Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
Був же він князь мудрий, і красномовний, і богобійний, і поважаний в [усіх] землях, і славен військами, — бо де була йому обида, [то] сам він не ходив полками своїми, [а посилав їх з воє] водами[601]. Він бо навів лад у землі своїй і милостиню щедру роздавав, прочан люблячи і нищих годуючи. Чорноризький чин люблячи і честь [їм] воздаючи од могутності своєї, він в усьому сповняв закон божий, до церковників сам приходячи і дбаючи добре [про них].
А перед кончиною своєю, од недуги тяжкої відчувши слабість, він скликав мужів своїх і всю галицьку землю; позвав він також і духовенство все, і монастирі, і вбогих, і багатих, і простих і так говорив, плачучи, до всіх: «Отці, і браття, і синове! Осе вже одходжу я зі світу сього суєтного і йду до творця свойого. Хай согрішив я паче всіх, як ото ніхто інший согрішив, але, отці і браття, простіте і даруйте!» І так плакав він три дні перед усім духовенством і передо всіма людьми, і повелів роздавати майно своє монастирям і вбогим. І, отож, давали [його] по всьому Галичу три дні і не могли роздати.
Саркофаг Ярослава Володимировича Осмомисла. Камінь. Сучасний вигляд.
І се мовив він мужам своїм: «Я ось, однією простою своєю головою правуючи, вдержав усю Галицьку землю. А тепер я заповідаю місце своє Олегові, синові своєму меншому, а Володимиру даю Перемишль». І, урядивши їх, він привів Володимира до хреста і мужів галицьких на тім, що йому не домагатися од брата [города] Галича, — бо Олег був Настасьчич і був йому милий, а Володимир не сповняв волі його, і через те він не дав йому Галича.
По смерті ж Ярославовій був заколот великий в Галицькій землі, бо галицькі мужі, надумавши з Володимиром [і] переступивши хресне цілування, вигнали Олега з Галича. І втік Олег звідти в [город] Вручий до Рюрика [Ростиславича], а Володимир сів у Галичі на столі діда свойого і отця свойого.
Тої ж осені родився Рюрикові син, і нарекли його у святім хрещенні ім’ям Дмитрій, а по-мирському — Володимир.
Того ж року, з Великодня, послав князь Рюрик князя Гліба [Юрійовича], шурина свого, з жоною, тисяцького Славна [Борисовича] з жоною, [боярина] Чюрину з жоною [та] інших многих, бояр із жонами до Юрійовича до великого Всеволода в Суздаль по Верхуславу за Ростислава, [сина свого]. І на Борисів день [24.VIІ 1188[602]] оддав Верхуславу, дочку свою, великий князь Всеволод. І дав він за нею многе-множество, без числа, золота і срібла, а сватів обдарував великими дарами і з великою честю одпустив, їхав же він за милою своєю дочкою до трьох стоянок, і тужив за нею отець і мати, тому що вона була мила їм обом і молода, маючи вісім літ.
І так, многі дари давши, одпустив він її в Русь з великою любов’ю за князя Ростислава, а з нею послав сестрича свого Якова [Ольговича?][603]з жоною та інших, бояр із жонами.
Привели ж її в Білгород на день [святої] Єфросинії, а назавтра, [на Іоанна] Богослова, і звінчана вона у дерев’яній церкві святих Апостолів блаженним єпископом Максимом. І справив Рюрик Ростиславу вельми велике весілля, якого ото не бувало в Русі, і було на весіллі князів багато, — понад двадцять князів. Невістці ж своїй він дав многі дари і город Брягинь, а Якова[604], свата, з боярами одпустив до Всеволода в Суздаль з великою честю і дарами многими одаривши.
Тої ж неділі оддав Рюрик дочку свою Ярославу за Ігоревича за Святослава[605] в Новгород-Сіверський.
Тоді ж прийшов Володимир [Ігоревич] із Половців з Кончаківною. І справив Ігор [Святославич] весілля синові своєму, і звінчав його і [її, Свободу], з дитям [Ізяславом].
Тої ж осені родився син у великого князя Всеволода [Юрійовича] в Суздалі, у Філіппів піст, місяця листопада у двадцять і шостий день, на освячення церкви мученика Георгія [Побідоносця в городі Юр’єві], і звелів отець його Всеволод єпископу Луці наректи його ім’ям Юрій, дідовим ім’ям. І була радість велика в Суздальській землі в усій, і великий пир учинив Всеволод.
