Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська

– Розкажіть детальніше, – попросила я. – Що там відбулось?

Аліса спохмурніла та промовила:

– Може, тобі не варто зараз про це думати, Мелісо? Тобі ще відходити і відходити, відновлювати резерв, відпочивати… Справа непроста.

Я заперечно хитнула головою.

– Хочу все знати. Я… Винна в тому, що сталось.

– Зовсім ні! – видихнули в один голос цілитель та Аліса.

– Мелісо, – взяв на себе відповідальність Хем, – те, що трапилось, відбулось не через вас. Жоден студент не мав права порушувати інструкцію та починати чаклувати, особливо якщо врахувати, яку силу закляття він застосував. Крім того, ми так і не дізналися, звідки він витяг демонічні чари…

– Це точно була магія демонів? – уточнила я.

– Так, – Хем навіть не сумнівався в тому. – Вам ще пощастило, через постійну практику з лордом Флеймом ви не настільки чутлива до неї, як більшість людей, особливо непідготованих. Інакше фінал історії міг бути геть іншим.

– Але ж… Серед студентів не було демонів?

Цілитель осудливо зиркнув на мене.

– Мелісо, зараз вам треба не докопуватись до правди, а більше відпочивати. Не думати ні про що погане. Зрештою, все вже позаду…

– Будь ласка! – видихнула я. – Розкажіть, що трапилось. Я не зможу ані їсти, ані спати, та мені навіть дихати буде важко, якщо я не знатиму всього…

Хем роздратовано примружився.

– Це ж треба так до себе ставитись! – обурено заявив він. – Настільки халатно!.. Гаразд, Мелісо. Ви все одно про це дізнаєтесь, тож краще я розповім одразу, ніж вас доведе слідчий.

– Слідчий?! – вигукнула я і одразу закашлялась.

Аліса, навіть не чекаючи сигналу лікаря, схопилась за третю склянку, але я заперечно хитнула головою, показуючи сестрі, що кращими ліками для мене буде правда. Невдоволене бурмотіння Аліси явно виражало її ставлення до моєї поведінки, та я зробила вигляд, ніби нічогісінько не почула. Піддаватись сестриним вмовлянням відкласти ці питання все одно не збиралась, а то так я не знатиму відповідей до самого скону.

Досить уже з мене досвіду з батьками.

– Невідомо, хто саме навчив хлопця тому заклинанню, – пояснив цілитель Хем. – Магія досить складна, і як на мене, він мав би тренуватись, щоб активувати таку силу з першого разу. Крім того… Слідчий підозрює, що хлопчину намовили скористатись магією саме таким чином.

– Жоден з демонів, що є в академії, ясна річ, свою участь в цьому не підтвердив, – додала Аліса. – Допитали всіх.

Але що таке допит? Там можна і збрехати… Я не сказала цього вголос, але одразу ж подумала про Есмонда. Тоді згадала Джейсона…

Він теж останнім часом був дуже виснажений, може, й справді займався подібним? Але нащо б то йому взагалі здалося?

– Зрештою, хлопець міг навчитись цьому і десь на стороні. Та ми не можемо дізнатись, що саме сталось, безпосередньо від винуватця…

– Чому? – мені раптом стало не по собі. – Хлопець же живий.

– Живий, але нічого не пам’ятає, – зазначив цілитель Хем.

– Він казав, що такій магії його навчив батько, – обережно зазначила я. – Говорив, що той його навчав вдома…

– Так, інші студенти теж згадували про це. Але ми опитали його батька, і той стверджує – причому прикріпляє до цього магічну клятву, – що не навчав сина нічому подібному. Зрештою, на батькові слідів демонічної магії нема. Хтось дав хлопцеві накопичувач з силою, і це мав бути дуже могутній демон. Та не впевнений, що ми з часом таки дізнаємось, хто це був. Вони… Підступні, – Хем кашлянув. – Зрештою, щось я забалакався. Мелісо, вам потрібно відпочивати. До речі, у вас там ціла черга з родичів, і я думаю, чи варто їх впускати, чи, можливо, краще не треба? Ваша сестра попередила мене, що можливі не надто приємні наслідки.

Я собі уявила батьків, які бігають злякано коридором, тоді прикинула, про що вони зі мною говоритимуть…

– Впускайте, – попросила я. – Тільки щоб Аліса завжди лишалась зі мною.

– Це навіть не обговорюється, – осміхнулась сестра. – Одну я тебе їм на розтерзання точно не залишу. Але ти впевнена?

– Впевнена. Хай зайдуть…

Повторювати ще раз не довелось. Цілитель Хем явно був радий тому, що я вирішила поспілкуватись з батьками, можливо, вони замучили його своїми розпитуваннями достатньо, щоб він вже й дивитись не хотів на моїх родичів. Аліса кривилась, але просто влаштувалась поруч зі мною і тримала в руках склянку з цілющою речовиною.

– Мелісо! – охнула мама, тільки опинившись на порозі. – Як добре, що ти в порядку. Я так переживала, думала, втрачу здоровий глузд, доки ти прийдеш до тями…

Я спробувала посміхнутись їй попри невдоволення, що хвилею росло в грудях. Згадались наші попередні конфлікти.

– Зі мною все добре, не варто так переживати, – я подивилась на матір, тоді перевела погляд на батька та на бабусю.

Остання трималась трохи осторонь. Літня леді Беллер явно хотіла якогось зближення зі мною, та не знала, чи має право навіть заводити про це мову. Що ж… Я й сама не знала, чи можемо ми з нею стати ріднішими хоч трошки, чи, можливо, так і лишимось чужими один одному жінками.