Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

Тоді ж і Яків приїхав із Русі, провівши Верхуславу, і була радість великому князю, і його княгині [Марії], і боярам, і всім людям.

Тої ж зими, надумавши Святослав [Всеволодович] зі сватом своїм із Рюриком, послали оба чорний клобук і Романа Нездиловича воєводою на [половецькі] вежі за Дніпро. І взяли вони вежі за Дніпром, і вернулися до себе зі славою і честю великою: половці бо пішли були на Дунай, і не було їх удома у вежах своїх.

У РІК 6696 [1188]. Коли Володимир [Ярославич] княжив у Галицькій землі, то любив він пити багато, а думи не любив із мужами своїми. А взяв він [був ще раніш] у попа жону і зробив собі жоною, і родилося в неї два сини, [Василько та Володимир-Іван]. І Роман Мстиславич володимирський сватався з ним, і оддав дочку свою [Федору] за сина його за старшого [Василька]. Та ось, коли довідався Роман, що мужі галицькі недобре живуть із князем своїм, про його насильство, — тому що уподобавши де жону або чию дочку, він брав [її] насильно, — то слав Роман [послів] без опасу до мужів галицьких, підбиваючи їх на князя свого, щоб вони його вигнали із отчини його, а самого б прийняли на княжіння.

Отож мужі галицькі, прийнявши раду Романову, зібравши війська свої і присягнувшись хрестом, повстали на князя свого. Але не сміли вони його схопити, ні вбити, тому що не всі були на думі тій, бо вони боялися приятелів Володимирових, — і так надумавши, послали [послів] до князя свого: «Княже! Ми не на тебе повстали єсмо. Але ми не хочемо кланятися попаді і маємо намір її вбити. А ти — де хочеш, ту за тебе візьмемо». А се казали вони, знаючи, що він не пустить попаді, але аби їм якось прогнати його, то цим вони йому пригрозили.

Він же, убоявшись [і] взявши золота й срібла багато, і жону свою [попадю] взявши, і двох синів, поїхав з дружиною в Угри до короля [Бели]. Галичани ж Романівну Федору одняли у Володимира [і] послали по Романа. Роман тоді оддав братові Всеволоду [город] Володимир назовсім і хреста йому цілував: «Більше вже мені Володимир без надоби». І в’їхав Роман у Галич, і сів у Галичі, князюючи.

І прийшов Володимир до короля [Бели], а король узяв Володимира і з усіма своїми військами рушив до Галича. А коли почув Роман, що король за Горою[606] вже, то він побіг, не маючи змоги стати супроти нього. Отож, забравши весь добиток Володимирів, він із галичанами втік із Галича у Володимир, але тут, у Володимирі, заперся од нього брат Всеволод. І сам [Роман] пішов у Ляхи, а жону [Передславу] послав із галичанками у [город] Вручий на Пінськ. Та не було Романові і в Ляхах підмоги, [і] пішов він до Рюрика [Ростиславича], до тестя свого, в Білгород із мужами тими, котрі ото ввели були його в Галич.

Король же [Бела] в’їхав у Галич, [але] не посадив у нім Володимира, а дав увесь уряд галичанам і посадив у ньому сина свого Андрія. А Володимира він узяв із собою назад в Угри, силоміць, одняв добиток і всадив його в башту з жоною його, — король, отож, великий гріх був учинив: він хреста цілувала Володимиру, але бог ізбавив його, [Володимира], од такої біди.

Роман тим часом випросився у тестя свого у Рюрика [піти] на Галич, кажучи йому: «Ведуть мене галичани до себе на княжіння. Пусти-но зі мною сина свойого Ростислава». І Рюрик послав із ним сина свого і Славна Борисовича, воєводу. Роман тоді вперед послав воїв[607] до [города] Пліснеська, щоб вони спершу напали на Пліснеськ. Але вони, [городяни], заперлися, а угри й галичани заскочили їх, [воїв Романових], коло Пліснеська[608], — тих захопили, а другі втекли.

Роман же, це почувши, пустив шурина свого [Ростислава] додому, а сам поїхав у Ляхи до [князя] Казимира [Справедливого][609]. Із Ляхів же він прийшов до [города] Володимира, та не пустив його брат [Всеволод] у Володимир. Роман бо прийшов був на брата з ляхами, з [князем] Мешком [Старим], вуєм своїм[610], але, не вдіявши йому нічого, пішов до Рюрика, до тестя свого. Рюрик тоді дав йому [город] Торчський, а на брата його на Всеволода наслав [військо] з погрозою. І Всеволод убоявся Рюрика і одступив брату Романові [город] Володимир. Роман, отож, поїхав у Володимир, а Всеволод — у Белз.

У РІК 6697 [1189]. Прислав король [угорський Бела посла] до Святослава [Всеволодовича], так кажучи: «Брате! Пришли сина свойого до мене. Що я тобі пообіцяв, те тобі сповню, тому що я тобі хреста цілував». І Святослав, потаївшись од Рюрика, зрадів, гадаючи, що ото дадуть йому Галич, і послав сина свого Гліба до короля. Коли ж Рюрик довідася про це, він вирядив услід за ним Святослава Володимировича, приставивши до нього мужа свого, а на Святослава [Всеволодовича] став насилати [мужів своїх], так кажучи: «Як ти послав єси сина свойого