💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
від імені всього нашого народу.

«Вона дивиться на мене»,— усвідомив Бран. Треба було щось відповідати.

— Мій брат Роб воює на півдні,— мовив він,— але ви, якщо волієте, можете проказати обітницю переді мною.

— Вічнозиму обіцяє Сіроводдя служити вірою і правдою,— разом заговорили дівчина та хлопець.— Наші душі, домівки і долі вручаємо вам, мілорде. Наші мечі, списи та стріли до ваших послуг. Згляньтеся на слабких, допоможіть безпомічним, будьте справедливі до всіх — і ми ніколи вас не зрадимо.

— Присягаюся землею і водою,— сказав хлопець у зеленому.

— Присягаюся бронзою і залізом,— мовила його сестра.

— Присягаємося льодом і полум’ям,— закінчили вони разом.

Бран підшукував слова. Може, йому теж слід дати якусь обітницю у відповідь? Таких присяг його не вчили.

— Хай короткими будуть ваші зими і щедрими — літа,— сказав він. Ця фраза ніколи не завадить.— Підведіться. Я — Брандон Старк.

Дівчина, Міра, зіп’ялася на ноги й допомогла встати братові. Весь цей час хлопець не відривав од Брана очей.

— Ми привезли вам дари з риби, ропух і розмаю.

— Дякую,— мовив Бран, міркуючи, чи не доведеться з увічливості з’їсти ропуху.— Пригостіться медом і м’ясом Вічнозиму.

Він силкувався пригадати все, що знав про краножан, які замешкали серед боліт Перешийку й рідко коли полишали свої мочарі. Народ це був небагатий, який переважно рибалив і ловив жаб і жив у хатках з лози й очерету, збудованих на плавучих острівцях, що ховаються в болотяній глушині. Подейкували, що люди це боягузливі, вони б’ються отруйною зброєю і радше сховаються від ворога, ніж відкрито зустрінуться в бою. Однак Гауленд Рід був найстійкішим батьковим товаришем у війні за корону для короля Роберта, коли Бран ще й не народився.

Хлопчик, Джоджен, сівши на своє місце, з цікавістю роздивлявся залу.

— А де деривовки?

— У богопралісі,— озвався Рикон.— Кошлай був нечемний.

— Брат хотів би їх побачити.

Тут голосно заговорив Малий Волдер.

— Тільки хай стережеться, щоб вони його не побачили, бо ще відкусять шмат.

— Якщо там буду я, нічого вони не відкусять,— мовив Бран, якого потішило, що гості хотіли побачити деривовків.— Літо точно не вкусить, а Кошлая я потримаю.

Його цікавили ці мокляки. Він не пригадував, щоб колись кого з них бачив. У минулі роки батько часто посилав листи лорду Сіроводдя, але ніхто з краножан ще не приїздив у Вічнозим. Брану хотілося б з ними трохи поговорити, але у великій залі було так гамірно, що чути лише того, хто сидить поруч.

А поруч з Браном сидів сер Родрик.

— А вони і справді їдять жаб? — запитав Бран у старого лицаря.

— Ага,— підтвердив сер Родрик.— Жаб, і рибу, і ящірколевів, і різну птицю.

«Напевно, в них немає ні овець, ні великої рогатої худоби»,— подумав Бран. І звелів подавальникам принести їм баранячі відбивні та шматок тура, а ще наповнити їм хлібні миски ячмінним супом з яловичиною. Здається, їм це сподобалося. Дівчина піймала Бранів погляд і всміхнулася. Спаленівши, Бран відвів очі.

Згодом, потому як подали солодощі й запили їх відрами літнього вина, столи прибрали й відсунули до стін, щоб звільнити місце для танців. Музики заграли швидше, до них долучилися барабанщики, і Готер Амбер виніс велетенську вигнуту сурму в срібній оправі. Коли співець доспівав «Скінчилася ніч» до того місця, де нічна варта виїздить навперейми Чужим у Битві за світанок, Амбер так дмухнув у сурму, що всі собаки забрехали.

Двійко з гловерівських челядників завели на волинці й на лірі нескінченну пронизливу пісню. Морс Амбер першим скочив на ноги. Схопивши за руку подавальницю, яка проходила повз, він вибив у неї з руки карафу вина, й та розлетілася на підлозі на друзки. Серед очерету, кісток і крихт хліба, якими всіяна була кам’яна долівка, він зачав крутити, вертіти й підкидати дівчину в повітря. Вона пищала від сміху й червоніла, коли спідниці, кружляючи, задиралися.

Скоро до них приєдналися інші. Годор танцював сам з собою, а лорд Вайман запросив собі до пари маленьку Бет Кассель. Попри свої розміри, рухався він граційно. Коли ж він утомився, дитину до танцю повів Клей Сервин. Сер Родрик підійшов до леді Горнвуд, але вона, вибачившись, вийшла з зали. Бран деякий час спостерігав за танцюристами, щоб не здатися неввічливим, а тоді покликав Годора. Йому було гаряче, він утомився, розчервонівся од вина, а дивлячись на танці, зажурився. Ось іще одне, чого йому ніколи не робити.

— Я вже піду.

— Годор,— гаркнув Годор, стаючи навколішки. Мейстер Лувін з Патлачем підняли хлопчика в кошик. Мешканці Вічнозиму спостерігали це видовище з півсотні разів, а от для гостей, безперечно, бачити це було дивно, і дехто з них виявляв цікавості більше, ніж увічливості. Бран відчував на собі чужі погляди.

Вийшли з чорного ходу, щоб не перетинати всю залу, і Бран прихилив голову, коли вони з Годором виходили з лордівських дверей. У тьмяно освітленому коридорі, що вів з великої зали, вони наскочили на стайничого Джозета, який теж, так би мовити, їхав верхи. Він притиснув до стіни не знайому Бранові жінку, задерши їй спідниці до пояса. Вона хихотіла — поки Годор не зупинився подивитися. Тоді вона зойкнула.

— Лиши їх, Годоре,— довелося сказати Брану.— Віднеси мене в спальню.

Піднявшись виткими сходами у вежу, Годор став навколішки біля одної з залізних скоб, які Мікен умонтував у стіни. Бран користувався ними, щоб залізти в ліжко, тож Годор стягнув з нього чоботи та бриджі.

— Повертайся на бенкет, але не заважай Джозету з тою жінкою,— мовив Бран.

— Годор,— озвався Годор, киваючи.

Коли Бран задмухав свічку біля ліжка, його м’яким і звичним покривалом огорнула темрява. Крізь віконниці пробивалася ледь чутна музика.

Зненацька Бранові пригадалося те, що батько сказав йому, як він ще був маленький. Бран тоді запитав лорда Едарда, чи королівська варта — і справді найкращі лицарі в Сімох Королівствах. «Уже ні,— відповів той,— та колись вони були дивовижні — справжній взірець для світу».

«А був серед них найкращий?»

«Найкращий лицар, що траплявся мені в житті, то сер Артур Дейн, який бився мечем, названим Світанок і викуваним у серці впалої зірки. Його кликали Ранковим Мечем; він мало не вбив мене — якби не Гауленд Рід». Батько зажурився й більше нічого не схотів розповідати. Шкода, що Бран не запитав тоді, що ж батько мав на увазі.

Засинаючи, він марив про

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: