Екзорцист - Вільям Пітер Блетті
— Боже й Господи всього сущого… — промовляв молитву Меррін, незворушно сягаючи по носову хустинку й витираючи слину.
— А тепер дотримайся його вчення, Мерріне! Нумо! Запхай свого освяченого хуя до рота свинці й очисти його, зроби помазання своєю зморщеною реліквією, і вона буде зцілена, святий Мерріне! Так, станеться чудо! Це…
— …порятуй рабу Твою…
— Лицемір! Тобі взагалі начхати на свиню. Начхати абсолютно! Вона просто черговий привід позмагатися зі мною!
— …я смиренно…
— Брехло! Брехливий байстрюк! Скажи нам, де твоя смиренність, Мерріне? У пустелі? Серед руїн? Серед могил, куди ти втік, ховаючись від побратимів? Від тих, хто недостойний тебе, від калік і вбогих духом? Чи ти спілкуєшся з людьми, побожна блювото?..
— …порятуй…
— Твоя оселя у фазанячому гнізді, Мерріне! Твоє місце в тобі самому! Вертайся на вершину гори й розмовляй із тим єдиним, хто рівний тобі!
Меррін незворушно промовляв молитви, а потік образливих лайок не вщухав:
— Чи ти зголоднів, святий Мерріне? Ось, я даю тобі нектар і амброзію, даю тобі хліб насущний від твого Бога! — глузливо гаркнув демон, а Реґана випустила струмінь проносу. — Бо це тіло моє! Освяти його, святий Мерріне!
Відчуваючи огиду, Каррас зосередив усю свою увагу на тексті. Меррін саме читав уривок зі святого Луки:
…І той відказав: «Леґіон», бо багато ввійшло в нього демонів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. Пасся ж там на горі гурт великих свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера — і потопилась…
— Віллі, я приніс тобі благу вість! — прохрипів демон. Каррас звів очі й побачив біля дверей Віллі з оберемком чистих рушників і простирадл. — Я приніс вістку про спокуту! — зловтішався він. — Ельвіра жива! Вона жива! Вона…
Віллі приголомшено заклякла, а Карл обернувся й крикнув їй:
— Ні, Віллі! Ні!
— …наркоманка, Віллі, безнадійна…
— Віллі, не слухай! — закричав Карл.
— Сказати тобі, де вона живе?
— Не слухай! Не слухай! — Карл виштовхував Віллі з кімнати.
— Піди до неї в гості на День матері, Віллі! Зроби їй сюрприз! Піди і…
Раптово демон замовк і вп’явся очима в Карраса. Той іще раз помацав у Реґани пульс і побачив, що він уже достатньо сильний, отже, можна було знову ввести лібріум. Він рушив до Шерон, щоб попросити її підготувати все для ін’єкції.
— Каррасе, ти її хочеш? — вишкірився демон. — Вона твоя! Так, ця кобила твоя! Можеш її об’їздити! Вона ж і так щоночі фантазує про тебе, Каррасе! Так, про тебе й про твій довгий товстий священицький хуй!
Шерон почервоніла й відвернулася, поки Каррас пояснював їй, що вже безпечно давати Реґані лібріум.
— А також свічку компазину, якщо вона знову почне блювати, — додав він.
Шерон кивнула, не підводячи голови, і попрямувала до дверей. Коли вона проходила повз ліжко, Реґана гаркнула їй:
— Шльондра! — а тоді смикнулася й влучила їй в обличчя струменем блювоти. Шерон застигла, немов у паралічі, і тут з’явилася подоба Деннінґза й заволала: — Блядюга! Курва!
Шерон кинулася геть із кімнати.
Особа Деннінґза тепер скривилася з огидою, роззирнулася довкола й запитала:
— Може, хтось нарешті відчинить це вікно? Будь ласка, у цій кімнаті страшенно смердить! Це ж просто… ні-ні-ні, не треба! — змінив він раптом думку. — Ні, заради всіх святих, не треба, бо ще хтось може піти на той світ! — Він зареготав, потворно підморгнув Каррасові й зник.
— Це Він виганяє тебе…
— О, справді, Мерріне? Справді?
Повернулася демонічна сутність, а Меррін і далі молився, прикладав єпітрахиль і знаменував її хрестом, а сутність осипала його прокльонами.
«Занадто довго, — стурбовано подумав Каррас. — Цей припадок триває задовго».
— А ось і велика свинюка! Свиноматка!
Озирнувшись, Каррас побачив Кріс, що підходила до нього з одноразовим шприцом і тампоном. Вона не підносила голови, намагаючись не чути демонічних образ, а Каррас, нахмурившись, підійшов до неї.
— Шерон перевдягається, — пояснила Кріс, — а Карл…
Каррас не дав їй договорити, зронивши коротко:
— Гаразд, — і вони разом наблизилися до ліжка.
— Ага, іди-но поглянь на свій виріб, свиноматко! Поглянь!
Кріс щосили намагалася нічого не бачити й не чути, а Каррас тим часом притиснув до ліжка Реґанину руку, що зовсім не чинила опору.
— Поглянь на цю гидоту! Поглянь на смертоносну сучку! — лютував демон. — Ти задоволена? Це ж ти сама зробила! Так, так, сама зі своєю кар’єрою понад усе, кар’єрою, важливішою, ніж чоловік, ніж вона, ніж…
Каррас озирнувся. Кріс стояла заціпеніло.
— Коліть, — рішуче спонукав він її. — Не слухайте! Коліть!
— …твоє розлучення! Покличеш священиків, так? Священики тобі не допоможуть! Свиня збожеволіла! Ти ще не второпала? Ти довела її до божевілля, до вбивства, до…
— Я не можу! — З викривленим обличчям Кріс дивилася на шприц, що аж ходором ходив у її тремтячій руці. Вона похитала головою. — Я не можу цього зробити!
Каррас забрав шприц у неї з руки.
— Гаразд, протріть! Протріть шкіру тампоном! Ось тут!
— …у її домовині, сучко…
— Не слухайте! — знову попередив акторку Каррас, і тут демонічна сутність різко повернула голову, а її налиті кров’ю очі люто вирячилися. — І ти, Каррасе! Ага! Тоді про тебе!
Кріс протерла Реґані руку.
— А тепер ідіть! — звелів їй Каррас, застромлюючи голку у виснажену плоть.
Кріс вибігла з кімнати.
— О, ми знаємо, який ти добрий до матерів, любий Каррасе! — гарикнув демон. Священик зблід і на мить застиг. Тоді повільно витяг з-під шкіри голку й подивився на білки Реґаниних очей. З її рота раптом полинув спів. Солодкий чистий голос. Наче в хлопчика з церковного хору: — Tantum ergo sacramentum veneremur cernui…
Це був гімн, який співають під час католицького благословення. В обличчі Карраса не було ані кровинки. Цей дивний спів, від якого кров холола в жилах, здавався Каррасові химерною порожнечею, вакуумом, що невпинно й чітко затягував у себе все жахіття цього вечора. Він звів погляд на Мерріна з рушником у руках. Утомленими дбайливими рухами той витирав Реґані обличчя й шию.
— …et antiquum documentum…
Цей спів. «Чий це голос?» — намагався пригадати Каррас. А тоді окремі фрагменти: Деннінґз… вікно… Спустошеним поглядом він побачив Шерон, яка увійшла в кімнату й узяла з рук Мерріна рушник.
— Я все зроблю, отче, — сказала йому вона. — Зі мною вже все нормально. Я перевдягну й помию її, перш ніж давати компазин. Гаразд? Ви можете обидва зачекати в коридорі?
Обидва священики вийшли в теплу сутінь
