Діти Безмежжя - Олександр Павлович Бердник

— Вищий, — додала Ріона, зітхнувши. — Значніший, могутніший, безконечний. Нема йому меж і загадок. Розкуйте думку людини — і вона розгадає все!

— Говоріть. Говоріть…

— Я скажу коротко. Все інше хай буде здобуте вашим бажанням. Отже, наука десятки років уже накопичує статистичні дані і експериментує. Це дуже важко. Мало здібних людей. Мало ще довір’я до перспектив нового напрямку в пізнанні. Але основні тенденції визначені. Ми можемо концентрувати і конденсувати енергію думки. Нам пощастило навіть у мікродозах скристалізувати цю енергію, здобути її субстрат. Про це вам розповість Багрян. Нам відомо, що при видіннях, які колись вважались появою мерців, привидів та інших містичних вигадок, діє енергія думки, сконденсована волею того, хто послав її, і сприйнята відповідною людиною, близькою психічно цій хвилі. Та для чого далеко ходити. Ми з вами — найкращий приклад. Проводячи експеримент, я раптом побачила вас, Плутон, чужу планету, ваші останні слова чи думки, послані людям Землі, ваші почуття. Я відчула себе вами, я збагнула всю глибину трагедії людини, одірваної від живого тіла людства. Мої враження були записані на відеоплівку. Знаючи, що вашою долею стурбований Космоцентр і вся Земля, ми негайно передали це їм. Вони почали готувати рятунок. А наш Інститут тим часом попередив вас.

— Як? — запитав Буревій, цілком вражений розповіддю дівчини. — Невже ви володієте такою силою думки?

— Ні, не володію, — відказала Ріона. — Мою думку посилили енергією, сконцентрованою в кристалі. На цей імпульс було витрачено майже весь запас. У чому суть цього експерименту? Створення в просторі так званого «психодвійника». З потенціальних часток вакууму. Цей «двійник» не має інерції, властивої речовині з масою спокою, і навіть квантам. Отже, він може пересуватися під дією нашої волі, нашої думки миттєво у будь-який пункт простору, на будь-яку планету.

— Миттєво? — перепитав Буревій.

— Так. Вам здається це неможливим?

Космонавт поворушив багаття. Воно спалахнуло сильніше. Очі Ріони у відсвітах його здавалися отворами в тривожний, невідомий світ. Буревій дивився в них, не міг одвести погляду.

— Ні, — сказав він. — Мені тепер нічого не здається дивним. Але розум…

— Ага, — дзвінко засміялася Ріона, і луна повторила той кришталевий сміх у горах. — Розум вперто вимагає логічних висновків. Хай так. Наша гіпотеза, тобто моя, Багряна, всіх працівників Інституту і більшості парапсихологів, така: передача взаємодії від мозку, від свідомості до свідомості відбувається не в електромагнітному, і не в гравітаційному, і не в мезонному чи іншому полях, які підлягають законам часу. Вона розповсюджується в нейтрополі, у вакуумі, в праполі, в потенційному полі, в псиполі, в Х-полі, і не має значення, як його називають. Це поле зв’язане з нашим часовим буттям, бо є його основою, але не підкоряється часу. Будь-яке збурення в цьому полі миттю відчувається в іншому місці цього поля де завгодно.

— Зрозумів, — підхопив Буревій. — Це поле не диференційоване, воно єдине, і тому діє як єдність, а не як ланцюг часток.

— Правильно. Приблизно так. Отже, те, що ми звикли називати часом в чотиримірному континуумі нашого буття, для цього поля не має ніякого значення. Але, проявляючись у нашому світі, тобто в часових категоріях, енергія думки проявляється в часі. Слухайте ж далі.

Ясно, що перспективи вивчення світу з допомогою думки неосяжні. Ми зможемо посилати «психодвійників» куди завгодно: на планети, на інші зірки, до далеких галактик. Все залежатиме лише від енергії. Ми ввійдемо в контакт з іншими Братами, ми швидко сприймемо їхню мудрість і передамо свою. Думка з’єднає Безмежжя. Вона не відкине технічну цивілізацію. Ні. Все прекрасно на своєму місці, у свій час, епоху. Але кожному ясно, що там, де можна обійтись без громіздкої техніки, треба відкинути її.

З часом ми навчимося матеріалізувати «психодвійника». Там, на далеких планетах, будемо ходити ми, точніше наші заступники, виконуючи нашу волю, волю нашого розуму, нашої науки. Ви збагнули, до яких висот приведе вивчення енергії думки?..

На гори спадали сутінки, темніло небо, на ньому спалахували великі зірки. А водоспад все дзвенів свою пісню, і Ріона вела захопленого Буревія по широкій путі свого серця, свого сміливого розуму. Він бачив ясно і зримо, що ця нова суджена дорога людства відкриває грядущим нащадкам титанічну далину звершень і творчості. І їй не буде кіпця.

Буревій залишився в Інституті.

На Місяць, у Космоцентр, сповістили про його рішення. На його ім’я у відповідь прийшла радіограма з поздоровленням «заживо похованому». Буревій з Ріоною прочитали її, посміялися, та в серці космонавта не ворухнулося ні жалю, ні сумніву за тим, що сталося. Все було прекрасно, все було як слід.

…Минуло два роки.

Раніше, в іншій ситуації, в інших умовах, цей час здався б космонавту нескінченним. А тут все було іншим. Нез’ясовним вихором, розмаїтим сплетінням подій, явищ промайнув цей благословенний час.

І знову сидить Буревій на плескатому камені, біля дзвінкого водоспаду. Слухає пісню гір, слухає тишу гір, слухає мудрість гір. І жде її. Вона скоро прийде.

Між двома каменями товстий шар попелу. Скільки раз — влітку, восени, взимку і весною — сходилися вони в улюбленому місці? Скільки дум передав їм казковий водоспад, скільки чарівних таємниць нашептали горді деодари, величні гори? Скільки снаги і сили влило до сердець їхніх тріпотливе багаття?

Купка хмизу знову чекає її. Прийде вона — і затанцює вогонь, вітаючи свою господиню химерним древнім танком.

Буревій заплющує очі. Прислухається до простору. Згадує. Знову мчить, відновлюється в свідомості ланцюг подій цього року. І знову вражає Буревія своєю незвичайністю, своєю простотою.

Він гадав, що одразу ж почнеться щось казкове. Але ніякої казки не було.