Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Від цієї думки його охопило ніколи ще не знане хвилювання. Вперше він відчув безмежну прірву між переслідувачем і переслідуваним, між людиною, що сама по собі веде смертельну гру, і тим, хто грає в неї проти закону й усіх тих сил, що стоять за законом. Якщо переслідування завжди приємно збуджувало його, то втеча від переслідування збуджувала ще більше. Кожен нерв у його тілі дзвенів від напруги, розум палав незнаним досі вогнем. Він обернувся на звіра, загнаного в пастку. Зараз мисливцем був інший.
Кент підійшов до вікна й висунувся назовні. Він дивився на ліс і бачив його зовсім іншими очима. Тепер у блиску ріки йому ввижалося ніколи до того небачене знамення. Зараз, поглянувши на свого пацієнта, лікар Кардіґен заприсягся би, що гарячка повернулася. В очах застиг вогонь. Обличчя горіло. У цю мить Кент не бачив смерті, не бачив залізних ґрат в’язниці. Його кров розганяло передчуття найбільшої з усіх пригод, що чекала на нього попереду. Він, найкращий мисливець за втікачами на дві тисячі миль диких просторів, переможе інших мисливців. Пес обернувся лисицею, і ця лисиця володіла хитрощами як ловця, так і здобичі. Він переможе! Світ манив його — і він досягне серця цього світу. В пам’яті спалахами зринали місця, де він міг назавжди знайти свободу та безпеку. Ніхто на всій Півночі не знав її потаємні закутки краще, ніж він — недосліджені, не нанесені на мапу місцини, далекі й загадкові клаптики невідомої землі, terra incognita, де сонце і досі сходить і сідає, не питаючи дозволу в закону, і Божий сміх лунає, як у ті дні, коли доісторичні тварини об’їдали верхівки дерев, не вищих за них самих. Туди, крізь вікно, от тільки набереться сил для подорожі — і нехай тоді закон розшукує його хоч сотню років, без жодної для себе користі.
Не пуста бравада і не шаленство крові породжували ці думки. Не паніка і не якесь хворобливе збудження. Навіть уявляючи, він і далі тверезо оцінював власні кроки. Він вирушить униз по ріці, в напрямку Північного Льодовитого океану. І він знайде Маретту Редіссон! Так, навіть якщо вона мешкає в казармах Форт-Сімпсона, він знайде її! Але що потім? Ось питання, на тлі якого блякли всі решта. І воно передбачало цілу низку відповідей.
Знаючи, що його план остаточно провалиться, якщо його побачать на ногах, Кент повернувся в ліжко. Його обличчя досі палало від фізичної напруги та збудження, коли за півгодини прийшов лікар Кардіґен.
У наступні кілька хвилин йому вдалося заспокоїти Кардіґена більше, ніж за минулу добу. Зрештою, запевняв він лікаря, що більше він думає про помилку, то більше почувається щасливим. Він зізнався, що спочатку новина про те, що він житиме, викликала в нього жах. Але тепер він бачить справу в іншому світлі. Щойно він набереться сил, як почне збирати докази на користь свого алібі, і він упевнений, що доведе відсутність власної провини у вбивстві Джона Барклі.
Він передбачає, що на нього чекають десять років в’язниці в Едмонтоні. Але що таке десять років там порівняно з сорока чи п’ятдесятьма роками життя, похованого в землі? Він до болю стискав руку Кардіґена і дякував йому за пречудовий нагляд і турботу. Це він, Кардіґен, урятував його від могили, казав Кент — і Кардіґен молодів у нього на очах.
— Я гадав, що ти сприймеш це інакше, Кенте, — сказав він, глибоко й полегшено зітхаючи. — Господи, коли я виявив, що припустився такої помилки…
— То ти вирішив, що власноруч відправив мене на шибеницю, — посміхнувся Кент. — Це так, я не повинен був робити того зізнання, старий, от хіба якби прирівняв тебе до Всемогутнього Господа — адже тільки він знає, кому з нас жити, а кому помирати. Але ми всі помиляємось. Я помилявся теж. А тобі не треба вибачатися. Тепер я можу просити тебе присилати мені добрі сигари, доки відбуватиму покарання в Едмонтоні — і, мабуть, наполягатиму, щоб ти іноді приїздив курити їх разом зі мною й ділився новинами про те, що трапляється на ріках. Але боюся, друже, мені доведеться ще трохи потурбувати тебе. Я дивно почуваюся сьогодні, всередині щось не те. Буде вже зовсім смішно, якщо якесь нове ускладнення пошиє нас обох у дурні, хіба не так?
Він бачив, яке враження справили його слова на Кардіґена. І знову його віра в психологію розуму знайшла абсолютне підтвердження. Несподівано порятований із болота зневіри тією самою людиною, яка начебто мала проклинати його, Кардіґен радів настільки, що випромінював аж надмірне співчуття. Коли він нарешті покинув кімнату, Кент потайки тріумфував. Адже лікар сказав, що має минути певний час, перш ніж він одужає достатньо, щоб стати на ноги.
Того дня він більше не бачив Мерсера. Кардіґен особисто приніс йому обід і вечерю й останнім відвідував його після заходу сонця. Кент просив його більше не турбувати, адже його хилило на сон. За дверима тепер постійно чатував охоронець.
Кардіґен скривився, повідомляючи цю новину. З боку Кедсті такий запобіжний захід був цілковитою дурницею. Але він видасть охоронцеві черевики з гумовими підошвами й наполягатиме, щоб той не здіймав шуму, аби не турбувати пацієнта. Кент подякував йому й зраділо всміхнувся, коли Кардіґен пішов.
Він чекав, доки годинник покаже десяту, перш ніж взятися до призначених самому собі вправ. Він безшумно зісковзнув з ліжка. Цього разу відчуття запаморочення, коли він став на ноги, вже не виникало. Голова була ясною, наче дзвін. Він почав випробовувати себе, роблячи все глибші й глибші вдихи та випинаючи груди.
Болю, якого він очікував, не було. Йому захотілося кричати від радості. Одну за одною він витягнув угору обидві руки. Потім став нахилятися вперед, доки не торкнувся підлоги кінчиками пальців. Він згинав коліна, робив нахили з боку в бік, чергував пози, дивуючись силі й гнучкості власного тіла. Двадцять разів, перш ніж повернутися в ліжко, він пройшовся туди-сюди приміщенням.
Йому не спалося. Лежачи на спині на своїх подушках, він милувався сяйвом зірок, спостерігаючи за сходженням місяця й дослухаючись до сов, що гніздилися у вдареному блискавкою дереві. За годину він повернувся до своїх вправ.
Він був на ногах, коли почув крізь вікно звуки голосів, усе ближче, і потім — гінкого бігу. За мить хтось грюкав у двері й гучним голосом кликав лікаря Кардіґена. Кент обережно підступив до вікна. Місяць зійшов, і він
