Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
Отож Никифор, митрополит київський, благав Рюрика за Романа, і Рюрик, послухавши митрополита, облишив на нього гнів, бо не хотів бачити кровопролиття. Він, порадившися з мужами своїми, сказав їм: «Якщо він уже мене благає і кається за вину свою всю, то я його прийму, і до хреста поведу, і наділок йому даю. Якщо він на сьому стоятиме, і за отця мене буде мати вправду, і добра мойого буде хотіти, то я його матиму за сина собі, як ото й раніш я його мав і добра йому хотів». І, це все обдумавши з мужами своїми, він послав до нього посла свого, сказавши йому: «Я облишаю на тебе гнів».
Хрест-енколпіон (складень). Бронза, литво. Київ. Кін. XII — поч. XIII ст.
І водив він його до хреста про все, чого сам волив, і дав йому [город] Полоний і половину області Корсунської.
Того ж року прийшла сарана в Руську землю.
Тої ж осені увійшов Рюрик у зносини зі Всеволодом [Юрійовичем], сватом своїм, і з братом своїм Давидом, [і] послали вони мужів своїх до Ярослава [Всеволодовича] і до всіх Ольговичів, сказавши йому: «Цілуй нам хреста усім з усім своїм браттям, що ви не будете домагатися отчини нашої, Києва і Смоленська, од нас, ні од наших дітей, ані од усього нашого Володимирового племені, як нас розділив предок наш Ярослав — по Дніпро. А Київ вам не надобен».
І Ольговичі-таки, порадившись і обурившись, сказали Всеволоду: «Адже ти нам призначив єси Київ, щоби нам його держати під тобою і під сватом твоїм Рюриком, і ми на тім стоїмо. Якщо ж ти нам велиш лишитися його назавжди, то ми єсмо не угри, ні ляхи, а одного діда єсмо внуки. За вашого живоття ми не домагаємося його, а от по вас — кому його бог дасть».
І настало межи ними багато суперечок і свар великих, і не владилися вони, так що Всеволод, прагнучи захистити все плем’я Володимирове, збирався на них іти тої ж зими.
Ольговичі тоді, убоявшись, послали до Всеволода мужів своїх та ігумена Діонісія, кланяючись і здаючись йому на повну волю його, і він, ймучи їм віри, зсів із коня. Ольговичі також других послів послали до Рюрика, мовлячи йому: «Брате! Нам із тобою ніколи ж не бувало лиха. Оскільки ми єсмо не докончали сеї зими переговорів із Всеволодом, і з тобою, і з братом твоїм Давидом, — а ти поблизу нас єси, — то цілуй ти з нами хреста, що тобі з нами не воювати, допоки ми із Всеволодом і з Давидом або зладимося, або не владимося».
І Рюрик, порадившися з мужами своїми, послав посла до Ярослава [Всеволодовича], стараючись помирити його із Всеволодом і з Давидом, і водив його до хреста, що йому не стати на рать до [кінця] переговорів, і сам цілував хреста на тім же йому.
І розпустив [Рюрик] дружину свою, і братів своїх, і дітей своїх, і диких половців одпустив у вежі свої, одаривши їх дарами многими, а сам поїхав у Вручий за своїми ділами.
Тої ж зими, по Феодоровій неділі[630], у вівторок, у дев’ятий час[631]потрусилася земля по всій області Київській і по Києву: церкви кам’яні і дерев’яні хиталися, і всі люди, бачачи [це], од страху не могли стояти — ті падали ниць, а інші трепетали.
І сказали ігумени блаженнії: «Се бог проявив себе, показуючи нам силу свою за гріхи наші, щоби одвернулися ми од лихої путі своєї». Інші ж говорили один одному: «Сі знамення не на добро бувають, а на погибель многим, і на кровопролиття, і на великі замішання в Руській землі». Що й збулося.
Тої ж зими преставився князь Ізяслав Ярославич менший, місяця лютого <в десятий день>, і положили тіло його у святім Феодорі близ отчого гробу.
Тої ж зими, у великий піст, Ярослав Всеволодович, князь чернігівський, порадившися з братами своїми, переступив хресне цілування, на чому він умовився був із Рюриком і хреста йому цілував, — щоб не воюватися до переговорів, допоки ото [не] з’їздять посли Всеволодові і Давидові. Отож Ярослав, не діждавши переговорів, послав двох синівців своїх, [Олега і Гліба(?)][632], до Вітебська на зятя на Давида[633]. Рюрика в Києві не було, бо поїхав він був у Вручий за своїми ділами, розпустивши братів своїх і дружину свою і йнявши віри хресному цілуванню, — і Ольговичі, не доїхавши [до] Вітебська, пустошили Смоленську волость.
«Рязанські барми». Намисто з медальйонами. Золото, самоцвіти, жемчуг, перегородчаста емаль, скань, зернь, Рязань. XII ст.
Коли ж Давид почув про обох Ольговичів, він послав супроти них Мстислава Романовича, синівця свого, і Ростислава Володимировича з військом своїм, і рязанського княжича, зятя свого, Гліба [Вододимировича] зі смольнянами.
А на другій неділі посту, у вівторок, на обідні, [оте] сталося — потрусилася земля, і того дня зустрілися обидва війська. Ольговичі тим часом вже були насторожі: нарядивши полки свої і отоптавшись у снігу, — бо був сніг великий, — вони стали супроти них. Коли ж Мстислав і дружина його побачили їх, — а поблизу був ліс, — то тут же, не виладнавши полків своїх, [а] вборзі кинувшись на них, вони помчали до них, і зітнулися з Олеговим полком, і лави Олегові
