Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— Білі ворота, сер. Звичайні білі ворота з п’яти вертикальних штаб, скріплених поперечиною. Але та поперечина з одного боку обламана. Я певна, що впізнаю їх, коли побачу.
— Вловлюєте суть, Дімбле? Цілком можливо, що той тунель виходить назовні поза межами придбаної інститутом ділянки.
— Ви хочете сказати, — мовив Дімбл, — що ми можемо потрапити під Бреґдон, не заходячи у сам ліс?
— Власне. Але це ще не все.
Доктор, не зводячи з Ренсома очей, з апетитом наминав свою вечерю.
— Складається враження, — вів далі той, — що ми майже запізнилися. Він уже прокинувся.
Дімбл нараз перестав жувати.
— Джейн бачила склеп порожнім, — пояснив Ренсом.
— Ви хочете сказати, що вороги таки його знайшли?
— Ні, здається, до цього ще не дійшло. Ніхто зі сторони до склепу наче не входив. Все виглядає так, ніби він прокинувся сам.
— Господи Боже! — прошепотів Дімбл.
— Ти їж, їж, любий, — спробувала заспокоїти його дружина.
— Але що це означає? — запитав він, погладивши її по руці.
— Як на мене, це свідчить про те, що все це було заплановано ще у давні-прадавні часи, — відказав Ренсом. — Очевидно, він вийшов із часу в якийсь позачасовий простір, і мав повернутися звідти саме тепер, у ці дні.
— Така собі пекельна машинка у вигляді людини, — докинув МакФі, — і саме тому…
— Ви нікуди не підете, МакФі, — не дав йому договорити Ренсом.
— Отже, всередині його вже немає? — поцікавився Дімбл.
— Мабуть, зараз уже немає, — підтвердив Ренсом. — Джейн, будьте ласкаві, розкажіть докторові, що ви бачили.
— То було те саме місце — темне, з кам’яними стінами, схоже на підземелля, — почала Джейн. — Я відразу його впізнала. Там стояв той же кам’яний стіл, тільки на ньому вже нікого не було. Поза тим, цього разу я не відчувала вже такого холоду. А потім мені наснився тунель… він плавно піднімався від того підземелля вгору. В тунелі був якийсь чоловік. Звісно, я його не бачила, бо там було темно, хоч в око стрель. Спершу я подумала, що то якась тварина, та потім виявилося, що то чоловік — великий і дужий; важко дихаючи, він просувався вперед тунелем. Що вище ми з ним піднімалися, то холодніше ставало: мабуть, туди проникало повітря ззовні. Врешті-решт тунель закінчився великою купою каміння, і той чоловік саме заходився, відтягуючи один по одному камені, розбирати ту купу, коли картинка в мене перед очима змінилася, і я опинилася надворі, під дощем. Саме тоді я й побачила ті білі ворота.
— Як бачите, виглядає на те, що вони — принаймні, на ту мить, — ще його не запопали, — мовив Ренсом. — Отже, маємо шанс їх випередити — і це наш єдиний шанс. Мусимо знайти його раніше за них.
— Всім відомо, що ґрунт у Бреґдоні дуже болотистий, — вставив МакФі, — і ще велике питання, чи може десь під лісом бути печера, достатньо суха, щоб тіло пролежало там усі ці століття. Це на той випадок, якщо когось тут ще цікавить вірогідність…
— В тому-то й річ, — погодився Ренсом. — Склеп, швидше за все, знаходиться десь під тим каменистим узвишшям, яке піднімається у південній частині лісу до Ітонської дороги. Десь там жив колись старий канонік Сторі. Тож насамперед Джейнині білі ворота треба пошукати там. Думаю, вони мали б виходити просто на ту дорогу… або й на іншу, онде на мапі її позначено жовтим, бачите, біля напису «Кюр-Гарді».
— Ми можемо бути там за півгодини, — сказав Дімбл; його долоня ще лежала на руці дружини. Всіх охоплювало дедалі сильніше збудження — так буває в останні хвилини перед вирішальною битвою.
— А обов’язково їхати вже? — збентежено спитала пані Дімбл.
— Боюсь, що так, Маргарет, — відповів Ренсом. — Зараз має значення кожна хвилина. Якщо вороги знайдуть його першими — тоді кінець, ми програли, і ніщо вже нам не допоможе. Цілком можливо, що саме в цьому й полягає весь їхній задум.
— Так, звісно, я все розумію. Вибачте… — прошепотіла пані Дімбл.
— Отже, який у нас план дій? — поцікавився її чоловік. Він вже відставив убік тарілку і заходився набивати люльку.
— Насамперед — з’ясувати, чи вийшов він назовні, — мовив Ренсом. — Не надто ймовірно, щоб усі ці століття вхід до того підземного ходу закривала тільки купа каміння. І навіть якщо це так, то тепер, коли спливло стільки часу, розібрати ті камені — справа зовсім не проста. Це може зайняти у нього кілька годин.
— Вам знадобляться принаймні двоє міцних чоловіків з кайлами… — почав було ольстерець, та Ренсом перебив його:
— Вгамуйтеся, МакФі. Ви нікуди не підете. Отже, Дімбле, якщо вихід з підземного ходу ще не відкрито, вам доведеться там зачекати, але пам’ятайте, йому, можливо, підвладні сили, про які ми не маємо жодного уявлення. Якщо ж він уже вийшов назовні, мусите шукати сліди. Слава Богу, надворі сьогодні вогко, тож, сподіваймось, вам вдасться його вистежити.
— Якщо Джейн їде, — озвалася Каміла, — то, може, варто поїхати й мені? В мене більше досвіду у таких справах…
— Джейн їде тому, що має впізнати ті ворота, — відказав Ренсом, — а вам, боюсь, доведеться все ж залишитися тут.
