготував до бою полки свої [і] виступив на поле, де ото є Красний двір.

Оборонний змійовий вал поблизу Переяславля. Фото 1979 р.

Коли ж Юрій, і Святослав Ольгович, і Святослав Всеволодович побачили, що полки ідуть, то вони також, приготувавши полки свої до бою, пішли супроти них і, пройшовши вал, там стали. Дивилися вони одні на одних, а стрільці билися з обох військ, і так стояли полки аж до вечора. А тоді Юрій, і Святослав Ольгович, і Святослав Всеволодович, повернувши полки свої, пішли у свій табір.

Ізяслав же, це почувши і побачивши, став радитися з братом своїм Ростиславом, і з Ізяславом Давидовичем, і з двома братами своїми, [з] Володимиром і з Ярополком, і з сином своїм Мстиславом, і з Андрійовичем Володимиром, маючи намір поїхати вслід за ними. Але вони стали радити йому: «Не їздь услід за ними, а пусти їх у їхній табір. [Діло] вже тобі є вірне». Другі ж говорили: «Княже! Вони тікають уже!» Ізяславу ж це до вподоби було, і він пішов услід за ними.

Юрій же, і Святослав Ольгович, і Всеволодович Святослав побачили, що вже полки ідуть услід за ними, і вернулися назад, і пішли полками своїми супроти них. І поставив Юрій синів своїх праворуч, а Святослава Ольговича і синівця його Всеволодовича Святослава ліворуч, і пішли полки одні до одних. Коли сходило сонце, вони зступилися, і була січа люта межи ними, і спершу побігли порошани, а потім Ізяслав Давидович, а після сих — кияни. А серед переяславців була змова, вони сказали: «Юрій нам князь. Він свій. Його було нам прикликати іздалека». Це кажучи, вони й побігли. Побачивши ж, що полки Ізяславові і Ростиславові прийшли в замішання, Ізяслав [Мстиславич] полком своїм зітнувся тоді зі Святославом Ольговичем і з половиною Юрієвого полку, і так він проїхав крізь них. І, за ними будучи, він побачив, що війська всі побігли, і багатьох побили вони, а других руками похватали. І коли Ізяслав побачив, що війська втікають, переможені, він побіг і перебрів [Дніпро] на Канів, всього утрьох, і прийшов до Києва. Сталося ж це місяця серпня у двадцять і третій день.

А назавтра Юрій, воздаючи хвалу і славу богові, ввійшов у Переяславль. І, поклонившись святому Михайлу, він пробув у Переяславлі три дні. А звідти він рушив до Києва полками своїми і,прийшовши, став навпроти [монастиря] святого Михайла по лугові.

Ізяслав же порадився з братом своїм Ростиславом, і вони дали знати киянам, кажучи: «Осе стрий наш прийшов, і ми обидва вам об'являємо. Чи можете ви за нас битися?» Та вони сказали: «Володарі наші, князі! Не погубіте нас до кінця. Бо нині отці наші, і браття наші, і сини наші на війні. Ті схоплені, а другі убиті, і оружжя знято. І нині хай вони не візьмуть нас на добичу. Поїдьте обидва у свої волості. Адже ви знаєте, що нам із Юрієм не вжитися. Якщо після сих днів ми де побачимо стяги ваші, — туди ми до вас готові єсмо».

Ізяслав, отож, і Ростислав, порадившись, роз’їхалися. Ізяслав при цім, зібравшися з жоною і з дітьми, поїхав до [города] Володимира, а Ростислав пішов до Смоленська. Ізяслав же й митрополита Клима забрав із собою.

Початок княжіння в Києві князя великого Юрія, сина Володимира Мономаха, внука Всеволодового, правнука Ярославового, праправнука великого Володимира, що охрестив усю землю Руськую

Юрій тим часом поїхав у Київ, і безліч народу вийшло назустріч йому з радістю великою. І сів він на столі отця свойого, воздаючи хвалу і славу богові.

І послав він [посла] по Володимира по Давидовича до Чернігова, і приїхав Володимир до Юрія, і поклонився йому. А Святослав Ольгович став йому, [Володимиру], мовити: «Ти держиш отчину мою». І тоді взяв він Курськ із Посейм'ям, і сновську І тисячу в Ізяслава [Давидовича], і [город] Слуцьк, і [город] Клечеськ, і всі Дреговичі. І так, уладившись, вони роз'їхалися.

Юрій же найстаршого сина свого Ростислава посадив у Переяславлі, Андрія — у Вишгороді, а Бориса — в Білгороді, а Гліба — в Каневі, а Василька — в Суздалі.

Ізяслав же [Мстиславич], прийшовши у Володимир, став слати [послів] в Угри до зятя свого, короля [Гейзи], і в Ляхи до свата свого Болеслава [Кучерявого], і до Мешка [Старого, зятя свого], і до Індриха, [брата його], і до чеського князя, свата свого Володислава, просячи в них помочі, аби сіли вони на коней самі з військами своїми рушити до Києва