Місто кісток - Кассандра Клер

– Мабуть, так вони заходять і виходять, – сказав Джейс, озираючись на двері. Тепер у тьмяному світлі Клері добре бачила дрібні, немов порізи, зморшки навколо очей. На його одязі чорніла кров, здебільшого Рафаелева. – Вони прилітають сюди. А нам це точно не допоможе.

– Там може бути пожежна драбина, – припустила Клері. Разом вони обережно попрямували до краю даху. Клері ніколи не любила висоти, і, глянувши з десятиповерхового будинку вниз, вона відчула, як стисся її шлунок. Так само лякав і вигляд пожежної драбини – це був покручений, непридатний для використання шматок металу, що звисав з кам’яного фасаду готелю. – Або не може.

Клері оглянулася на двері, з яких вони вийшли. Вони були в центрі даху, тремтіли від ударів і, здавалося, от-от піддадуться. Хтось навіжено крутив ручку.

Джейс протер очі. Повітря було задушливим і важким, як свинець. Клері бачила, що шиєю Джейса стікає піт. Вона прагнула дощу, котрий проколов би цю задуху, як повітряну кульку.

А Джейс бурмотав собі під ніс:

– Думай, Вейленде, думай.

Раптом Клері щось спало на думку. В неї перед очима замиготіла руна: два трикутники вершинами донизу, об’єднані однією лінією – руна, неначе пара крил.

– Ось воно! – видихнув Джейс, опускаючи руки. На якусь хвилю Клері здалося, що він прочитав її думки. Його щоки палали, а бурштинові очі сяяли. – Я не можу повірити, що не додумався до цього раніше. – Він кинувся у віддалений кінець даху, потім зупинився і подивився на Клері. Дівчина і далі приголомшено стояла, в її голові ще роїлися думки про руни.

– Ну давай, Клері.

Вона пішла за ним, виганяючи думки з голови. Джейс підійшов до брезенту і почав смикати за край. Відкинувши його, вони побачили не сміття, а виблискучий хром, вичинену шкіру та полиски фарби.

– Мотоцикли?

Джейс підійшов до найближчого, величезного темно-червоного «харлі», на баку й крилах якого було намальоване золотисте полум’я. Він закинув ногу і подивився через плече на Клері:

– Сідай!

Клері витріщилася на Джейса:

– Жартуєш? Ти навіть не вмієш їздити на цій штуковині. Чи, може, в тебе є ключі?

– Тут не треба ніяких ключів, – терпляче пояснив Джейс. – Він працює на демонічній енергії. А тепер залазь сюди. Чи, може, хочеш керувати сама?

Клері мовчки сіла на мотоцикл. А десь у її голові тоненький голосок верещав, що це погана ідея.

– Добре, – сказав Джейс. – Тепер обійми мене.

Вона обійняла і, коли він нахилився уперед й увіткнув стило в гніздо запалювання, відчула тверді м’язи його живота. На її подив, мотоцикл ожив. А в кишені голосно запищав Саймон.

– Все гаразд, – намагалася заспокоїти пацючка Клері.

– Джейсе! – зарепетувала вона, перекрикуючи шум двигуна. – Що ти робиш?

Він крикнув у відповідь щось на кшталт: «Тягну дросель!»

Клері кліпнула.

– То поквапся! Двері…

Тієї миті двері з гуркотом злетіли з петель. Вовки кинулися на дах і мчали просто на них. А згори летіли вампіри, наповнюючи ніч хижими криками, шипінням і вереском. Мотоцикл різко понісся вперед, а від прискорення шлунок Клері опинився десь біля хребта. Вона інстинктивно вхопилася за пояс Джейса, а мотоцикл заносило по шиферу, розкидаючи вовків, які, завиваючи, гналися за ними. Вона чула, як Джейс щось кричав, але його слова губилися в шумі коліс, вітру і двигуна. Край даху наближався надзвичайно швидко. Клері хотіла зажмуритися, але щось не давало їй це зробити. Мотоцикл промчав через парапет і каменем упав з десятого поверху.

Може, Клері й кричала, та вона цього не пам’ятала. Це було схоже на першу поїздку на американських гірках, коли починається різкий спуск, і ти відчуваєш, як мчиш крізь простір, не можеш дати ради своїм рукам, а шлунок опиняється десь коло вух. Коли мотоцикл вирівнявся, вона майже не здивувалася. Замість того щоб падати вниз, вони тепер мчали до вкритого діамантами неба.

Клері озирнулася і побачила зграю вампірів, що стояли на даху готелю, оточені вовками. Вона відвела погляд: скоро вона забуде готель, як страшний сон.

Джейс голосно кричав від захоплення і полегшення. Клері нахилилася вперед, міцно його обійнявши.

– Мама завжди казала: якщо я кататимуся на мотоциклі з хлопцем, то вона мене вб’є.

Клері не чула Джейсового сміху, але відчула тремтіння його тіла:

– Вона б такого не сказала, якби знала мене, – впевнено відповів Джейс. – Я чудовий водій.

Раптом Клері дещо згадала:

– Ти ж казав, що тільки деякі з вампірячих мотоциклів можуть літати.

Джейс спритно пролетів навколо світлофора саме тієї миті, коли він змінював світло з червоного на зелений. Внизу Клері чула сигнали автомобілів, сирени швидкої допомоги, пхикання автобусів, але боялася туди дивитися.

– Тільки