Шістка воронів - Лі Бардуго

Дівчина кліпнула, щоб відігнати піт з очей, і підтяглася на кілька сантиметрів вище. Звідкись зверху пролунав дзвін Годинника Старійшин. Половина? Чи лише чверть? Вона мала рухатися швидше. Уже зараз мала б бути на даху й зав’язувати мотузку.

Інеж підштовхнула себе вище, але ноги лише забуксували на цеглі. Притислася всім тремтячим тілом до стіни й намагалася знайти точку опори. Там не було нічого, що могло її врятувати. Каз не прийде, щоб звільнити її, унизу не чекає сітка, щоб перервати падіння, лише вогонь приготувався заявити свої права на дівчину.

Інеж задерла голову в пошуках клаптика неба. Воно досі здавалося неймовірно віддаленим. Як далеко воно було? Двадцять футів? Тридцять? З таким самим успіхом це могли бути цілі милі. Вона помре тут повільно й жахливо, упавши на вугілля. Вони всі помруть, — Каз, Ніна, Джаспер, Матаяс, Вілан, — і це буде її провина.

«Ні! Ні, не буде!»

Вона піднялася ще на фут, — «Каз притяг нас сюди», — а потім іще на один. Змусила себе знайти наступну точку опори. «Каз і його жадібність». Вона не почувалася винною. Їй не було шкода. Вона просто розлютилася. Розлютилася на Каза за його готовність до такої неможливої роботи, на себе — за те, що погодилася з ним.

А чому вона так зробила? Щоб сплатити свої борги? Чи тому, що, незважаючи на здоровий глузд і найкращі наміри, вона дозволила собі відчути щось до виродка з Бочки?

* * *

Коли Інеж увійшла до салону Цьоці Гелін тієї ночі, котра була так давно, Каз Бреккер уже чекав, убраний в одяг найтемнішого сірого відтінку, спираючись на свій ціпок із головою ворона. Салон був умебльований у золотих і блакитно-зелених тонах. Одна стіна була цілком укрита павичевим пером. Інеж ненавиділа кожен сантиметр «Звіринцю», — вітальню, де вона й інші дівчата були змушені муркотіти й кліпати віями потенційним клієнтам, її спальню, котра була оздоблена так, що нагадувала якусь сміховинну версію сулійського каравану, прикрашену багряним шовком і сповнену ароматів ладану, — але салон Цьоці Гелін був навіть гіршим. Це була кімната для шмагання, де жінка демонструвала свою найгіршу лють.

Коли Інеж уперше прибула до Кеттердама, вона пробувала втекти. Її схопили за два квартали від «Звіринцю»: досі вбрана в шовки, приголомшена світлом і хаосом Західної Клепки, вона бігла, не розбираючи дороги, поки Коббет не стис свою м’ясисту руку на її потилиці й не потягнув назад. Гелін відвела її до салону й побила так сильно, що дівчина не могла працювати кілька тижнів. Минув місяць, а жінка тримала її в золотих ланцюгах, не дозволяючи навіть спуститися до вітальні. Коли Цьоця Гелін нарешті зняла кайдани, то сказала: «Ти винна мені місяць втраченого заробітку. Спробуй утекти ще раз — і я запхаю тебе до Пекельних Воріт за порушення угоди».

Тієї ночі вона увійшла до салону з жахом, а коли побачила Каза Бреккера, жах лише подвоївся. Нечисторукий, мабуть, доніс на неї. Розповів Цьоці Гелін, що вона казала недоладні речі, що намагалася створити проблеми.

Але Гелін відкинулася у своєму прикрашеному шовком кріслі й сказала:

— Що ж, маленька рисе, схоже, що тепер ти — проблема когось іншого. Пер Гаскель однозначно має смак до сулійських дівчат. Він викупив твою угоду за дуже пристойну суму.

Інеж проковтнула клубок у горлі.

— Я переїжджаю до іншого будинку?

Гелін махнула рукою.

— У Гаскеля є свій будинок насолод — якщо можна його так назвати — десь у нижній Бочці, але запхати тебе туди — просто викинути гроші на вітер. Хоча тепер ти дізнаєшся, якою доброю була до тебе Цьоця Гелін. Ні, Гаскель потребує тебе для себе самого.

Хто такий Пер Гаскель? «Хіба це має значення, — зауважив внутрішній голос. — Він — чоловік, котрий купує жінок. Ось і все, що тобі варто знати».

Мабуть, страждання було написане в Інеж на обличчі, бо Цьоця Гелін тихенько засміялася:

— Не переймайся. Він старий, огидно старий, але здається цілком безпечним. Звичайно, ніхто не може знати наперед. — Вона стенула плечем. — Може, він поділиться тобою зі своїм хлопчиком на побігеньках, паном Бреккером.

Каз кинув на Цьоцю Гелін холодний погляд.

— Ми завершили?

Інеж уперше почула, як він говорить, і перелякалася, як грубо обпікав його голос.

Гелін шморгнула носом і поправила виріз на своїй блискучій синій сукні.

— Безумовно, маленький негіднику. — Вона нагріла паличку воску переливчастого синього кольору й поставила свою печатку на документі, котрий лежав перед нею. Потім підвелася й оцінила своє віддзеркалення в люстерку, що висіло над камінною полицею. Інеж спостерігала, як Гелін поправила діамантову стрічку на шиї, а камені яскраво зблиснули. Крізь імлу збентеження у своїй голові дівчина подумала: «Вони мають вигляд крадених зірок».

— Прощавай, маленька рисе, — сказала Цьоця Гелін. — Сумніваюся, що ти протримаєшся понад місяць у тій частині Бочки. — Вона перевела погляд на Каза. — Не дивуйся, якщо дівчисько втече.

Вона бігає швидше, ніж може здатися на вигляд. Але, може, Перу ґаскелю це теж сподобається. Ви знаєте, де двері.

Вона вимелася з кімнати в хмарі шовку й солодкуватих парфумів, залишивши по собі приголомшену Інеж.

Каз повільно перетнув кімнату й зачинив двері. Інеж напружилася, приготувавшись до будь-чого, що могло статися, схрестивши пальці в шовках.

— Пер Гаскель керує Покидьками, — сказав Бреккер. — Ти колись чула про нас?

— Вони — твоя банда.

— Так, а Гаскель — мій бос. І твій теж, якщо хочеш.

Вона зібрала всю свою відвагу й поцікавилася:

— А якщо не хочу?

— Я відкличу пропозицію й повернуся додому з виглядом дурника. А ти залишишся тут із потворою на ім’я Гелін.

Руки Інеж злетіли до рота.

— Вона слухає, — прошепотіла дівчина налякано.

— Хай собі слухає. У Бочці живуть різні потвори, і деякі з них навіть дуже привабливі. Я плачу Гелін за інформацію. Насправді я плачу їй за інформацію забагато. Але я точно знаю, хто вона така, і попросив Пера Гаскеля викупити твою угоду. Знаєш чому?

— Любиш сулійських дівчат?

— Я не знайомий із достатньою кількістю сулійських дівчат, щоб відповісти. — Він рушив до столу, узяв документ і запхав його до кишені пальта. — Тієї ночі, коли ти говорила зі мною…

— Я не хотіла тебе образити, я…

— Ти хотіла запропонувати мені інформацію. Можливо, в обмін на допомогу? Лист до батьків? Трохи зайвих грошей?

Інеж зіщулилася. Саме цього вона хотіла. Випадково почула плітки про торгівлю шовком і подумала, що можна влаштувати такий собі обмін. Дурниця, тимчасове затьмарення.

— Інеж Ґхава — твоє