Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

Ростислав же таке відповів братові своєму Ізяславу. Він сказав: «Брате! Я кланяюсь тобі. Ти за мене старший єси, і як ти надумаєш, то з тим я згоджуюсь. Якщо, брате, ти на мене честь покладаєш, то я, брате, сказав би так: «Заради руських земель і заради християн, то я, брате, люблю ліпше мир. Тії були на рать встали, а чого досягли? Так що нині, брате, християн заради і всеї Руської землі — замирися. Але вони, однак[164], ворожнечу із-за Ігоря хай облишать і знову того не зроблять, що ото хотіли вчинити. Як те все вони облишать, то мирися. Якщо ж їм [угодно] із-за Ігоря мати ворожнечу, то ліпше нам із ними у війні перебувати. Хай як нам із ними бог дасть».

Ізяслав же, це почувши, послав до Володимира Давидовича, і до брата його Ізяслава, і до Святослава Ольговича, і до Святослава Всеволодовича білгородського єпископа Феодора, і печерського ігумена Феодосія, і мужів своїх із ними до Чернігова, кажучи їм, [Ольговичам], так: «Ви мені оба хреста цілували єсте на тім, що брата вашого Ігоря ви не будете домагатися, та од сього ви одступили єсте, і досить мені пересердя вчинили єсте. Нині ж усього того я не споминаю заради Руської землі і християн заради. Якщо ви до мене прислали єсте заради миру і за те каєтесь, що ви хотіли єсте вчинити, то нині цілуйте нам хреста на тім, що ви із-за Ігоря ворожнечі не будете мати і не вчините того, що хотіли єсте раніш учинити». [І] так вони на тім цілували хреста у святім Спасі: ворожнечу із-за Ігоря облишити, а Руську землю берегти і бути всім, як один брат.

Того ж року, на осінь, з’їхалися на збір коло Городка [Остерського] Мстиславич Ізяслав, Володимир Давидович і брат його Ізяслав, і тут усі перебували.

У той же час прийшов був Юрійович найстарший, Ростислав, розсварившись із отцем своїм, бо отець йому волості не дав у Суздальській землі. І прийшов він до Ізяслава в Київ, і, поклонившись йому, сказав: «Отець мене сильно зобидив і волості мені не дав. І я прийшов, поклавшись на бога і на тебе, тому що ти єси старший [між] нас, між Володимирових онуків, а я за Руськую землю хочу труждатися і обік тебе їздити». Ізяслав тоді сказав йому: «За всіх нас старший отець твій, але з нами він не вміє жити. А мені дай, боже, до вас, братів усіх моїх і до всього роду свойого, ставитися справедливо, так, як до душі своєї. Нині ж, коли отець тобі волості не дав, то я тобі даю». І дав він йому Божський, Межибоже, Котельницю й інші два городи.

І взяв він Юрійовича Ростислава з собою на збір до Городка Остерського[165], і сказав Ізяслав Володимиру Давидовичу і брату його Ізяславу: «Хоча брат Святослав і сестрич мій[166]таки до мене оба не прийшли, але ви всі хреста цілували єсте на тім, що коли хто буде мені [чинити] зло, то вам бути проти того зо мною. Тепер же, брати, я раджуся з вами. Осе стрий мій Юрій, із Ростова [посилаючи], зобиджає мій Новгород[167], і данини од них одібрав, і на дорогах їм пакості діє. Тому хочу я піти на нього і се хочу владнати — або миром, або війною. А ви на тім єсте хреста цілували, що бути [вам] зо мною». Володимир тоді сказав: «Хоча брат Святослав не приїхав, ні сестрич твій, та ми оба єсть. А ми всі хреста цілували на тім, що коли тобі обида буде, то нам бути з тобою». І так домовились вони про свій похід: коли стане лід, піти на Юрія до Ростова. Давидовичам же обом і Святославу Ольговичу піти на Вятичі до Ростова, а Ізяславу піти до брата свого Ростислава в Смоленськ, і всім зібратися на Волзі.

А тоді Ізяслав Мстиславич узяв на обід до себе Володимира Давидовича і брата його Ізяслава. І так, пообідавши і пробувши у веселощах і в приязні, вони й роз’їхалися. Ізяслав пішов до Києва, а Володимир Давидович із братом пішов до Чернігова.

І сказав Ізяслав [Мстиславич] Ростиславу Юрійовичу: «Ти іди в Божський і перебудь же там, допоки я сходжу на отця твойого і або мир з ним візьму, або ще якось із ним уладнаюся. А ти постережи землю Руську звідтіля».

У той же час Ростислав [Мстиславич] смоленський попросив дочку у Святослава в Ольговича за Романа, сина свого, до Смоленська. І виведено її з Новгорода- [Сіверського] в неділю по Водохрещах, місяця січня в дев’ятий день.

У той же час Ізяслав пішов на Юрія, стрия свого. При цьому брата свого Володимира він зоставив у Києві, а сина свого Мстислава зоставив у Переяславлі, а сам пішов наперед до брата Ростислава. Полкам же він повелів услід за ним іти і всім зібратися у Смоленську в Ростислава.

І прийшов Ізяслав до брата Ростислава, і воздали вони хвалу богові, і святій богородиці, і силі животворящого хреста, бачивши брат брата при здоров’ї. І пробували вони обидва у великій любові і у веселощах, з мужами своїми із смольнянами, і при цім обдарували один одного дарами многими. Ізяслав дав дари Ростиславу, котрі [були] од Руської землі і од усіх цесарських земель[168], а Ростислав дав дари Ізяславу, котрі [були] од верхніх земель[169]і од варягів