Місто кісток - Кассандра Клер

– Саймон!

Сидячи навпочіпки біля неї, він здивовано кліпав, неначе сам у це не вірив. Одяг Саймона порвався і був заплямлений, а ще він загубив окуляри. Але більше він, здається, не постраждав. Без окулярів Саймон виглядав молодшим, беззахисним і трохи приголомшеним.

Він простягнув руку до її обличчя, проте відсахнувся.

– Ай! – скрикнула Клері.

– Ти в порядку? Чудово виглядаєш! – зробив комплімент Саймон, підсміюючись. – Ніколи не бачив такої краси…

– Це тому, що ти без окулярів, – мляво відгукнулася Клері.

Однак дотепної відповіді на свою репліку вона так і не почула. Замість цього Саймон міцно обійняв її. Від нього пахло кров’ю, потом і брудом, а його серце шалено калатало. Він боляче стиснув її, але Клері відчула величезне полегшення від того, що він живий і з ним усе гаразд.

– Клері… – вимовив він хрипко. – Я думав… я думав, ти…

– Що я покину тебе? Ніколи в світі!

Клері теж обняла Саймона. Він був таким рідним, починаючи від запраної футболки і закінчуючи гострими ключицями, які впиралися їй в підборіддя! Саймон знову вимовив її ім’я, і Клері ласкаво погладила його по спині. Випадково підвівши очі, вона помітила, що Джейс відвернувся, неначе сонце засліпило йому очі.

Годж лютував. Він стояв у вестибюлі, позаду визирали Ізабель та Алек. Коли Клері з Саймоном і Джейсом, вимащені кров’ю і брудом, завалилися до Інституту, він негайно прочитав їм лекцію, якою пишалася б мама Клері. Годж не забув нагадати, що вони збрехали йому про свій похід, і наголосив, що ніколи більше не довірятиме Джейсові. Потім було ще кілька барвистих фраз про порушення закону, виключення з Конклаву та про зганьблення славного і древнього роду Вейлендів. На завершення Годж зміряв Джейса крижаним поглядом.

– Своєю впертістю ти наразив людей на небезпеку! І не смій після цього знизувати плечима!

– Ну, воно само так вийшло, – виправдовувався Джейс. – І я не знизую плечем – воно в мене вибите.

– На жаль, фізичним болем тебе не налякаєш, – розгнівався Годж. – Наступні кілька днів ти проведеш у лазареті, а Ізабель з Алеком задовільнятимуть усі твої прохання. Тобі це точно сподобається!

Виявилося, що Годж майже мав рацію: Джейса з Саймоном справді відправили в лазарет, однак, коли Клері, привівши себе до ладу, провідала їх за кілька годин, там метушилася лише Ізабель. Годжу вдалося вилікувати розпухлу руку Клері, а за двадцять хвилин у душі вона майже змила з себе сліди приземлення на асфальт. Та біль не минув.

Алек, похмурий як хмара, сидів на підвіконні, і коли Клері увійшла, він розчаровано простогнав:

– А-а-а… це ти.

Дівчина проігнорувала його.

– Годж зараз прийде. Він дуже сподівається, що до його приходу у вас іще жеврітиме життя, – звернулася вона до Саймона і Джейса. – Чи щось таке.

– Краще б йому поквапитися, – огризнувся Джейс. У брудному одязі він сидів на ліжку, відкинувшись на білосніжні подушки.

– Що? Болить? – запитала Клері.

– Ні, у мене високий больовий поріг. Та не в цьому справа. Просто мені тут нудно. – Джейс покосився на неї. – До речі, ти пам’ятаєш, що обіцяла в готелі? Якщо ми виживемо, одягнешся медсестрою і будеш терти мені спину у ванній!

– Думаю, ти чогось не дочув. Це тобі Саймон обіцяв, – відказала Клері.

Джейс мимоволі подивився на Саймона – той широко усміхався.

– Щойно я оклигаю, любий!

– Все-таки слід було тебе залишити пацюком, – пробурмотів Джейс.

Клері розреготалася і підійшла до Саймона, якому однозначно не подобалося лежати під ковдрами та ще й на купі подушок. Вона сіла на край його ліжка.

– Ти як?

– Наче мені зробили масаж терткою для сиру. – Кривлячись від болю, Саймон зігнув коліна. – Я зламав кістку в ступні. Вона так розпухла, що Ізабель довелося навіть зрізати взуття.

– Я дуже рада, що вона про тебе піклується. – У голосі Клері вчувся легенький сарказм.

Не зводячи очей з Клері, Саймон нахилився вперед:

– Нам треба поговорити.

Дівчина погодилась з якоюсь неохотою:

– Я буду в себе. Після того як Годж тебе підлікує, приходь.

– Гаразд.

На подив Клері, Саймон поцілував її в щоку. Це був