Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya

   Столиця була окутана нічними розмовами, де все частіше траплялися солдати Королівської Гвардії. Палац Дощових Сутінків зовсім не змінився і на мить Бель здалося, що немає ніякої сварки з Розаліною, немає ніякої війни і зараз вона, як завжди, зайде до Філармонії Стихій, аби відволіктися від хвороби матері. Але це були лише давні спогади. І більше вони не мали місця у цьому житті. Мірабель помітила Храм Хранителя Білого Вугілля, довкола якого жреці запалювали традиційний вогонь для нічних молитов. 

-Ти дійсно чуєш все те, про що просять смертні?- Вона подивилася на Святого.

-Лише коли знаходжусь у Білому Палаці.- Відповів Ніко. 

-Тоді чому ніхто з вас чотирьох протягом тисячоліть не відповідав на них або хоча б не намагався зробити так, щоб вас не вважали тими, хто покинув Елемстоун напризволяще?

-Спершу всі благали про повернення Природи і Почуттів, потім про зникнення ріки «Вода і камінь», далі діло доходило до бажання смерті тим, хто живе на іншому березі ріки і лише ті прохання, на які ми були здатні відповідати, виявлялися найбільш жалюгідними.- Святий перевів погляд на храм.- З плином часу люди почали зневірюватися і вважати Хранителів елементів вигаданими, зниклими чи навпаки, Святими, що охороняють Елемстоун з найвищої гори. Але наше значення зникло з появою ріки, тому ми прийняли рішення більше ніколи не спускатися на землю і доручити долі наглядати за смертними. І я б ніколи не опинився тут, якби неочікуваний лист не порушив всі плани. 

-Знаєш,- промовила Мірабель.- Весь цей час мені не дає спокій одне питання.

-Яке?

-Як лист опинився на Санктичних горах і був доставлений саме до тебе?- Бель помітила, що вони зайшла у Сад Чотирьох Святих. 

-Хороше запитання.- Відповів Ніко.- Якби ж я ще знав відповідь. Адже Білий Палац не так легко знайти. 

-Вся ця історія занадто… продумана. Наче та людина точно знає що робить. І це не може не насторожувати. 

-Так, але завдяки їй у Елемстоуна з’явився шанс на щасливе майбутнє.- Ніко вдихнув солодкий аромат квітів.

   Вони підійшли до вхідних дверей, які завжди охоронялися Ліафарами. Мірабель знала чим закінчиться їх зміна, якщо вони не пропустять їх всередину палацу, але це хвилювало її найменше. Вона лише торкнулася своєї сумки зі Священною Водою у Колбі і обвела гвардійців втомленим поглядом. 

-Принцеса?- Один з Ліафарів ступив крок вперед, аби краще роздивитися гостей.

   Коли Бель побачила солдата, наче камінь впав з її плеч. Вона згадала, як минулого разу вчинила з ним на цьому самому місці і як перед весіллям він порадив знайти Лелейн, якщо вона надумає тікати.  

-Я впізнала тебе.- Вона посміхнулася.- У тебе чудова кузина.

-То ви знайшли її?- Їз захопленням запитав гвардієць. 

-Так. Але Лелейн більше розкаже про наші… пригоди.- Мірабель зиркнула на другого охоронця.- Можна зайти?

-Ви дарма повернулися.- Мовив той.- Вас шукали і…

-Знаю. Але я маю поговорити з нею. Будь ласка. Це дуже важливо. 

-Я нічого не бачив.- Ліафар повернувся до іншого гвардійця, жестом його покликавши і відійшов від дверей. 

   Мірабель не могла передати словами, яка вона була йому вдячна. Вона швидко відчинила скляні двері і забігла у Палац Дощових Сутінків. 

-Ти ідеш зі мною?- Здивувалася Бель, коли побачила поруч Святого.

-Мені теж є що їй сказати. 

   Рідні коридори і сходи не могли не радувати. Вони минали прекрасні зали, високі колони і Мірабель на секунду зупинилася перед покоями королеви Фіни, але не наважилася зайти. Вона тільки торкнулася дверей і попрямувала до кімнати Розаліни. Вхід виявився досить вільним, але гвардійці змушували не робити занадто різких рухів. Бель глибоко вдихнула і повільно видихнула, перед тим, як зайти. Святий попрямував за нею, але вирішив, що буде краще, якщо спершу вона поговорить із сестрою наодинці, тому залишився у коридорі. 

   Гвардійці вже приготували Ксифоси, аби перекрити принцесі вхід, але суворий голос позаду них змусив змінити плани.

-Дайте їй пройти.- Мовила Розаліна, підійшовши до дверей.

   Ліна здивовано дивилася на Мірабель і було видно, що вона дійсно не очікувала побачити загублену сестру, а особливо зараз.   

-Бачу, ти зі своїм другом?- Помітила королева Коронарних Лісів, кинувши на Ніко байдужий погляд. 

-Він почекає в коридорі.- Бель не вірила, що говорить із сестрою, єдиною людиною, яку продовжувала любити попри всі її вчинки і не могла заперечувати, що сумувала за нею.

-Дуже сміливо з твоєї сторони.- Вона прослідкувала за тим, як зачинилися двері до її кімнати.- Чому ти тут?

-Щоб побачити тебе.- Мірабель говорила правду.- І поговорити. 

-І ти зовсім не боїшся мене? 

-Ти моя сестра, Ліно.- Бель наблизилася до неї.- Не роби себе моїм ворогом. І, прошу, вислухай. 

-Що з тобою не так?- Розаліна відвела погляд на вікно.- Я так багато разів намагалася нашкодити тобі, а ти досі поводишся так, наче це нічого не значить. 

-Це нічого не значить для мене. Але багато що для нашого світу.- Вона торкнулася її руки, зазирнувши у темно-блакитні очі.- Ти маєш зупинитися. Занадто багато біди вже сталося через твої дії і ще не пізно все виправити. Я знаю, що ти не та, якою всі тебе бачать. І ти не повинна керуватися лише помстою, щоб стати кращою серед всіх нас. Тому що наслідки можуть бути жахливими. 

-Ти переконуєш мене показати слабкість?- Розаліни висмикнула свою руку, підійшовши до свого столу.- Смерть Касаліна і без тебе зіпсувала всі мої наміри. Але це не значить, що я зупинюся. Це тільки зміцнило моє бажання довести світу, що не можна обманювати людей і пропонувати їм все, а потім позбавляти їх своїх обіцянок. Цей Святий припустився жахливої помилки, коли зв’язався зі мною. Я лише покажу, що здатна об’єднати обидві сторони Елемстоуна без його дурнуватого благословення. 

-Ти могла загинути так само, як і Касалін.- Не витримала Мірабель.- Ти не знаєш наскільки складно виправляти твої помилки і відновлювати клятий елемент, який ти знищила і до того ж перейматися за твоє життя. Ти думаєш, що світ крутися навколо тебе, але це далеко не так. Все, що ти робиш впродовж свого існування, це руйнуєш, псуєш, вбиваєш і вдаєш із себе величну королеву, яка змінить світ, однак ці зміни потрібні лише тобі. Тебе не переймає життя інших. Наче це щось таке, що позбавлене будь-якого сенсу і не має значення. Та єдина річ, яке не має значення – це ти!- Бель замовкла, усвідомлюючи те, що щойно сказала.- Через тебе загинуть мільйони невинних. Твоє самоствердження не варте цього. І є безліч інших способів показати, що ти значиш більше, ніж жорстока вбивця. І ти не байдужа мені… Однак я не зможу допомогти, якщо ти обереш зло.