Діти Безмежжя - Олександр Павлович Бердник
— Всі? — захоплено-вражено прошепотів Буревій.
— Всі, — ствердила Ріона. — Так каже учений. Так кажу я, бо повністю переконана в реальності його гіпотези.
— Але як же тоді виникають ті розумні істоти… попередні? Як вони створюють Сонця, зірки? Де вони? Це вже щось неймовірне!
— Зачекай, друже. Нічого неймовірного нема. Все цілком реально. Матакрішна каже: ми сприймаємо світ у променях Сонця, яке має дуже вузький діапазон спектру, найнікчемнішу долю неосяжного океану різної радіації. Але ж, крім видимого проміння, є безліч інших променів — гравітаційних, ядерних, ультра, інфра, гамма, метагамма, радіо, мезо, психо, біо і так далі і так далі, без кіпця. Отже, якщо раніше не було сонць і зірок з видимою радіацією, — відзнач, що видимою для нас, — то це не значить, що Безмежжя було темним, що в небесах був вічний морок! Ні. Системи були видимі розумним істотам в інших променях, про які я тільки що сказала. Життя виникало на планетах на іншій основі, ніж тепер. Воно жило, розвивалось у променях, скажімо, нейтринних, гравітонних чи будь-яких інших, досягало розумного рівня. Розумні істоти вдосконалювались, еволюціонували. Разом з тим вони, безумовно, змінювали, ускладнювали і навколишній світ. Бо це одна з найтиповіших ознак Розуму — перебудовувати навколишній світ, гармонізувати його, вдосконалювати.
Матакрішна каже далі: чому б не припустити, що на одній з планет системи життя досягло такого Рівня, що Істоти здобули можливість і право володіти Космічними Силами. І вони перетворили свою темну планету на вогняну зірку, оточивши її могутніми енергетичними полями…
— Для чого? — ледве видихнув зачарований Буревій.
— Для того, щоб розширити можливості Природи, відкрити для життя і всієї матерії ще грандіозніші шляхи Еволюції. І тоді деякі планети — такі, як Земля, Венера, Марс, — почали бурхливо розвиватися в цьому напрямку — в аспекті видимої радіації. Саме на цих планетах були умови, які відповідали найкращому споживанню і трансформуванню нової енергії. Але не тільки цим вичерпується задум вогняних жителів Сонця та зірок. Вони, безумовно, діють у безлічі інших вимірів і аспектів, про які ми ще не можемо мати уявлення. Але ми, люди Землі, теж ідемо тим неосяжним шляхом…
— Значить, Матакрішна думає, що там… живуть?
— Живуть, — підхопила гордо Ріона. — Живуть і творять наші Вогняні Брати. І дають нам приклад нашого вогняного майбутнього.
— І так на кожній зірці? На квадрильйонах видимих зірок?
— Видимих і невидимих, друже. Це закон для кожної планети. Безконечна путь грандіозного розвитку. Безмежного розвитку.
— У мене наморочиться голова. Це дуже несподівано. Але ж ми не зможемо ніколи їх побачити. Ніякий корабель не проникне на Сонце. Тим більше, якщо це химера, якщо гіпотеза не відповідає дійсності, якщо Сонце — суцільна маса плазми, а не такий світ, як каже Матакрішна.
— Ось якраз для цього я й почала розмову з тобою, друже. Ми повинні перевірити гіпотезу Матакрішни. Експериментально. Дійсно, ніякі апарати не проникнуть у Сонце. Тим більше тепер. Але туди може проникнути думка. Вогняна думка, яка споріднена з Сонцем і зірками.
— Ти хочеш, щоб «психодвійник»…
— Так. Я хочу, щоб ми помчали на Сонце. Це й буде максимальною перевіркою наших можливостей. Хіба не так?
Буревій не відповів нічого, але його очі, розширені в захопленні і подиві, говорили краще за всі слова. Дівчина бачила, що він ніде за нею куди завгодно — в безодню, на Сонце, в пекло, на край Безмежжя, тобто туди, куди навіть не можна проникнути.
— Але це небезпечно, — прошепотіла вона.
— Ну то й що? — просто відповів він.
— Можуть бути несподіванки.
— Це ти мені кажеш, Ріоно? Вона ніжно засміялась:
— Так, так. Я забула, що говорю з славетним Буревієм, тигром Космосу. Пробач.
— Тигр не тигр, але й не заєць. Та що скаже Багрян? Ти не говорила йому?
— Ні, — спохмурніла Ріона. — Він тремтить над нами… і, напевне, заперечуватиме. Але ходімо. Ходімо негайно.
Через півгодини вони вже були у Багряна. Він вислухав буйну, ультракосмічпу пропозицію Ріони похмуро, зосереджено, не перебиваючи. Але тільки-но вона закінчила красномовний виклад гіпотези Матакрішпи і свої бажання, як Багряна прорвало. Він почервонів, брови зійшлися над переніссям, очі потемніли і заметали блискавки.
— Через мій труп! — заревів учений. — Ви збожеволіли. Не хочу й слухати. Хочете згоріти? Ви розумієте, що це буде? Спілкування з енергією, ступеня якої ми не знаємо. Оптильйони ергів! Спопеляюча спека! Ваші «двійники» згорять, а разом з ними і ви — їхні земні носії! Безумство! Не дозволю!
— Ви хочете зупинити прогрес? — з болем заперечила Ріона. — Однаково доведеться вивчати їх, спілкуватися з ними.
— Вони вищі за нас, — огризнувся Багрян, — хай вони і прийдуть сюди. Вони можуть знайти шляхи, щоб порозумітися з нами.
— Не говоріть наївностей, — обурилася дівчина. — Ви прекрасно знаєте, що шлях один — вперед. Вони можуть ждати нас, вітати наші зусилля, але спускатися назад — ніколи. І потім, що значить — порозумітися з нами? Може, навколо тисячі, мільйони знаків від них, але ми не можемо читати. Може, моє бажання польоту до Сонця є їхнім знаком, думкою їхньою, викликаною в мені?!
— Однаково не хочу. Не дозволю! Занадто великий ризик! Якщо ви не жалієте себе, то подумайте, що ви не належите собі, а людству. Ми не маємо права так ризикувати, доки у нас нема в запасі таких, як ви і Буревій, здібних працівників. Так і запам’ятайте — ні, ні, ні.
Друзі вийшли від
