Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya

   Вієро сидів за столом, як завжди розповідаючи щось цікавеньке зі свого життя. Він радів, що бабуся справді уважно слухала його, наливаючи гарячу світло-зелену рідину. Але найбільше він говорив про брата і ніколи б не подумав, що так сумуватиме за ним. Розповідав і про Лелейн, до якої одного дня мав повернутися. 

-Це був найтяжчий період у моєму життя.- Зізнався Вієро Лірії.- Я досі не знаю що мене чекає далі. 

-Головне, що поруч із тобою є люди, які ніколи не покинуть тебе.- Мовила бабуся.- Хіба не це найбільший скарб? 

-Це правда.- Погодився він, піднісши гарячу чашку.- Але майбутнє залишається загадковим при будь-яких обставинах. Що, як я не зможу стати хорошим королем? Не зможу позбавити Танкервіль залежності від Коронарних Лісів і більше ніколи не допускати цього?

-Якщо ти думаєш про це і переймаєшся проблемними питаннями, ти вже на правильному шляху.- Лірія дивилася на нього як на загубленого кролика.- Перш за все, ти піклуєшся про інших. З таким лідером у Танкервіля є усі шанси досягти висот.- Вона посміхнулася.- Не забувай, що ваша економіка здатна перевершити навіть Коронарні Ліси. Ти впорався з багатьма труднощами і з цим теж впораєшся.

-Дякую.- Відповів Вієро.- Це важливо для мене. Якщо чесно, я завжди вважав себе гіршим за Касаліна і не думав, що зможу так само, як він. 

-Він був жорстоким безсердечним правителем.- Сказала Лірія.- Скажи, любий, пожертвував би твій брат заради рідних так, як це зробив ти?

-Він пожертвував би всім заради Ліни.- Вієро опустив очі вниз.

-Іншими.- Виправила його бабуся.- Він жертвував іншими, а не собою. Він тримав всіх у страху і ти вважаєш, що гірший за нього? Він фактично подарував їй свою країну і не думав про жодні наслідки. Тільки б королеві Коронарних Лісів було добре. 

-Кас кохав її.- Заступився Вієро.

-Інколи треба зупинитися і усвідомити, що взаємні почуття неможливо купити. Неможливо досягти їх тими способами, якими користувався Касалін. Неможливо забути про мільйони інших, включаючи тебе, віддавши всю свою любов порожнечі. Ця любов потрібна була тобі і всьому Танкервілю. І точно не такій людині, як Розаліна. 

-Я сумніваюся, що всередині нього було стільки любові.- Вієро зітхнув.- Там було зовсім трохи і вистачило лише на неї. І на себе…

-У тебе її повну.- Лірія прислухалася до тихих кроків.- І це лише одна річ з багатьох, яка вже робить тебе кращим за нього.   

   Вієро промовчав, повернувшись до сніданку. Він розумів, що бабуся мала рацію і він мав прийняти цю правду. Мав переконати себе у тому, що зможе більше, ніж Касалін і принесе народу Танкервілю розквіт і добробут. Він поведе їх за собою у світле майбутнє і це звучало як призначення всього його життя, яке він зарікся виконати.

-Добрий ранок.- Привіталася Мірабель, побачивши Вієро і Лірію. 

-Привіт.- Бабуся збентежено обвела її поглядом.- Люба, у тебе все добре? Вчора мені здалося, що щось не так, тому змушена була попередити про це Ніко. 

-Так, я в порядку.- Відповіла Бель, сівши поруч із Вієро.- Дякую вам. 

-Він вже повернувся?- Здивувався Вієро. 

-Ще вчора.- Лірія поклала на стіл тарілки з млинцями і домашнім пирогом.- Чи Ніко знову повернувся на Санктичні гори?

-Ні…- Бель розгубилася.- Думаю, він скоро спуститься до нас.  

   Вона нервово зітхнула і змусила себе подумати про те, що принесе із собою цей день. Мірабель сподівалася на краще і вірили, що коли історія з елементом закінчиться, все налагодиться. Звичайно, Бель розуміла, що те, що відбувається у її житті – попередження про неминуче, про таємне, про те, що хтось обрав її і ще кількох людей не просто так. Але було зарано думати що стоїть за цими подіями і загадками. Вона бажала омріяного спокою. Війна без допомоги Касаліна повинна була відкладатися на невизначений термін, що не могло не радувати. Тому Бель справді думала, що не все втрачено. І запевняла себе, що цей світ отримає довгоочікуваного щастя. 

   Серед роздумів Мірабель не помітила, як прийшов Святий. Лише його голос змусив її повернутися назад. 

-Чим раніше дістанемося до Танкервілю, тим швидше повернемо елемент у ріку.- Ніко говорив до Вієро. 

-Тоді маємо вирушати зараз.- Відповів Ельф.- Погода чудова. Який сенс відкладати плани на потім?- Він відчайдушно намагався приховати біль у спині, що з плином часу лише посилювався.

-Згоден.- Святий повернувся до Бель.- Ти як?

-Я теж згодна. Хочу переконатися, що з Джозі все добре. Ми всі знаємо на що був здатен Касалін. Востаннє коли її бачила, я пообіцяла повернутися до неї. Вона дуже допомогла мені і я не можу вдруге покинути її.

-З нею все гаразд.- Спробував заспокоїти її Вієро.- Тепер точно буде.   

   Мірабель хотіла вірити, що так і є. Вона мала зректися корони, аби Вієро успадкував трон і бажала, щоб це скінчилося якнайшвидше. Бель була переконана у тому, що з міцною відданістю у серці, в нього вийде керувати королівством набагато краще за брата і краще за неї. Також вона постійно прокручувала у голові слова, які повинна була сказати Розаліні при зустрічі. Сказати про те, що любить її, але ніколи не буде на її боці, поки вона не захоче зупинитися і перестати руйнувати людські життя. Ніколи не зможе підтримати її у війні проти мирного населення і тим паче стати співучасницею. Хтось міг подумати, що це була зовсім не любов зі сторони Мірабель, але вміти піти проти сестри заради її щасливого майбутнього, змогти пройти пекло, аби вона могла жити – як тоді можна назвати це, якщо не любов? Та втім, кожен робитиме свої висновки. 

   Попрощавшись з Лірією, вони покинули нижню частину міста, пробираючись крізь натовп і ранкові бесіди. Скрізь лунав сміх та теплі розмови і Бель здалося, що повинна частіше припливати сюди, щоб заряджатися позитивною енергією жителів острова Втраченого. Біля порту було велике скупчення людей, тому вони ледве опинилися на своєму кораблі, що мав доставити їх до Танкервілю. Попереду чекали важливі зустрічі, несказані раніше слова, незроблені вчинки, невиконані обіцянки і очікування чогось важливого. Чогось такого, що б змінило Елемстоун. А точніше повернуло його минулу велич, дружбу, радість, спокій і мир. Врешті-решт всі, про кого ви дізнавалися протягом цих захоплюючих історій, боролися саме за це. От тільки далеко не кожен розумів цю правду.