Місто кісток - Кассандра Клер

– Дивно те, – Саймон неуважно накручував її локон на палець, – що саме перед тим, як випити коктейль, я жартував з Ізабель про вампірів. Намагався розсмішити її. Наприклад, чим можна накачати єврейських вампірів? Срібними зірками Давида? Ліверним паштетом? Чеками на вісімнадцять доларів?

Клері розсміялась.

Саймон виглядав задоволено:

– А Ізабель навіть не всміхнулася.

Клері могла б багато чого сказати, але вирішила промовчати про це.

– У неї дещо інше почуття гумору.

Саймон скоса глянув на Клері з-під напівопущених вій:

– Цікаво, вона спить з Джейсом?

Клері здивовано закашлялась і витріщилася на Саймона:

– Ні. Вони ж майже родичі. Не думаю… – додала вона.

Саймон знизав плечима:

– Та мені байдуже.

– Байдуже?!

– Так, байдуже! – Саймон трохи відсунувся. – Спочатку я подумав, що Ізабель… ну, прикольна, чи що. Цікава. Інша. А на вечірці зрозумів, що вона просто несповна розуму.

Клері недовірливо примружилася:

– То вона попросила тебе випити синій коктейль?

Він похитав головою.

– Ні, я сам… Коли я побачив, що ти йдеш із Джейсом і Алеком… як би це пояснити… Ти змінилася, ти стала іншою. І у твоєму новому світі для мене місця немає. Я хотів зробити що-небудь таке, щоб теж стати частиною цього. Поруч проходив маленький зелений хлопець з напоями на таці…

– Ти дурень! – застогнала Клері.

– Я ніколи не стверджував, що це не так.

– Гаразд, вибач. Ну і як? Було жахливо?

– Бути пацюком? Ні. Спершу я не розібрався: дивлюся – навколо самі ноги. Ну, думаю, певно випив зменшувальне зілля. Але чомусь постійно тягнуло пожувати обгортки від жуйок.

Клері розсміялася:

– Ні, я про готель вампірів. Там було страшно?

Щось промайнуло в очах Саймона. Він відвів погляд:

– Чесно кажучи, я не дуже пам’ятаю те, що сталося після вечірки аж до приземлення на парковці.

– Напевно, це на краще.

Саймон хотів щось відповісти, але позіхнув на півслові. У кімнаті поступово стемніло. Відсунувшись від Саймона, Клері вибралася з ліжка та відхилила гардини. Місто заливали багряні промені сонця, що заходило. За п’ятдесят кварталів, як розпечений металевий прут, світився сріблястий дах хмарочоса Крайслер-білдінг.

– Сонце сідає. Непогано б повечеряти.

Відповіді не було. Саймон міцно спав, підклавши руки під голову та широко розкинувши ноги. Клері зітхнула, зняла з нього окуляри і поклала їх на нічний столик. Саймон постійно засинав в окулярах, а потім прокидався від звуку тріснутих скелець.

«Ну і де я маю тепер спати?» – Клері без проблем заснула б поряд із Саймоном, якби там було місце, але хлопець зайняв усе ліжко. Вона подумувала розбудити його, але хлопець так солодко спав. До того ж Клері не почувалася сонною. Вона якраз витягала з-під подушки етюдник, коли у двері постукали.

Босоніж вона перетнула кімнату і тихо відчинила двері. На порозі стояв Джейс. Свіжий, у джинсах і сірій сорочці, з золотавим німбом вимитого волосся. Синці на його обличчі з багряних перетворилися на блідо-сірі. Він тримав руки за спиною.

– Ти спала? – поцікавився він без тіні каяття.

– Ні. – Клері ступила в коридор, причинивши за собою двері. – Чому ти так вирішив?

Джейс оглянув її світло-блакитну піжаму, що складалася з майки та шортиків.

– Так просто.

– Я майже цілий день пролежала в ліжку. – Фактично, це була правда, як і те, що, побачивши Джейса, рівень її нервового збудження сягнув найвищої межі, але дівчина не збиралася ділитися такою інформацією. – А ти хіба не виснажений?

Він похитав головою:

– Мисливці на демонів практично як поштова служба – ніколи не сплять. «Ні дощ, ні сніг, ні спека, ні нічна темрява не затримають їх…».

– Якщо тебе затримає нічна темрява – у тебе будуть великі неприємності, – вставила Клері.

Джейс усміхнувся. На відміну від волосся, його зуби були небездоганні: краєчок верхнього різця був ледь надщерблений.

Вона обняла себе руками: у коридорі було холоднувато, і її руки вкрилися гусячою шкірою.

– Ти що тут робиш?

– «Тут», тобто біля дверей твоєї спальні чи в глибоко філософському сенсі – для чого ми