Сяйво - Стівен Кінг
Джек підвівся.
— Займися ним.
— Що ти зібрався робити? — обличчя Венді переповняв страх.
— Я хочу сходити в цей номер. А що, по-твоєму? Випити кави?
— Ні! Джеку, не треба, будь ласка, не треба!
— Венді, якщо в готелі є хтось ще, нам треба знати.
— Не смій залишати нас самих! — пискнула вона йому в обличчя. Від голосного крику з губ полетіла слина.
Джек сказав:
— Венді, ти чудово наслідуєш свою матусю.
Тут вона розридалася, не в змозі прикрити обличчя, тому що на колінах у неї сидів Денні.
— Вибач, — сказав Джек. — Але інакше не можна, ти ж розумієш. Я ж хрінів сторож. Мені за це гроші платять.
Венді тільки дужче розплакалася. Джек не став заспокоювати її, він вийшов з кухні й, коли двері за його спиною зачинилися, обтер губи носовою хусточкою.
— Мамо, не хвилюйся, — сказав Денні. — 3 ним усе буде нормально. Він не сяє. Йому тут нічого не може нашкодити.
Венді крізь сльози сказала:
— Ні, не думаю.
ЗО. Повторний візит у двісті сімнадцятийНагору він поїхав на ліфті, що було дивно, оскільки відтоді, як вони переїхали сюди, ліфтом ніхто не користувався. Джек пересунув латунну рукоятку, і ліфт, тремтячи й задихаючись, поліз нагору по шахті. Латунні ґрати скажено деренчали. Він знав, що у Венді цей ліфт викликає справжній страх перед замкнутим простором, просто жах. їй завше уявлялося: ось вони втрьох застряють між поверхами, а зовні бушують зимові бурани; у неї на очах усі худнуть, слабнуть і вмирають від голоду. А може, обідають одне одним — як та команда реґбістів. Джек згадав, що бачив у Боулдері величезну афішу: «КОМАНДА РЕҐБІСТІВ З’ЇЛА ВЛАСНИХ МЕРЦІВ». Можна було придумати й інші варіанти: «ТИ — ТЕ, ЩО ТИ ЇСИ». Або меню: «Ласкаво просимо в їдальню “Оверлука”, гордості Скелястих гір. Обід на даху світу Фірмова страва — людський окіст, засмажений на сірниках». По обличчю Джека знову сковзнула презирлива посмішка. Коли на стіні шахти з'явилася цифра два, він повернув латунну рукоятку і ліфт зі скрипом зупинився. Джек вийняв з кишені екседрин, витрусив у долоню три таблетки й відчинив двері ліфта. Він нічого не боявся в «Оверлуку». Він почував, що між ними виникла симпатія.
Джек покрокував по коридору, одну за одною закинувши в рот і розжувавши таблетки. Звернувши за ріг, він опинився в короткому коридорчику, що відгалужувався від головного. Двері в номер 217 була відчинені. Ключ на білому шнурку стирчав із замка.
Він насупився, почуваючи, як хвилею піднімається роздратування, і не на жарт розсердився. Хлопчисько сунув носа не в свою справу, а що із цього вийшло — неважливо. Йому було сказано — і сказано недвозначно, — що певні зони «Оверлука» табу: сарай, підвал і всі номери. Як тільки Денні отямиться від переляку, Джек поговорить із ним. Поговорить розумно, але суворо. Багато батьків не обмежилися б простою бесідою. Вони б добряче надавали по попі... може це й потрібно Денні? Хлопчисько перелякався, але хіба прочухан — не найменше, чого він заслуговує?
Джек підійшов до дверей, дістав ключа, сунув його в кишеню й ступнув за поріг. Під стелею горіла люстра. Він глянув на ліжко, побачив, що воно не зім'яте, а потім пройшов просто до дверей у ванну. У ньому росла дивна переконаність. Хоч Ватсон не назвав ні номерів кімнат, ні прізвищ, Джек не сумнівався, що саме цю кімнату дружина юриста ділила зі своїм жеребцем, що саме в цій ванні її знайшли мертвою, повну барбітуратів і випитого в барі «Колорадо».
Він штовхнув дзеркальні двері ванної, і вони розчинилися навстіж. За ними було темно. Джек увімкнув світло й оглянув довгу, як пульманівський вагон, кімнату. Вона була обладнана в тому стилі, який ні з чим не сплутати, — інтер'єр початку дев'ятисотих років, оновлений у двадцяті, — він був єдиним для всіх ванних кімнат «Оверлука». Тільки на четвертому поверсі ванни були іншими, по-візантійськи пишними, що найкраще пасувало особам королівської крові, політикам, кінозіркам і капо21, які рік за роком зупинялися в цих номерах.
Велику ванну на левиних лапах прикривала запнута блідо-рожева пластикова фіранка.
(і все-таки вона справді рухалася!)
Тут Джек уперше відчув, що його покидає та незвична впевненість у собі (мало не самовпевненість), що охопила його, коли Денні понісся до нього з криком: «Це вона! Це вона!» На куприк делікатно надавив крижаний палець, через що температура тіла Джека понизилася на добрих десять ступнів. До цього пальця приєдналися й інші, і раптом уздовж спини, аж до спинного мозку побігли мурашки, вони грали на хребті Джека, як на якомусь первісному інструменті.
Гнів на Денні вивітрився. Джек зробив крок уперед і осмикнув фіранку У роті пересохнуло. Він почував тільки співчуття до сина й жах за себе.
Ванна виявилася порожньою і сухою.
Зі стиснених губ малюсіньким вибухом злетіло несподіване «Па!»у що поєднало полегшення й роздратування. Наприкінці сезону ванну відчистили до блиску, лише під двома водопровідними кранами поблискувала цятка іржі. У повітрі стояв слабкий, але виразний запах засобу для чищення того сорту, який не один місяць після того, як ним користувалися, дратує ніздрі запахом власної доброчесності.
Джек нагнувся й пробіг кінчиками пальців по дну ванни. Геть суха. Ні натяку на вологу. Або в хлопчика була галюцинація, або ж він нагло брехав. Джек знову розсердився. І тут його увагу привернув килимок для ніг. Джек зрушив брови. Що тут робить цей килимок? Йому слід лежати внизу, на складі, на полиці разом з іншими простирадлами, рушниками й наволочками. Ось де має бути вся білизна. У цих номерах навіть постелі не застеляли по-справжньому: упакували матраци в