Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya

-Ми ніколи не розмовляли з тобою на такі теми.- Бель досі не могла попрощатися із колишнім життям.- Так не мало бути.

-Але так сталося.- Він розумів, що закінчилися його вічні жарти і безтурботне життя.- І я сумуватиму за нами. 

-Я впевнена, що всі зміни тільки на краще. Ти станеш чудовим королем Танкервілю, якого пам’ятатимуть ще дуже довго.

-А ти тою, хто покладе край всім стражданням нашого світу.- Вієро перевів погляд на Бель.- Я вірю в це. І вірю в тебе. 

-Навзаєм.- Мірабель посміхнулася. 

   Ельф зупинився перед височезними сірими дверима із залізними вставками, з обох боків яких стояла варта. Ті вклонилися їм і відчинили двері. Перед ними постала велика світла зала з довгим столом посередині із безліччю паперів і книг. Міністри сварилися і в залі було занадто шумно, аби просто заговорити. Документи літали по всьому столу, а самі міністри навіть не помітили, що на їх раду прийшли особливі гості. Трохи далі від столу стояв високий порожній трон, оздоблений червоним оксамитом і такого ж кольору камінням із золотим оточенням. 

-Панове, перепрошую.- Мовив Вієро, прочистивши горло, однак ніякої реакції не відбулося. 

-Вибачте, що відволікаємо.- Сказала Мірабель, але так само марно. 

-Шановні міністри, я…- Вієро роздратовано подивився на Мірабель.- Це нестерпно. 

-Хвилиночку уваги!- Закричала Бель, пройшовши до центру зали і тільки тоді всі замовкли.

   Десятки очей кліпали від здивування, не зводячи погляду з Мірабель. 

-Королева…- Прошепотів один з них.

-Ваша величносте,- сказав ще один, вставши зі столу.- Ви повернулися?

   Міністр виглядав так, наче до таких ситуації життя його точно не готувало. Він поглядом провів Мірабель, яка підійшла до краю довгого столу.

-Ми думали, що країна залишилася без правителя.- Продовжив той.- Народ у паніці, ніхто не знав що буде завтра.

-Похорони відбулися?- Суворо запитала Бель, проігнорувавши слова міністра. 

-Ще ні, Ваша величносте. Тривають приготування до церемонії.- Чоловік нервово ковтнув.- Верховний жрець займається всіма питаннями, тому не хвилюйтеся щодо цього. Ми… Ми дуже раді, що ви з нами.

-Гаразд…- Мірабель зітхнула і кинула на трон короткий погляд.- Повинна попередити вас, що те, про що я скажу далі, не змінить ніщо. Таке моє рішення і ви маєте його прийняти.

   Перешіптування заполонили зал, що змусило Бель розхвилюватися. 

-Я ніколи не була вашою королевою.- Промовила вона досить голосно та твердо.- Я впевнена, що ви про це знали. Це був договір між моєю сестрою і вашим королем. 

-Але ж ви його законна дружина, а отже, повноправна королева Танкервілю.- Вигукнув один з міністрів.- Країна потребує вас, народ потребує лідера. Без голови Ради Міністрів Танкервілю погрожуватиме розкол, підкорення сусідніми державами і припинення існування, як окремої країни. 

-Я розумію.- Відповіла Бель.- Тож… Я зрікаюся корони на користь молодшого брата померлого короля – Вієро Дьярві.- Вона озирнулася на нього, привертаючи увагу міністрів.- Він другий в черзі на престол і тільки він ваш істинний король.

   Запанувала мертва тиша. Ніхто не міг і поворухнутися. Лише очі розміром з ґудзики дивилися на Вієро. Він підійшов до Мірабель, змушуючи себе не відводити погляду він міністрів. 

-Це досить… неочікувана заява.- Нарешті заговорив ще один міністр, що досі мовчав.- Я сподіваюсь, рішення обдумане і правильне з вашої точки зору.- Він поглянув на Мірабель.

-Це рішення – найвірніше, яке я колись приймала.- Сказала вона у відповідь.- Ніхто у цьому світі не заслуговує на трон так, як він. 

-Ми маємо погодитися, чи не так?- Запитав високий чоловік із довгою темною бородою і блискучими жовто-коричневими очима.

-У вас не має бути жодних сумнівів. Він – найхоробріша і найдобріша людина, яка змінить хід історії Танкервілю у кращий бік. Настане кінець постійним страхам і залякуванням, як це було при Його величності. Більше не буде роззброєння вашої армії і такого байдужого відношення до народу, економіки, до вас врешті-решт.- Мірабель вперше говорила ті слова, в кожному з яких була впевнена на мільйон відсотків.- Справжній король – це не його влада і володіння, якими він керує. Ні… Це людина, яка не зважаючи на себе і власні почуття, ставитиме людей та інтереси країни на перше місце. І я запевняю вас, шановні міністри, Вієро Дьярві єдиний, кого дійсно можна назвати справжнім королем.- Вона замовкла, повільно видихнувши. 

   Рада Міністрів не мала що відповісти на це. Лише один з них, вклонившись Мірабель, вийшов із зали. Ті, хто лишилися, прибрали всі зайві папери і в очікуванні сіли на свої місця. Згодом повернувся той, хто виходив, але не один, а з дорослим Ельфом, волосся якого можна було порівняти зі снігом. Він тримав у руках срібну печать, а міністр ніс світлий загорнутий папір і масивну книгу із червоною палітуркою. Все робили мовчки і Бель уважно спостерігала за тим, як сивий Ельф розгорнув книгу, перенісши деякий текст звідти на чистий лист. Не важко було здогадатися, що він був верховним жрецем, про що свідчила його довга одежа і символ елементів Елемстоуна на шиї. Він підвів, повні мудрості, очі на Бель і та зрозуміла, що має підійти до нього. Жрець простягнув їй чорну довгу ручку із срібними вставками, що були схожі на ті, які можна було помітити на печаті і повернув до неї документ. 

-Підпис, Ваша величносте.- він вказав на нижній кут з правої сторони. 

   Мірабель стиснула ручку і торкнулася нею паперу, поставивши підпис. Верховний жрець підніс печать до документу і опустив її одразу біля напису, який лишила Бель. Очі міністрів одразу ж перемістилися на Вієро. Жрець підвівся зі столу і його приклад наслідували всі інші. Вієро помітив, як кожен з них опускається на коліно і одразу зрозумів що відбувається. Мірабель посміхнулася, не зводячи з Ельфа погляду.

-Хай живе король.- Мовив жрець.- Хай живе Танкервіль.