Екзорцист - Вільям Пітер Блетті
— Ми можемо запитувати про те, що стосується справи, — сказав Меррін. — А все поза цим загрожує небезпекою. Величезною. — Він узяв із рук Карраса стихаря й почав натягати його на сутану. — Особливо старайтеся не слухати того, що він говоритиме. Демон підступний. Він буде брехати, щоб нас заплутати, але також змішуватиме брехню з правдою, щоб болючіше нас уразити. Це психологічна атака, Деміене. І дуже потужна. Не слухайте його. Пам’ятайте про це. Не слухайте.
Коли Каррас подавав йому єпітрахиль, екзорцист запитав:
— Чи є ще щось, про що ви хотіли б запитати, Деміене?
Каррас похитав головою.
— Ні. Але гадаю, було б корисно розповісти вам усе про різних особистостей, що їх являла Реґана. Досі їх було, здається, три.
Поправляючи на плечах єпітрахиль, Меррін спокійно уточнив:
— Є тільки один. — Тоді він узяв примірники «Римського ритуалу» і передав один Каррасові. — Літанію до всіх святих ми пропустимо. Ви маєте святу воду, Деміене?
Каррас витягнув із кишені маленьку закорковану пляшечку. Меррін узяв її, а тоді спокійно кивнув на двері.
— Прошу йти першим, Деміене.
Нагорі, біля входу до Реґаниної спальні, їх уже напружено чекали Шерон і Кріс. Убрані в теплі светри й куртки, вони повернулися на звук дверей, що відчинялися, і побачили Мерріна й Карраса, які врочистою ходою наближалися до сходів. Разючий у них вигляд, подумала Кріс: високий худорлявий Меррін і Каррас із темним, немовби висіченим зі скелі обличчям, що так контрастувало з невинною білиною стихаря. Вона дивилася, як вони поволі піднімалися сходами, і хоча її раціональний розум переконував, що вони не наділені якимись надприродними силами, та все ж відчувала дивовижне й глибоке зворушення, коли щось нашіптувало душі, що такі сили в них, можливо, є. Вона відчула, як пришвидшено закалатало серце.
Біля дверей до кімнати єзуїти зупинилися. Каррас нахмурився, побачивши Кріс у светрі й куртці.
— Ви хочете зайти?
— Гадаєте, не варто?
— Не треба, будь ласка, — наполіг Каррас. — Ні. Це буде помилка.
Кріс подивилася запитливо на Мерріна.
— Отцеві Каррасу ліпше знати, — спокійно мовив екзорцист.
Кріс знову подивилася на Карраса. Опустила голову.
— Гаразд, — зронила сумовито. Тоді притулилася спиною до стіни. — Я почекаю тут.
— Яке середнє ім’я вашої доньки? — запитав Меррін.
— Тереза.
— Яке гарне ім’я, — тепло мовив старий священик. Він якусь мить заспокійливо дивився на Кріс, а коли повернувся й поглянув на двері до спальні Реґани, Кріс знову відчула ту напругу, ту загуслу пітьму, що скрутилася, мов гадюка, кільцями там. У спальні.
За цими дверима.
Меррін кивнув.
— Гаразд, — м’яко мовив він.
Каррас відчинив двері й мало не відсахнувся від смороду та крижаного холоду.
У кутку кімнати сидів на стільці, загорнувшись у вилинялу мисливську куртку із зеленої овчини, Карл. Він очікувально глянув на Карраса, що швидко перевів погляд на демона в ліжку, чиї блискучі очі дивилися повз нього в коридор. Вони вп’ялися в Мерріна.
Каррас підійшов до підніжжя ліжка, а Меррін, високий і стрункий, поволі наблизився збоку, зупинився й поглянув у сповнені ненависті очі. У кімнаті повисла задушлива тиша. Тоді Реґана облизала хижим почорнілим язиком свої потріскані й розпухлі губи. Здалося, ніби хтось розгладжує рукою зіжмаканий пергамент.
— Ну, зарозумілий мерзотнику! — гарикнув демонічний голос. — Нарешті! Нарешті ти прийшов!
Старий священик підняв руку й перехрестив ліжко, а тоді все, що було в кімнаті. Потім відвернувся й відкоркував пляшечку зі святою водою.
— Ах, так! Знову свята сеча! — прохрипів демонічний голос. — Сперма святих!
Меррін підняв пляшечку, і демонічна фізія посиніла й викривилась, а голос просичав:
— Ти що, байстрюче, наважишся? Ти посмієш?
Меррін почав кропити святою водою, а демон відкинув голову, його рот і м’язи шиї затремтіли від люті.
— Ну-ну, кропи! Кропи, Мерріне! Змочи нас! Утопи у своєму поті! Твій піт освячений, святий Мерріне! Нахилися й пердни хмарами фіміаму! Нахилися й покажи свій святий зад, щоб ми йому поклонялися й щоб обожнювали його, Мерріне! Цілували б його! Робили б…
— Замовкни!
Слово вдарило, наче грім. Каррас здригнувся й здивовано поглянув на Мерріна, що владно вп’явся очима в Реґану. І демон замовк. Не відводив погляду.
Його очі стали розгублені. Кліпали. Чекали.
Меррін буденно заткнув пляшечку зі святою водою й віддав Каррасові. Психіатр засунув її до кишені й дивився, як Меррін став біля ліжка навколішки, заплющив очі й почав промовляти молитву:
— Отче наш…
Реґана плюнула, влучивши Мерріну в обличчя жовтавим згустком слизу. Мокротиння поволі стікало щокою екзорциста.
— …нехай прийде царство Твоє… — І далі зі схиленою головою Меррін продовжив, не зупиняючись, молитву, а тоді витяг із кишені носову хустинку й неквапливо витер плювок. — …і не введи нас у спокусу, — вимовив він м’яко.
— Але визволи нас від лукавого, — відізвався Каррас.
Швидко звів погляд. Реґана закотила очі так, що виднілися тільки білки.
Каррас відчув неспокій. Відчув щось у кімнаті. Зосередився на тексті молитви, що її промовляв Меррін:
— Боже й Отче нашого Господа Ісуса Христа, заклинаю Твоїм святим ім’ям, смиренно молю тебе, щоб Ти у доброті Твоїй через Господа нашого Ісуса Христа дарував мені допомогу супроти цього нечистого духа, що терзає дитя Твоє.
— Амінь, — відгукнувся Каррас.
Меррін підвівся й далі читав із побожністю молитву:
— Боже, Творцю й захиснику роду людського, зглянься із жалем на рабу Твою Реґану Терезу Макніл, що потрапила в пастку древнього недруга людини, заклятого ворога роду людського, що…
Каррас підняв голову, почувши сичання Реґани, і побачив, що вона сидить, виблискуючи білками очей, язик її швидко з’являється й зникає в роті, а голова повільно гойдається, наче в кобри, і він знову відчув неспокій. Заглянув у текст «Ритуалу».
— Урятуй свою рабу, — стояв і молився Меррін, читаючи зі свого примірника.
— Яка вірить у Тебе, мій Боже, — відізвався Каррас.
— Хай вона знайде надійну опору в Тобі, Господи…
— Перед лицем ворога.
Поки Меррін читав дальший рядок:
— Нехай не має влади над нею ворог, — Каррас почув, як зойкнула в нього за спиною Шерон, і, швидко озирнувшись, побачив, що вона спантеличено дивиться на ліжко. Здивований цим, він і собі повернувся в той бік. І раптом аж закляк.
Передня частина ліжка підіймалася над підлогою!
Каррас приголомшено дивився, не вірячи своїм очам. Чотири дюйми. Півфута. Фут. Аж ось почали підійматися й задні ніжки.
— Gott in Himmel![11] — перелякано прошепотів Карл. Але Каррас цього не чув і не бачив, як хреститься Карл, коли задня частина ліжка піднялася на один рівень із передньою.
«Цього не може бути!» — подумав він.
Ліжко
