Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Він подався до Кедсті, і його права рука мимоволі стиснулася в кулак, твердий, мов камінь.
— Може, це через дівчину, що переховується в твоєму бунгало, Кедсті?
Навіть у цей момент, коли йому страшенно кортіло вдарити цього чоловіка, він не міг не захоплюватися його кам’яною витримкою. Кент ніколи не чув, щоб хтось назвав Кедсті безчесним чи мерзотником. І навіть зараз інспектор лишався незворушно спокійним, хоча його обличчя горіло. Навіть натяк Кента на те, що він веде свою гру, навіть пряме звинувачення в тому, що він переховує Маретту Редіссон у своєму будинку, анітрохи, здавалося, не стривожили його. Деякий час Кедсті дивився на Кента, наче оцінюючи напрямок його думок. Коли він заговорив, голос був таким тихим і спокійним, що Кент завмер, не зводячи з нього здивованих очей.
— Я не звинувачую тебе, Кенте, — сказав він. — Я не винувачу тебе за те, що ти назвав мене мерзотником, чи ким ти ще мене хотів назвати. Був би я на твоєму місці, напевно, поводився би так само. Через нашу давню близькість тобі здається неймовірним, що я не доклав усіх зусиль, аби врятувати тебе. Я вчинив би так, якби вважав тебе невинуватим. Але я вважаю інакше. Я вірю, що винуватець — ти. І не бачу жодної пролазки в доказах проти тебе, які ти сам надав у своєму зізнанні. Чорт забирай, хлопче, навіть якби я міг довести, що ти не винуватий у вбивстві Джона Барклі…
Він зробив паузу й покрутив свій сивий вус, обернувшись на мить до вікна.
— Навіть якби я зробив це, — продовжив він, — ти все одно був би приречений на двадцять років за ґратами за найгіршу обмову, яка тільки може бути в світі — лжесвідчення, скоєне в ту мить, коли ти вважав, що помираєш! Ти винуватий, Кенте. Якщо не в одному злочині, то в іншому. Жодних ігор я не веду. А щодо дівчини — немає в моєму бунгало ніякої дівчини.
Він розвернувся до дверей, і Кент не робив спроб його зупинити. Слова приходили — і застигали на вустах. Коли Кедсті пішов, він деякий час розсіяно вдивлявся в зелений ліс за вікном, але нічого перед собою не бачив. Тихо, спокійно інспектор вимовив слова, які розбили на друзки всі його надії до останньої. Бо навіть якщо він уникне шибениці, він все одно залишатиметься злочинцем — мабуть, негідником найнижчого ґатунку після вбивства собі подібного. Якщо він доведе, що не вбивав Джона Барклі, він водночас винесе собі звинувачувальний вирок у тому, що дав брехливу клятву на смертному, як йому здавалося, ложі. А це може обернутися двадцятьма роками у виправному закладі Едмонтона! Навіть у найкращому разі він не міг сподіватися на менше, ніж десять років. Десять років… двадцять років… у в’язниці! Або шибениця.
Піт заливав його обличчя. Він більше не проклинав Кедсті. Гнів минув. Увесь цей час Кедсті передбачав усе, про що він, як останній йолоп, навіть не задумувався. Байдуже, що відчував інспектор десь у глибині свого серця — він не міг чинити інакше, ніж чинив. Він, Джеймс Кент, який ненавидів брехню понад усе на світі, був тепер наймерзеннішим із брехунів — людиною, що збрехала на порозі смерті.
І за цю брехню він мав нести сувору кару. Ніхто не сховається від всевидющого ока Правосуддя. Шлях законності вузький і не має зворотного напрямку. Те, що лежить праворуч або ліворуч від цього шляху, не має значення. Закон не прийме жодних вибачень із тих, що він може надати на свою користь. Кент збрехав, щоб урятувати людське життя — але цього життя вимагало Правосуддя. Він обікрав і зневажив Закон, хоча лише диво врятувало його від найстрашнішої кари з усіх.
У цій важкій ситуації Кент почувався розгромленим. Перед ним наче відкрилося віконце, і він побачив те, що давно вже бачив Кедсті. Але в міру того, як спливали хвилини, у ньому знову почав прокидатися дух боротьби. Він був не з тих, хто легко здається. Особиста небезпека завжди збуджувала його до глибин душі, а він ще ніколи не стикався з небезпекою більшою, ніж ця. Швидко стрибнути, влучивши момент — зараз це вміння не рятувало. Десять років навчання підготували його до ловів на людей, і він добре розумівся на психології переслідуваного. Завжди, вистежуючи чергову здобич, він спочатку намагався пройнятися розумінням до втікача, подумки поставити себе на його місце. Першим кроком Кента у цій карколомній грі було проаналізувати, що зробив би злочинець за певних обставин, у певному оточенні й певної расової належності. Він розробив для себе надважливі правила, але завжди відпрацьовував їх із позиції переслідувача. Тепер же він розглядав ситуацію з протилежного боку. Він, Джеймс Кент, більше не був мисливцем — він був здобиччю, і всі ті хитрощі, які він опанував, мали тепер бути використані з точністю до навпаки. Його вміння орієнтуватися в лісі, його кмітливість, чудові навички гри сам на сам мало допоможуть, коли дійде до слідства і лави підсудних.
Першим джерелом натхнення стало відчинене вікно. Пригоди завжди були сіллю його життя, а там, за зеленими лісами, що перекочувалися навколо, наче гребені хвиль, лежала найбільша пригода з усіх, що коли-небудь випадали йому. У цих милих серцю лісах, що вкривали собою півконтиненту, він волів би померти, якщо світ здолає його. Кент уже бачив, як гратиме роль переслідуваного — як ще ніколи ніхто не грав. Дайте тільки йому зброю в руки і свободу, і нехай весь світ на нього чатує…
Його очі запалали від нетерпіння, але вогонь у них швидко згас. Зрештою відчинене вікно було не більш як знущанням. Він зісковзнув із ліжка і спробував втриматися на ногах, але від цієї спроби в нього одразу запаморочилося в голові. Він сумнівався, що, вибравшись крізь вікно, зможе подолати хоча б сотню метрів. У ту ж мить йому свінула інша думка. Розум потроху прояснювався. Хитаючись, він пройшовся кімнатою, туди й назад — уперше за той час, коли куля метиса вклала його в ліжко. Він обдурить Кардіґена. Він обдурить Кедсті. Відновлюючи сили, він збереже
