Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Він повернувся в ліжко, гадаючи, хто міг бути той новий пацієнт.
Після фізичних навантажень дихати стало легше. Він почувався сповненим життєвих сил, тиск у грудях потроху зникав — усе це миттєво підняло йому настрій, і він відчув безмежний оптимізм. Було вже зовсім пізно, коли він заснув, тож проспав довше, ніж зазвичай. Розбудила його поява Мерсера. Той увійшов тихо, м’яко причинив за собою двері, але Кент почув його все одно. В ту мить, підводячись у ліжку, він уже знав, що Мерсеру є що розповісти. Також він збагнув, що сталося дещо тривожне — Мерсер був помітно схвильований.
— Перепрошую, що розбудив вас, сер, — сказав він, нахиляючись до Кента, наче боячись, що охоронець за дверима може підслухати. — Але я подумав, що вам краще дізнатися про індіанця, сер.
— Індіанця?
— Так, сер — Муї, сер. Я дуже через це засмучений, містере Кент. Раніше, вчора ввечері, він казав мені, що знайшов, яким баркасом дівчина вирушає вниз по ріці. Він казав, судно сховане в Гавані Кіма.
— В Гавані Кіма! Добра схованка, Мерсере!
— Справді, там дуже легко щось приховати, сер. Щойно стемніло, Муї повернувся туди стежити. Що з ним трапилось, я так і не з’ясував до кінця. Але мало бути десь близько опівночі, коли він дістався до будинку Кроссена, спливаючи кров’ю та напівживий. Його принесли сюди, і більшу частину ночі я доглядав за ним. Він каже, дівчина зійшла на борт, і баркас вирушив униз за течією. Тільки це я й дізнався, сер. Решту він белькоче якоюсь незрозумілою мовою. Кроссен каже, це мова племені крі і що старий Муї вірить, начебто самі чорти налетіли на нього з дрючками в Гавані Кіма. Хоча, звичайно, то мали бути люди. Не вірю я в його чортів, сер.
— Я теж, — сказав Кент, відчувши дивне збудження в крові. — Це просто означає, Мерсере, що хтось іще йде по сліду — хтось розумніший за старого Муї.
Обережно, з кумедно напруженим обличчям Мерсер озирнувся на двері. Потім схилився ще нижче над Кентом.
— Коли я був із ним наодинці, я чув, як під час свого незв’язного бурмотіння він промовляв ім’я, сер. Півдюжини разів, сер, і це ім’я було — КЕДСТІ!
Пальці Кента вчепилися в руку юного англійця.
— Ти чув ЦЕ, Мерсере?
— Я впевнений, що не міг помилитися, сер. Воно пролунало кілька разів.
Кент відкинувся на подушки. Його розум працював швидко. Він знав, що, попри намагання виглядати спокійним, Мерсер неабияк стривожений тим, що сталося.
— Ми не можемо дозволити, щоб це спливло на поверхню, Мерсере, — сказав він. — Якщо Муї тяжко поранено… якщо він помре, наприклад… і з’ясується, що ми з тобою…
Він навіть не глянув на Мерсера, бо знав, що достатньо згустив фарби, аби його слова справили належне враження.
— Стеж за ним пильно, старий, і докладай мені про все, що трапиться. З’ясуй якомога більше про Кедсті. Я підкажу тобі, як діяти. Справа дуже делікатна, ти ж розумієш… для тебе! І… — він усміхнувся Мерсеру, — я неймовірно зголоднів цього ранку. Додай-но ще одне яйце до моєї яєчні, гаразд, Мерсере? Три яйця замість двох, і пару додаткових скибочок підсмаженого хліба. Але не треба, щоб хтось знав, що мій апетит покращується. Ліпше буде для нас обох — особливо якщо так станеться, що Муї помре. Зрозумів, старий?
— Гадаю… гадаю, так, сер, — відповів Мерсер, і колір збіг з його лиця від похмурої посмішки Кента. — Зроблю, як ви кажете, сер.
Коли він пішов, Кент був упевнений, що точно прорахував цю людину. Вірний звичкам певного типу людей, Мерсер зробить що завгодно за п’ятдесят доларів — але потайки. Надто вже боягузливий для відкритих дій. Кент знав ціну таким людям за певних обставин, і такі обставини складалися саме зараз. З цієї миті Мерсер ставав безцінним надбанням для його плану особистого порятунку.
Роздiл 9
Того ранку Кент з’їв сніданок, який дуже здивував би лікаря Кардіґена і неабияк насторожив інспектора Кедсті, якби той дізнався. Під час сніданку він ще більше зміцнив уже налагоджений зв’язок із Мерсером. Усім своїм виглядом Кент демонстрував велике занепокоєння станом Муї, знаючи, що той не міг бути смертельно поранений, адже, за словами Мерсера, перелому в нього не було. Але якщо індіанець помре, попереджав Кент, це означатиме щось зовсім кепське для них обох, якщо їхня роль у цьому стане відомою.
Щодо нього, це не матиме великого значення, адже йому й так уже «кепсько». Але він не хотів би бачити, як добрий друг потрапить через нього в халепу. Мерсер був розчулений. Він уже бачив себе інструментом ймовірного вбивства, і від цієї думки йому ставало моторошно. Навіть у найкращому разі, казав йому Кент, є факт давання й одержання хабара, що дуже ускладнить їхнє становище, якщо Муї не триматиме рота на замку. А якщо індіанець дізнався про якийсь компромат на Кедсті, украй важливо, аби він, Мерсер, здобув цю інформацію — вона може стати їхнім козирем, коли дійде до сутички з інспектором поліції. Згідно зі своїми обов’язками Мерсер поміряв йому температуру. Вона була цілком нормальною, але Кенту неважко було переконати його зробити відмітку в температурному графіку градусом вище.
— Краще нехай думають, що я й досі хворий, — запевнив він Мерсера. — Тоді не запідозрять, що ми якось між собою пов’язані.
Мерсер настільки перейнявся цією ідеєю, що запропонував додати на графіку ще півградуса.
Це був чудовий день для Кента. Він відчував, що з кожною годиною набирає сили. Та все ж протягом дня він жодного разу не піднявся з ліжка, боячись, що його викриють. Кардіґен двічі відвідував його, і температурний графік Мерсера не викликав у нього жодних підозр. Він робив перев’язку рани, яка швидко загоювалася. Найбільше лікаря засмучувала гарячка. Він вважав, що це має бути ознака якогось внутрішнього розладу, який скоро мине. Окрім цього, лікар не бачив жодних причин, з яких Кент не міг у найближчий час стати на ноги. Він усміхнувся, ніби вибачаючись.
— Дивно казати це, коли зовсім нещодавно запевняв, що ти помираєш, — мовив він.
Вночі, після десятої години, Кент чотири рази виконував свої зміцнювальні вправи. І ще більше, ніж минулої ночі, дивувався швидкістю, з якою до нього поверталися сили. Не раз і не два
