Сяйво - Стівен Кінг

— А виходить, довелося б залишити тебе саму — ти ж зовсім не вмієш ходити на снігоступах. Це могло б обернутися триденною невідомістю. Хочеться тобі цього?

Рука сковзнула до другого ґудзичка й розстебнула його, відкривши початок улоговинки між грудьми.

— Ні, — сказала Венді ледь захриплим голосом. Вона оглянулася на Денні. Той перестав крутитися. Великий палець заповз назад у рот. Отже, все було гарно. Але Джек щось недоговорював. Занадто вже сумовиту картину він намалював. Було щось іще... що?

— Якщо ми залишимося на місці, — проговорив Джек, з тією же навмисною повільністю розстібаючи третій і четвертий ґудзики, — сюди неодмінно суне носа рятувальник із парку або сторож із атракціонів — просто так, довідатися, як справи. Тоді ми просто заявимо, що хочемо вниз. І він про це подбає.

Джек тихенько визволив оголені груди дружини із широкого «V» розстебнутої сорочки, нагнувся й обхопив губами стовпчик соска. Той виявився твердим і стояв сторчма. Язик Джека повільно заковзав туди-сюди, зачіпаючи його — так, як подобалося Венді. Венді коротко застогнала і вигнула спину.

(?Я щось забула?)

— Любий? — покликала вона. Її руки самі собою знайшли потилицю чоловіка, і коли той відгукнувся, його голос заглушала плоть Венді. — Як рятувальник забере нас звідси?

Він підняв голову, щоб відповісти, а потім узявся до другого соска.

— Якщо вертоліт виявиться зайнятий, по-моєму, прийде снігоходом.

(!!!)

— Але в нас є снігохід! Уллман же говорив!

Рот Джека на мить завмер біля її грудей. Потім Джек випрямився. Венді трохи розчервонілася, очі блищали. Обличчя Джека, навпаки, було спокійним, начебто він щойно читав доволі нудну книгу, а не був поглинений любовною грою з дружиною.

— Якщо є снігохід, то немає проблеми, — збуджено проговорила вона. — Можна відправитися вниз утрьох.

— Венді, я в житті не водив снігохід...

— Навряд чи навчитися так уже важко... У Вермонті на них десятилітки ганяють по полях... хоча поняття не маю, про що думають їхні батьки. А крім того, коли ми познайомилися, у тебе був мотоцикл.

Був, «Хонда». 35 кубічних сантиметрів. Невдовзі після того, як вони з Венді стали жити разом, Джек продав його, щоб купити «сааб».

— Напевно, я зумів би, — повільно мовив він. — Тільки цікаво, чи добре за ним доглядали. Уллман із Ватсоном... вони господарюють в готелі із травня по жовтень. І думають про літні потреби. Упевнений, бензину в баках немає. Може не виявитися ні гальм, ні акумулятора. Або всього відразу. Венді, я не хочу, щоб ти будувала повітряні замки.

Тепер Венді була неабияк збуджена, вона нахилилася до нього, і груди вивалилися з-під сорочки. Джекові раптом схотілося схопити одну з них і вивертати, поки Венді не заверещить. Може, це навчило б її тримати язика за зубами.

— Бензин не проблема, — говорила вона. — І в «фолькс-ваґені», і тутешньому фургоні повні баки. А в сараї повинна бути каністра — ти міг би взяти бензину про запас.

— Так, — зізнався він. — Каністра є. — Насправді їх було три: дві по п’ять галонів і одна — на два галони.

— Б’юсь об заклад, свічі й акумулятор теж там. Ніхто не буде тримати снігохід в одному місці, а свічі й акумулятор — в іншому, правда?

— Малоймовірно, чи не так? — Він піднявся й пройшов туди, де спав Денні. На чоло малому впала прядка волосся, і Джек обережно відкинув його. Денні й не рухнувся.

— А якщо ти зможеш запустити його, то відвезеш нас? — запитала за спиною в Джека Венді. — У перший же день, як тільки по радіо оголосять гарну погоду?

Він відповів не одразу. Він стояв, дивлячись униз, на сина, і невиразні почуття розчинялися у хвилі любові. Хлопчик був точнісінько таким, як вона казала, — тендітним, ранимим. Мітки на шиї виднілися дуже виразно.

— Так, — підтвердив він. — Я запущу його, й ми виберемося звідси якнайшвидше..

— Дякувати Богу!

Він обернувся. Венді вже зняла сорочку й лягла на ліжко: плаский живіт, груди зухвало націлені в стелю. Вона ліниво грала ними, смикаючи соски.

— Покваптеся, джентльмени, — неголосно сказала вона, — час.

Потім вона лежала на згині його руки, відчуваючи чудовий спокій. У кімнаті горів лише нічник Денні, якого той приніс із собою зі своєї кімнати. Виявилося, повірити в те, що вони ділять «Оверлук» із кровожерливим незваним гостем, дуже нелегко.

— Джеку?

— Мммм?

— Що напало на Денні?

Він відповів ухильно.

— У хлопчика щось є. Талант, якого нам з тобою не вистачає. Даруй, не вистачає багатьом. Може, і в «Оверлуку» дещо є.

— Примари?

— Не знаю. Але що не в сенсі Елджернона Блеквуда — це точно. Радше, залишки настроїв і емоцій тих людей, які тут зупинялися. І добрих, і недобрих. У цьому сенсі свої примари є в кожному великому готелі. Особливо в старих.

— Але небіжчиця у ванні... Джеку, він же не божеволіє, ні?

Джек стиснув її й одразу випустив.

— Ми знаємо, що час від часу він упадає... ну... м’яко кажучи, у транси. Ми знаємо, що під час таких трансів він іноді... бачить?., речі, яких не розуміє. Якщо можливі преког-нітивні транси, вони, імовірно, продукт діяльності підсвідомості. За Фройдом, воно ніколи не розмовляє з нами мовою буквальних понять, тільки символами. Якщо бачиш у сні булочну, де ніхто не говорить англійською мовою, не виключено, що тебе тривожить спроможність утримувати свою родину. Або просто те, що тебе ніхто не розуміє. Я читав, що епілептичний сон — стандартний вихід відчуття небезпеки. Такі ось дріб’язкові ігри. По один бік сітки свідомість, по інший — підсвідомість, і вони ганяють туди-сюди який-небудь образ. Те ж і з психічними захворюваннями, передчуттями тощо. Чому ж із передбаченням все має бути інакше? Може, Денні справді побачив кров на