Граф Дракула - Брем Стокер

Брем Стокер

ГРАФ ДРАКУЛА

©

  http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Ілюстрації Ю. Чурсин

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Щоденник Джонатана Харкера

(записано стенографічно)

3 травня.

иїхав із Мюнхена 1 травня о 8 годині 35 хвилин вечора і прибув до Відня рано вранці наступного дня; повинен був приїхати о 6 годині 46 хвилин, але потяг спізнився на годину. Будапешт, здається, дивовижно красиве місто; принаймні таке враження справило на мене те, що я мигцем бачив з вікна вагона і під час невеликої прогулянки вулицями. Я боявся віддалятися від вокзалу. У мене було таке відчуття, неначе ми покинули захід і опинилися на сході, а найзахідніший з прекрасних мостів через Дунай, який сягає тут величезної ширини і глибини, нагадав мені про те, що ми знаходимося недалеко від Туреччини. Виїхали ми своєчасно і прибули в Клаузенберг після півночі. Я зупинився на ніч у готелі «Руаяль». На обід чи, точніше, на вечерю подали курча, приготоване якимось оригінальним способом з червоним перцем — прекрасна вишукана страва, але занадто викликає спрагу. (Примітка: треба взяти рецепт для Міни.) Я дійшов висновку, що якими б мізерними не були мої знання з німецької мови, все ж таки вони прислужилися мені. Далебі, не знаю, як би я обійшовся без них. Під час мого останнього перебування в Лондоні я скористався вільним часом, щоб відвідати Британський музей, де рився в книгах і атласах книжкового відділу Трансільванії; мені здавалося, що згодом, при моїх зносинах з магнатами цієї країни, будь-які дрібниці можуть стати в пригоді. Я з'ясував, що край, який цікавив мене, лежить на крайньому сході країни, якраз на межі трьох областей: Трансільванії, Молдавії та Буковини, посеред Карпатських гір; я переконався, що це одна з найдикіших і маловідомих частин Європи, і жодні географічні карти та інші джерела не могли мені допомогти визначити місце розташування «Замку Дракули», оскільки досі немає докладної географічної карти цього району. Але все-таки мені вдалося дізнатися, що поштове місто Бистриць, згадане графом Дракулою, існує насправді. Тут я зроблю деякі примітки, аби згодом, коли переповідатиму Міні про свою подорож і перебування в цих краях, відновити в пам'яті все бачене мною. Трансільванія населена чотирма різними народностями: саксонцями — на півночі, волохами — на півдні, угорцями — на заході й секлерами — на сході й північному сході. Я знаходжуся серед останніх. Вони стверджують, що походять від Аттили і гунів. Можливо, що так воно й є, оскільки в XI столітті, коли угорці завоювали країну, вона була заселена гунами.

Я десь вичитав, що в надрах Карпатських гір зародилися забобонні перекази й легенди всього світу, неначе в них знаходиться центр круговерті фантазії; якщо справді це так, то моє перебування тут обіцяє бути цікавим.

(Примітка: треба запитати про це у графа.)

Я погано спав, хоча ліжко моє було досить зручне; мені снилися якісь страшні сни. Якийсь собака цілу ніч завивав під моїм вікном, що, можливо, і вплинуло на ці сни, а можливо, «паприка» винна: хоч я й випив карафу води, все ж таки не міг угамувати спраги. На ранок я, мабуть, міцно заснув, оскільки, щоб розбудити мене, довелося з півгодини несамовито гамселити в двері. До сніданку подали знову «паприку», потім особливу юшку з кукурудзяного борошна, так звану мамалигу, і яйцеподібні живильні плоди, начинені дрібно посіченим м'ясом — Дем'янку — чудову страву; називається вона «імплетата».

(Примітка: необхідно роздобути і цей рецепт.)

Мені довелося поквапитися зі сніданком, оскільки потяг відходив за декілька хвилин до 8-ої; точніше, він повинен був відійти в цей час, але коли я, примчавши на станцію о пів на восьму, сів у. вагон, з'ясувалося, що раніше 8-ої 30-ти потяг і не подумав рушати. Мені здається, чим далі на схід, тим менш точні потяги. Що ж робиться у такому разі в Китаї? Уявляю…

Упродовж усього наступного дня милувалися ми картинами, що миготіли за вікном, сповнені різноманітної краси. Повз нас пролинали то маленькі міста або замки на вершинах крутих пагорбів, схожі на ті, які трапляються на гравюрах у старовинних книгах Св. Письма; то бурі потоки й річки, облямовані білими кам'яними берегами. На кожній станції юрмилася маса людей у найрізноманітнішому вбранні.

Надвечір ми дісталися, нарешті, до Бистриця — дуже цікавого старовинного куточка.

Граф Дракула в своїх листах рекомендував мені готель «Золота Корона», який виявився, на превелику радість, витриманим у стилі старовини; моїм найпалкішим бажанням було бачити все те, що допомогло б мені скласти чітке уявлення про країну. Мабуть, на мене тут чекали, оскільки в дверях зустрілася, на перший погляд, весела, немолода жінка, одягнена в звичний національний селянський костюм: білу спідницю з подвійним довгим фартухом із кольорової вовняної тканини. Коли я підійшов, вона вклонилася й запитала: «Пан англієць?» — «Так, — відповів я, — Джонатан Харкер». Вона посміхнулася й щось сказала чоловікові в жилеті, який стояв за нею теж у дверях; він вийшов і одразу ж повернувся з листом у руках, якого передав мені. Ось він:

«Мій друже, вітаю Вас у Карпатах! Із нетерпінням чекаю на Вас. Спіть спокійно цієї ночі. Завтра о 3 годині диліжанс вирушить на Буковину; одне місце залишено для Вас. В ущелині Борго на Вас чекатиме коляска, яка й доставить Вас у замок.

Я сподіваюся, що Ви благополучно приїхали з Лондона і що Ви будете задоволені перебуванням у нашій прекрасній країні.

Ваш друг, Дракула».

4 травня.

Господар готелю, мабуть, одержав листа від графа з дорученням залишити для мене місце в диліжансі; але на мої розпити він довгий час нічого не відповідав і вдавав, що не розуміє моєї німецької мови. Це не могло бути правдою, оскільки раніше він чудово розумів її; принаймні свого часу на мої запитання він відповідав. Господар і його дружина поглядали один на одного і на мене з якимось страхом. Нарешті він пробурмотів, що гроші були надіслані в листі і що більше він нічого не знає. Коли я запитав, чи знає він графа Дракулу і чи не може що-небудь розказати про замок, то він і його дружина перехрестилися і, сказавши, що їм нічого не відомо, просто