Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

Каррас розплющив очі й побачив подобу Деннінґза.

— Ось так воно ліпше, — вів далі той. — Слухай, вона мене вбила. Не той прислужник, Каррасе, а вона! О так, повір мені! — Він ствердно кивнув. — Вона! Я собі робив свою справу біля бару, знаєш, а тоді мені здалося, що я почув, як вона стогне в спальні нагорі. Ну, то я ж мусив перевірити, що там її турбує, тому врешті-решт піднявся нагору, а вона, уяви собі, схопила мене щосили за горлянку, мала пизда! — Його голос став тепер плаксивий і жалісний. — Боже мій, я ще в житті не бачив такої сили! Почала верещати, нібито я трахав її матір чи щось таке, що нібито через мене вони розлучилися. Я всього не розібрав. Але уяви собі, любчику, вона виштовхнула мене з того йобаного вікна! — Голос став надтріснутим і пронизливим. — Вона мене вбила, блядь! Ясно? І що, гадаєш, справедливо тепер викидати мене з неї? Ну, справді, Каррасе, скажи! Це справедливо?

Каррас проковтнув слину, а тоді хрипко заговорив:

— Ну, якщо ти й справді Берк Деннінґз…

— Я ж кажу тобі, що це я! Ти що, блядь, оглух?

— Ну, якщо це так, скажи мені, чому твоя голова була скручена назад?

— Клятий єзуїте! — тихо вилаялась істота.

— То що це було?

Подоба Деннінґза ухильно відвела очі.

— О, та штука з головою. Химерна штука. Так. Дуже химерна.

— І як це сталося?

Істота відвернулася.

— Ой, та чесно, кого це цікавить? Назад, уперед — яка різниця, це все дурнички й дрібнички, переливання з пустого в порожнє.

Каррас опустив голову й знов узяв Реґану за руку, дивлячись на годинника й рахуючи її пульс.

— Диммі, прошу тебе! Не залишати мене саму, прошу!

Його мати.

— Якби ти був не священик, а лікар, я б жити в гарному будинку, Диммі, а не з тарганами, не зовсім сама в тій паскудній квартирці!

Він силкувався не зважати на все те, не відводячи очей від годинника, але знову почув заплаканий голос:

— Диммі, прошу тебе!

— Ти не моя мати!

— Ти що, боїшся правди? — Це вже був демон. Розлючений. — Ти віриш у те, що тобі каже Меррін, дурню? Віриш, що він добрий і святий? Але ж це не так! Він пихатий і недостойний! Я доведу це тобі, Каррасе! Доведу смертю свині! Вона здохне, і її не врятують ні ти, ні Бог Мерріна! Вона здохне через Меррінову гординю й твоє невігластво! Неук! Не можна було давати їй лібріум!

Каррас приголомшено поглянув в очі, що палали зловтіхою та пронизливим презирством, тоді знову подивився на годинника.

— Ну як там її пульс, ми вже помітили, Каррасе? Помітили?

Каррас стурбовано нахмурився. Пульс був дуже швидкий і…

— Слабенький? — рявкнув демон. — Так-так. Уже недовго лишилося. Ще крапельку.

Каррас відпустив Реґанину руку, поспіхом схопив свій медичний саквояж, витяг стетоскоп і приклав його Реґані до грудей, а демон біснувався:

— Слухай, Каррасе! Слухай! Добре слухай!

Каррас слухав із дедалі стурбованішим виглядом. Тони серця Реґани були далекі й невиразні.

— Я не дам їй спати!

Каррас позирнув на демона й відчув крижаний холод.

— Ні, Каррасе! — гарчав той. — Вона не засне! Ти чуєш? Я не дам свині спати!

Демон відкинув голову, зловтішно регочучи. Каррас заціпеніло дивився й не почув, як у кімнату зайшов Меррін, аж поки екзорцист став поруч нього, пильно й стурбовано придивляючись до обличчя Реґани.

— У чому річ? — запитав Меррін.

— Демон, — понуро відповів йому Каррас. — Він сказав, що не дасть їй спати. — Тоді звів змарнілі очі на Мерріна. — Її серце почало здавати, отче. Якщо вона не матиме змоги відпочити, то помре від серцевої недостатності.

Меррін видимо занепокоївся.

— А ви можете дати їй якісь ліки? — запитав він. — Що-небудь, щоб вона заснула?

— Ні, це небезпечно. Вона може впасти в кому. — Каррас подивився на Реґану. Вона тепер кудкудакала, мов курка на сідалі. — Якщо її тиск іще трохи впаде…

Священик не зміг договорити.

— Що ж можна зробити? — запитав Меррін.

— Нічого, — відказав Каррас. — Нічого. — Він знову стурбовано глянув на Мерріна. — Хоча не знаю, — додав він. — Не можу бути певним. Тобто, можливо, з’явились якісь нові методики. Я мушу зателефонувати фахівцеві-кардіологу!

Меррін кивнув і сказав:

— Так. Непогана думка.

Він подивився, як Каррас зачинив за собою двері до спальні, а тоді ледь чутно додав:

— А я молитимуся.

Каррас знайшов на кухні Кріс, а з кімнатки біля комори було чутно ридання Віллі та заспокійливий голос Карла. Каррас пояснив, що йому треба терміново проконсультуватися з лікарем, не вдаючись у деталі Реґаниного стану, щоб не лякати Кріс. Вона погодилась, і Каррас зателефонував приятелеві, відомому фахівцеві з медичного факультету Джорджтаунського університету, розбудивши його серед ночі й коротко пояснивши ситуацію.

— Зараз приїду, — сказав фахівець.

Менш ніж за півгодини він прибув до будинку, де, опинившись у спальні Реґани, відреагував на холод, сморід і загальний стан Реґани із сумішшю збентеження, жаху й спочуття. Коли він увійшов до кімнати, Реґана тихенько плела якісь нісенітниці, а поки він її оглядав, почергово співала або видавала тваринячі звуки. Тоді з’явився Деннінґз.

— Ох, це жахіття, — почав він нарікати фахівцеві. — Просто кошмар! Ох, я сподіваюся, що ви хоч чимось допоможете! Чи є якийсь вихід? Бо ж ми не маємо куди подітися, розумієте, і все тому… Ох, чорти б побрали того впертого диявола! — Фахівець міряв Реґані тиск, дивлячись на це все вибалушеними очима, а Деннінґз тим часом подивився на Карраса й поскаржився: — Якого біса ти тут робиш! Невже не бачиш, що мала сучка має лежати в лікарні? Їй місце в дурці, Каррасе! І ти це знаєш! Заради всіх святих, невже ми не можемо припинити весь цей блядський маразм! Якщо вона помре, ти будеш у цьому винен, і ти це знаєш! Ти і тільки ти! Тобто якщо цей самопомазаний другий Син Божий упертий, як осел, це не означає, що й ти повинен поводитися, як ідіот! Ти ж лікар! Тобі краще знати, Каррасе! Ну ж бо, добре моє серце, вияви спочуття. У наші дні такі проблеми з квартирним питанням, жахливий брак житлової площі!

І знову повернувся демон, виючи, як вовк. Фахівець із кам’яним обличчям зняв манжету сфігмоманометра й так само з