Нічний подорожній - Ярослав Гжендович

дивлюся.

Пригадується післявоєнна Африка.

Мене до цього приготували. До публічних страт, до виду невільників, до різних речей. І я знаю, що нічого не зміню.

Мені нема чого запропонувати їм у відповідь. Щоб самі штовхали свої плуги? Винайти їм трактор?

Тож цікавлять мене виключно обличчя. Я шукаю.

Людських очей, ротів, у яких зубів удвічі менше, але вони вдвічі ширші, округлих кінчиків вух. Волосся, яке закінчується над потилицею, а не тягнеться між лопатками, немов кінська грива.

Я шукаю людей.

Десятки разів бачу когось, хто згорнувся в клубок і дивиться в землю, й обережно піднімаю їм голову. Довгасті обличчя, вологі очі, як овальні краплі смоли, вузькі, ніби плавці, носи і дрібні, схожі на зерна рису, білі зуби.

Нічого.

Зате зустрічаю Людей Змія. Мабуть, цілі екіпажі тих кораблів, які припливли вночі. Не бачу, щоб вони когось купували. Однак крутяться серед наметів і заглядають рабам в обличчя, наче когось шукають.

Так само, як і я.

Це мені не подобається.

Але я не знаходжу моїх загубленців чи жодного їхнього сліду. Ніхто не реагує на крики англійською, ніхто нічого не знає.

Як камінь у воду.

Післязавтра ми відпливаємо. Тож я ходжу серед прилавків і шукаю щось, що може замінити мені каву, чай і тютюн. Нюхаю якесь насіння, великі овальні горіхи, схожі на перерослий мигдаль, різноманітні трави. Показую купцям люльку і пояснюю, для чого саме вона потрібна. Зрештою отримую мішечок якогось підозрілого листя. Купую заради експерименту — як і горіхи, бо в них чудовий освіжаючий запах. Отримую також спресовані липкі й дуже солодкі фрукти, які замінять мені мед, який саме закінчується. Купую також новий плащ і штани, новий казанок. Відновлюю припаси, але ніде не знаходжу предметів із написом «Made in Taiwan». Жодних земних артефактів.

На борт сходять куплені екіпажем невільники. Понад п’ятдесят осіб. Переважно це досить молоді чоловіки у віці рекрутів. Мені вони здаються дітьми. Житимуть у трюмі між палубами і обслуговуватимуть вузькі, майже чотириметрові весла, що опускаються через клюзи в бортах.

Моряки знімають із них кайдани, я сприймаю це з полегшенням.

Один із моряків, на ім’я Етіль Крилатий Щит, купує стадо корів і сходить із корабля. Він залишиться в місті, збирається гнати стадо додому сушею.

Вештаючись між будинками і прилавками, я натикаюся на майстерню різьбяра по каменю, який робить пам’ятні надгробні плити. Це шматок скелі, що складається з шарів світлого і темного каменю. Чоловік відбиває шматок скелі, залишаючи світлу пласку поверхню, на якій вирізає різні картинки, що представляють сценки з життя мерця, прикрашає їх візерунками і вирізає написи:

Вунліф Носій Вовка.  Подолав трьох амітраїв зламаним веслом.  Умів розбити серце найжорсткішого воїна піснею. Оплакуйте його.

Знаки пробивають світлий шар і доходять до темного мінералу під низом, тож вони дуже виразні. У майстерні весь час чути гуркіт долота і молотків. Кораблі повертаються, у різьбяра повно роботи. Я купую собі два великих шматка плити і копаюся в багаттях, вишукуючи відповідні шматки вугілля. Коли роблю ескіз, навколо мене збирається невелика юрба. Діти заглядають мені через плече, роззяви сміються і дають добрі поради.

У різьбяра більше замовлень, ніж часу, тож мені доводиться переконати його цілим золотим ґвіхтом. Тоді він кидає все, і я для нього — клієнт року. Він навіть перестає допомагати мені порадами і навіть погоджується на те, що плити мають стояти біля дороги, а не над урвищем.

Зразок нескладний, тому це не забирає в нього багато часу. Дві плити. Одна з виразним написом англійською:

Для вцілілих зі станції Мідґаард II. Я прибув для порятунку. Запитайте Ульфа Нічного Подорожнього. Я прямую до Земель Змія через Землі Вогню. Там теж можна залишити інформацію або почекати в садибі стирсмана на ім’я Атлейф Кремінний Кінь. Вуко Драккайнен

Напис на другий плиті виконаний рунами Узбережжя і повідомляє, що певний Ульф Ніт’їсефні заплатить сріблом за звістки про четвірку Діючих із риб’ячими очима, які… і так далі. Над цим вибито чотири обличчя, які я накидав на плиті, користуючись цифралом, щоб висвітлювати собі їхні образи на заплющених повіках. Картинки були спрощені і стилізовані так, щоб спочатку намалювати їх вугіллям на плиті, а потім вирізати на камені, але я зберіг характерні риси. Якщо мої загубленці побачать їх і повернуться на Землю, то притягнуть мене за це до суду.

Я стояв у каменяра над душею, поки той різьбив очі. Попередив: якщо він зробить цим демонам нормальні очі, вони почнуть бачити і точно прикличуть холодний туман.

Він вибивав і ні про що не питав.

Якщо ти